Олігарх під прикриттям благодійності. Як Віктор Пінчук очищує свою репутацію

Олігарх під прикриттям благодійності. Як Віктор Пінчук очищує свою репутацію

Віктор Пінчук — це відомий український олігарх, який називає себе бізнесменом і громадським діячем, вільним від політики. Однак він підпадає під закон про олігархів, адже володіє медіахолдингом, утворює монополію на ринку сталеливарних продуктів, а також має вплив на політичне життя в Україні ще за часів президентства Леоніда Кучми.

Його бізнес-діяльність почалась із заснування групи виробництва металевих труб «Інтерпайп» у 1997 році. Наступного року Пінчук вже став народним депутатом і радником президента Кучми. Також у 2002 році він одружився з донькою Леоніда Кучми — Оленою. Лише у 2006 році Пінчук залишив посаду нардепа, зосередившись на своєму бізнесі, розбудові медіахолдингу та проєктах свого фонду.

Про численні кампанії з «просування» України, створення меморіального комплексу «Бабин Яр» за гроші російських олігархів та як сам Пінчук намагається уникнути закону про олігархів шляхом лобіювання народних депутатів читайте у матеріалі.

Прослухати матеріал: 

Бізнес-діяльність та зв’язки з Росією

Віктор Пінчук має спеціальність інженера-металурга. Його основний бізнес — це інвестиційна група «Інтерпайп», яка зосереджена на сталеливарній промисловості та виробництві металевих труб. Виробництва групи в основному розташовані в Дніпропетровській області. Серед постійних клієнтів компанії є українські державні підприємства — «Укргазвидобування», «Укртрансгаз», «Укрзалізниця».

Всі підрозділи «Інтерпайп» належать кіпрській компанії «Interpipe Limited», яка своєю чергою належить іншій кіпрській компанії — «Interpipe Holdings PLC». В тому числі й «Інтерпайп-М» — російська дочірня компанія з офісом у Москві. Кінцевим бенефіціаром є Віктор Пінчук.

Заснована у 2005 році компанія займалась постачанням труб нафтовим підприємствам в Росії, а також російській залізничній компанії РЖД. Наприклад, у 2015 році «Інтерпайп-М» постачала труби насосно-компресійного типу нафтовій компанії «Башнєфть», а у 2016 році поставила РЖД комплектуючих на понад 13 млн рублів. 

Виходячи з річної публічної звітності «Інтерпайп», компанія сплачувала податок на дохід у Росії у 2022 році. А з російських баз даних відомо, що того ж року «Інтерпайп-М» заплатила податків і зборів на суму понад 60 млн рублів. Також компанія отримала доходу від укладених контрактів на понад 131 млн рублів і є «учасником державної системи закупівель». У проміжній звітності за 2023 рік російська дочірня компанія вже не згадується.

Хочеш змін? Почни з підтримки незалежної журналістики.

Підтримай нас

Першими про це розповіло видання «РБК-Україна» у розслідуванні 2023 року. Група «Інтерпайп» тоді опублікувала спростування щодо «начебто співпраці із Російською Федерацією» та заявила, що «у жодному форматі не працює на ринку РФ». 

Процес ліквідації російської «дочки» «Інтерпайп-М» розпочався тільки 4 грудня 2023 року. 

«Інтерпайп» дійсно виробляє та постачає продукцію для різних галузей по всьому світу. Наприклад, для газовидобувних компаній у США «Інтерпайп» виробляє спеціально розроблені труби. Група навіть має свою дочірню компанію у США — «North American Interpipe, Inc», засновану у 2001 році.

У 2013 році міністерство торгівлі США розпочало антидемпінгове розслідування проти «Інтерпайпу» за постачання труб до країни за цінами нижчими ніж ринкові. За його результатами, США ввели мито на постачання труб від «Інтерпайп» до країни у лютому 2014 року. У липні компанія домовилась з владою країни й мито було скасоване в обмін на цінові зобов'язання за рівнем поставок.

Та у 2019 році США, після скарг американських постачальників, повернули мито на продукцію «Інтерпайпу». Компанія планувала продати близько десяти тисяч одиниць продукції у США. 

Мито скасували у 2022 році через повномасштабне вторгнення Росії до України. Компанія переналаштувала логістику з заблокованих портів Великої Одеси та Чорноморська на автомобільні та залізничні шляхи, через що витрати на логістику зросли до 2,5 рази — говорив в інтерв’ю Forbes CEO компанії Андрій Коротков. Сама «Інтерпайп» повідомляла, що виробництво її продукції знизилось через війну: труб — на 12%, залізничної продукції — на 43%. 

У березні 2024 року міністерство торгівлі США знову ввело мито на продукцію компанії. Комісія з міжнародної торгівлі США у своєму звіті стверджує, що «Інтерпайп» продав у 2019 році продукції за ціною на 42,2% нижчою ніж економічно справедливий рівень на американському ринку. 

Свідомі звернулись до «Інтерпайп» з проханням детальніше пояснити причини введення мита на продукцію компанії. На момент виходу публікації відповідь не отримали. 

Меценатська діяльність і кампанія «просування України»

Фонд Віктора Пінчука — це велика організація, яка об’єднує десятки суспільно-конвенційних проєктів. Серед них PinchukArtCentre, Veteran Hub, Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», Ялтинська Європейська Стратегія YES, Український сніданок у Давосі, UKRAINE IS YOU та Київська школа економіки KSE. 

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр»

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» мав би стати простором для вшанування пам’яті загиблих від рук нацистів у Бабиному Яру у 1941 році. Ініціатива покликана для створення меморіалу та музею в Бабиному Яру. Розробляти проєкт меморіалу розпочали ще у 2016 році. 

2017 року була створена наглядова рада Меморіалу, яка мала на меті курувати проєкт та просувати його для українського суспільства і перед закордонними партнерами. До її складу увійшли Віктор Пінчук, Святослав Вакарчук, Володимир Кличко, експрезидент Польщі Александр Кваснєвський, а також російські бізнесмени Міхаіл Фрідман і Павєл Фукс. Міхаіл Фрідман та інші російські олігархи також погодилися вкласти 100 млн доларів у проєкт. Таким чином фонд Віктора Пінчука взяв кураторство над проєктом на себе.

У 2019 році художнім керівником проєкту призначили російського режисера Іллю Хржановського. Його призначення лобіював Міхаіл Фрідман. Видання «Історична правда» опублікувало чорнову версію концепції Хржановського щодо майбутнього меморіалу. Саму концепцію команда розробників Іллі Хржановського офіційно не представляла.

Головний історик проєкту Карел Беркгоф звільнився після призначення Хржановського і розкритикував його концепцію майбутнього меморіалу. Беркгоф відмічав, що ця концепція «нечутлива» і не має поваги до загиблих, а тільки пропонує «гейміфікацію смерті».

У 2020 році Хржановський висловив думку про своє призначення, вважаючи, що «в трагедію Бабиного Яру внесли свій певний внесок і українці, які там жили і радісно вітали знищення євреїв». 

У тому ж році стало відомо, що під час роботи над своїм кінопроєктом про дослідження тоталітарного режиму «ДАУ», Хржановський як режисер допустив випадки насилля над непрофесійними акторами, в тому числі і осиротілими немовлятами. Хржановський в інтерв’ю «Українській правді» пояснював, що «усі сцени були проговорені завчасно з акторами» і що «усі дозволи від місцевої влади у нього є» (зйомки проводили у Харкові з місцевими жителями, в тому числі дітьми-сиротами у ролях — ред.).

Українські діячі культури, в тому числі Сергій Жадан, Ірена Карпа, Володимир Єрмоленко, Вахтанг Кіпіані, Оксана Забужко, Юлія Литвинець та Андрій Любка підписали відкритого листа до наглядової ради Меморіалу «Бабин Яр» з вимогою звільнити Хржановського з посади художнього керівника. Вони також згадували його концепцію меморіалу, яка покликана «симулювати Голокост за допомогою VR» і тому не вважається шанобливим до жертв Голокосту.

Виконавчий директор фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Петро Бурковський вважає, що залучення російських олігархів, як Фрідман, Фукс і Герман Хан, і подальше призначення Іллі Хржановського — невипадкове.

«Чому над Меморіальним комплексом Бабин Яр Пінчук працював з російськими олігархами Фрідманом і Германом Ханом? Тому що Пінчук з 90-х років працює з російською групою “Альфа”. Він просто взяв своїх бізнес-партнерів у проєкт», 

— пояснює Бурковський у коментарі Свідомим.

Ці зв’язки підтверджуються постійними кредитуваннями українською дочірньою компанією «Альфа-банку» компаній Пінчука. У 2016 році «Альфа-банк» навіть виграв суд проти «Інтерпайпу» щодо стягнення 1,2 млрд грн заборгованості по договору відкриття кредитної лінії. Фрідман, Авен і Герман Хан були кінцевими бенефіціарами української “дочки” до націоналізації банку у липні 2023 року. Альфа-банк також був партнером Ялтинської щорічної зустрічі «YES» у 2012 і 2013 роках.

Ілля Хржановський пішов з посади художнього керівника Меморіального центру у 2023 році. Новий керівник проєкту Олексій Макухін після призначення відмічав, що головними донорами Меморіалу залишаються Віктор Пінчук, Рональд Лаудер та Володимир Кличко. Україна внесла Міхаіла Фрідмана до санкційного списку за «підтримку дій чи політики, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України» у жовтні 2022 року.

Український сніданок у Давосі 

Український сніданок у Давосі — друга найвпізнаваніша ініціатива Віктора Пінчука у суспільстві після PinchukArtCentre. Фонд Пінчука проводить її з 2005 року — «після того, як корпорація “Інтерпайп” стала першим українським корпоративним членом Всесвітнього економічного форуму». Ініціатива покликана для просування образу України закордоном, та об’єднання політиків і економістів заради дискусій щодо України, її економіки та бізнесу.

Кожного року сніданок проводять під спільною темою обговорень, наприклад у 2012 році дискусію присвятили відносинам Польщі та України — того року країни проводили спільний чемпіонат з футболу Євро-2012.

Голова громадської організації «Центр спільних дій» Олег Рибачук говорить у коментарі Свідомим, що Віктор Пінчук використовує свій фонд як механізм політичного страхування як всередині країни, так і за її межами. Український сніданок у Давосі — це як приклад, коли особисті інтереси Пінчука збігаються з інтересами держави.

«Я був основним спікером від України на одному з перших сніданків, у ролі віцепрем'єра з питань євроінтеграції (Олег Рибачук був віцепрем'єр-міністром з питань євроінтеграції у 2005 році — ред.). Тоді було важливо заявити про євроінтеграційні наміри України на той час. А Пінчуку було важливо продемонструвати, що він має підтримку вже помаранчевої влади, нової, адже цей форум був як раз після помаранчевої революції, де портрети Пінчука були поруч з портретами Кучми, як головних “ворогів” народу», — говорить Рибачук.

У 2017 році на сніданку, організованому фондом Пінчука, спалахнув скандал через публікацію колонки Віктора Пінчука у Wall Street Journal, де він висловив думку про необхідність «болючих компромісів» для досягнення миру в Україні, включаючи організацію місцевих виборів на окупованій Донеччині та Луганщині без українського контролю. 

Експрезидент Петро Порошенко відмовився брати участь у заході, вибираючи лише участь в економічному форумі. На заході обговорювали «мінливу політичну ситуацію» у світі, обрання Дональда Трампа президентом США, перспективи європейської інтеграції України, а також компроміси України у війні та перемовинах з Росією — всі теми, які підіймав Віктор Пінчук в колонці в WSJ. 

У 2018 році Порошенко все ж виступив на форумі після того, як Віктор Пінчук влаштував зустріч між ним і Президентом США Дональдом Трампом, завершивши таким чином бойкот. 

Олег Рибачук пояснює, що Віктор Пінчук використовував сніданок як інструмент лобіювання власних інтересів навіть серед президентів України.

«Коли Янукович став президентом, Пінчук використовував цей давоський сніданок, намагаючись його туди привести. Потім він привозив Порошенка. Протягом багатьох років Пінчук використовує сніданок досить ефективно для того, щоб знаходити ключики до нових президентів, до нових команд, і таким чином не забувати про власний бізнес, власні інтереси і власну репутацію», 

— підсумовує він.

Міністерство закордонних справ у 2020 році на запит видання «Радіо Свобода» пояснювало, що Український сніданок у Давосі — це приватний захід, який проводить фонд Віктора Пінчука. Отже, саме фонд вирішує, хто саме буде присутнім на заході серед спікерів, а також чому присвячена тема заходу.

У 2023 році в рамках сніданку фонд Віктора Пінчука також провів проєкт «UKRAINE IS YOU», направлений на висвітлення російських злочинів в тому числі в деокупованому Херсоні. Проєкт проводили разом з Офісом Президента України. 

На запит Свідомих з проханням детальніше пояснити, пресслужба офісу повідомила, що «мета проєкту — підкреслити тезу про те, що агресія, яка відбувається в Україні, становить не меншу загрозу для всього світу» та «виставка дала можливість відчути відвідувачам, що їх власне майбутнє вирішується в Україні». Також в офісі повідомили, що фонд Віктора Пінчука відповідав за концепцію виставок та їхнє фінансування.

У грудні 2023 року Віктор Пінчук написав нову статтю, цього разу для Politico. У ній він розповів що буде в Україні та світі, якщо допомога України знижуватиметься, а саме: поширення масових вбивств в Україні, радикалізація політичного стану у світі, загроза переходу війни на країни Балтії та Польщу, утворення «союзу терористів світу» на чолі з Росією тощо. 

За декілька тижнів до виходу статті фонд Пінчука презентував нову постійну дискусійну панель «Українська історія: глобальна ініціатива», що покликана на пошуки «нового емпіричного і концептуального розуміння, використовуючи новаторський підхід у різних дисциплінах та застосовуючи нові технології для написання історії сьогодні». 

«Українська історія: глобальна ініціатива»

27 листопада 2023 року відбулась презентація ініціативи та перша дискусія. До проєкту має доєднатись близько 90 дослідників різного фаху — історики, соціологи та журналісти. Також 50 дослідників — це українці, 40 походять з інших країн.

Представили також і директорів проєкту і консультативну раду. До директорського пулу увійшла історикиня Енн Епплбаум, письменник Сергій Жадан, журналістка Наталія Гуменюк, юрист Філіп Сендс, ведучий CNN Фарід Закарія та сам Віктор Пінчук, який вказаний як «засновник проєкту».

До наглядової ради увійшли історики Сергій Плохій та Ярослав Грицак, есеїстка Оля Гнатюк, директорка Польського центру дослідження Голокосту Барбара Енгелькінг, професори Тімоті Еш, Тула Сімпсон, Андреа Ґраціозі, та Антон Дробович — голова Українського інституту національної памʼяті. 

Головою наглядової ради став історик Тімоті Снайдер. У 2016 році Снайдер відмовився від посади у наглядовій раді Меморіалу «Бабин Яр» після ознайомлення з концепцією майбутнього меморіалу та музею. 

Після проведення однієї дискусії проєкт перебуває поза медійним полем. Про нові дискусії нічого не відомо. У соцмережах проєкт представляє фонд Пінчука, персональних сторінок на момент виходу публікації немає.

Петро Бурковський говорить, що для України цей проєкт у суспільному, науковому та популяризаторському сенсах нічого не дає.

«”Українська історія: глобальна ініціатива” — це дорога програма, яка покликана для того, щоб всі забули про свіжий скандал навколо меморіалу з Бабиним Яром. Для України цей проєкт цінності ніякої не несе. Все, що Пінчук зараз робить — це прикриття, і прагнення, щоб люди забули про цю його діяльність і зв'язки з Росією», 

— пояснює він.

На звернення Свідомих до пресофісу ініціативи щодо нових дискусій або плану проєкту у майбутньому, ми отримали відповідь що: «З розвитком Ініціативи плануємо оприлюднювати додаткову інформацію про нові етапи роботи та подальші плани».

На запит Свідомих з проханням детальніше пояснити роль Антона Дробовича у проєкті, в Інституті національної пам’яті пояснили, що його запросив Тімоті Снайдер у 2023 році для участі в проєкті. Як член ради проєкту, він братиме участь у наукових дослідженнях, семінарах і пресконференціях, сприяючи популяризації української історії та протидії інформаційній війні Росії. Участь в проєкті відбуватиметься «на безоплатних засадах».

«Особа, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті» 

Закон про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом так званих олігархів, прийняли у 2021 році. 

За законом, олігархами можна вважати осіб, які беруть участь у політичному житті, охоплює усю політичну еліту — від народних депутатів до голови держави, від регіональних керівників до урядових чиновників, а також тих, хто забезпечує фінансування діяльності політичних партій та акцій з політичними вимогами. Ці люди володіють значним впливом на засоби масової інформації — вони можуть бути власниками чи співвласниками видань, інтернет-платформ, агентств новин, радіостанцій і телеканалів.

До того ж серед них зустрічаються власники компаній, які оперують у сферах природних монополій або мають домінантне становище на ринку загальнодержавних товарів. Також це люди, чия власність оцінюється в мільйони прожиткових мінімумів, що дорівнює приблизно 83 мільйонам доларів.

Під його дію одразу підпало 86 осіб, в тому числі Ігор Коломойський (у 2023 році арештований у справі розкрадання коштів Приватбанку — ред.), Рінат Ахметов (досі є найбагатшою людиною в Україні, навіть після прийняття антиолігархічного закону і розпродажі медіаактивів — ред.), Дмитро Фірташ (РНБО наклала на нього санкції у 2021 році за торгівлю з Росією і сприяння російської агресії проти України — ред.).

Віктор Пінчук теж підпав під положення антиолігархічного закону. Він є власником Starlight media — компанії, якій підпорядковується десять телеканалів національного значення, в тому числі один з каналів національного телемарафону «Єдині новини» — ICTV. За даними Опендатабот Віктор Пінчук та його дружина Олена досі є кінцевими бенефіціарами компанії (фізособа, що може впливати на управління або діяльність юрособи безпосередньо або через інших — ред.). 

У 2023 році за період з жовтня до грудня «Starlight media» отримала від держави на виробництво інформаційних матеріалів в рамках телемарафону «Єдині новини» понад 21 млн гривень. Таку суму отримала і компанія «Студія 1+1». Ігор Коломойський передав корпоративні права медіахолдингу журналістам та керівниками студії у жовтні 2023 року. 

Ексдепутатка та голова правління громадської організації «Мережа захисту національних інтересів «АНТС» Ганна Гопко у коментарі Свідомим говорить, що Пінчук використовує медійні проєкти для лобіювання в першу чергу своїх інтересів.

«Пінчук є олігархом, хоча намагається маскуватися під філантропа. У цих вертикальних моделей впливу на суспільство через медіа, через політичні проєкти, які він швидко і майстерно фінансує, і фактично не дозволяє створити здорову альтернативу, а робить симулятор, контрольовані речі. Нам, як країні, необхідно серйозно очистити нашу економіку від таких олігархів, які ще додатково були інкорпоровані в російську економіку», 

— пояснює вона намагання зберегти вплив на медійну сферу у Пінчука.

У 2019 році, одразу після інавгурації президента Володимира Зеленського, Віктор Пінчук відвідував Офіс Президента на Банковій. Колишня прессекретарка Зеленського Юлія Мендель пояснювала журналістам, що Пінчук приїжджав до офісу разом з експрезидентом Леонідом Кучмою для обговорення «Тристоронньої контактної групи» (уповноважена група представників України, ОБСЄ та Росії, яка була сформована як засіб для полегшення дипломатичного вирішення війни на сході України — ред.) Леоніда Кучму Володимир Зеленський після тієї зустрічі перепризначив головою групи.

Відвідування Офісу Президента Пінчуком продовжувались. У березні 2020 року Пінчук приїжджав на непублічну зустріч до Офісу Президента разом з іншими бізнесменами, в тому числі Рінатом Ахметовим, Ігорем Коломойським та власником холдингу DCH Олександром Ярославським. Рінат Ахметов прокоментував «Інтерфакс-Україні», що «зустріч була присвячена пандемії коронавірусу» та «його фонд допоможе з закупкою обладнання для лікарень у кооперації з МОЗ». 

Володимир Зеленський коментував у 2021 році журналісту «Схем» Михайлу Ткачу відвідини олігархів Офісу Президента, що журналістам «треба не слідкувати за машинами, які виїжджають і від'їжджають від ОП. 

Єдина публічна зустріч Віктора Пінчука з президентом Зеленським в офісі відбулась 23 лютого 2022 року — за день до повномасштабного вторгнення Росії. Тоді офіс просив найбільших бізнесменів країни «залишитись у країні і підтримувати державу». 

Зустрічався Віктор Пінчук і з експрезидентом Петром Порошенком. Журналісти «Схем» фіксували приватну зустріч вночі у грудні 2018 року — перед початком президентської виборчої кампанії. 

Екснардепка Ганна Гопко говорить Свідомим, що під час свого перебування у парламенті намагалась пролобіювати утворення незалежних платформ від фонду Пінчука, але зустрічалась з ігноруванням цієї проблеми, в тому числі й від експрезидента Петра Порошенка. Все через впливи Пінчука на нього.

«Я, як голова комітету закордонних справ, писала листи тоді і до Порошенка, і до прем'єр-міністра Гройсмана, і спікера парламенту щодо цього. Та всі ходять як на поклін до олігарха. Президенти всі попередні робили це. А водночас говорили, що вони борються з олігархатом. Мета олігархату — це власне збагачення, і найгірше, що вони збагачувалися не через інновації. А за дотації, зниження тарифів, податкові преференції — тобто витягування з бюджету, з платників податків. Плюс люди, яких вони заводили в парламент, теж займалися вислуговуванням, доведенням лояльності», — підсумовує Ганна Гопко.

У 2021 році «РБК-Україна» повідомляли, що «на Пінчука орієнтується до десятка народних депутатів». У 2020 році «Радіо Свобода» повідомляли, що Віктор Пінчук особисто запрошує на Український сніданок у Давосі в рамках Всесвітнього економічного форуму українських нардепів. Серед них був і голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. Фонд оплачував їхнє перебування у Швейцарії й поїздку туди.

Ганна Гопко розповідає Свідомим про випадки лобіювання нардепами чутливих питань для підприємств Пінчука.

«Я у восьмому скликанні була свідком, коли кілька людей по квоті Пінчука з різних політичних фракцій лобіювали важливі мита для металу. Тобто цих людей завели у парламент — це одна певна сума, а потім вони відробляють її просуванням його інтересів. Він використовує своїх лобістів, в яких вкладені ресурси, для впливу на політику і економіку», 

— говорить вона.

На думку виконавчого директора фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучерева» Петра Бурковського деякі українські активісти пов’язуються з широкою медійною та грантовою мережею, яку розробляє Віктор Пінчук та його фонд. «Громадські організації, активісти можуть просто проходити через його грантові програми, і потрапляють у цю мережу. А потім не бажають критикувати його, тому що їх просто задушать», — говорить він.  

Голова Центру спільних дій Олег Рибачук теж підтверджує цю думку. Він розповів, що його організація співпрацювала з фондом Пінчука, але протягом місяця спільної роботи зрозуміли, що не можуть працювати так, як планували, тому припинили співпрацю.

«Це Soft Power. Ти користуєшся фондом, користуєшся підтримкою Пінчука, і ти не можеш говорити щось неприємне, щось критичне, тому що ти точно не будеш мати фінансування. Це такий підприємницький приклад. Пінчук вкладає в це гроші не для того, щоб потім мати проблеми», — підсумовує Олег Рибачук.

В рамках публікації цієї статті ми звернулись до багатьох українських політичних аналітиків, культурних діячів, журналістів та громадських активістів з проханням розповісти про проєкти фонду Віктора Пінчука, його політичну діяльність та дотичність до медіа. Багато з них відмовили у коментарі, або не надали відповіді, хоча до цього працювали над подібними темами про проєкти та діяльність Віктора Пінчука.