«Нікому не казала, бо це ж партизанщина»: нове покоління українського спротиву

Протягом історії України ми бачимо чимало прикладів стихійної самоорганізованої боротьби, вважає доктор історичних наук, професор та письменник Дмитро Білий. 

«Назвіть це історичною пам’яттю, але з початком війни ми побачили таку здатність організації на горизонтальному рівні. Просто вибух самоорганізації!», — говорить історик.

Після повномасштабного наступу Росії українці вийшли на вулиці проти російських танків у своїх містах і селах. Від Корюківки на Чернігівщині до Мелітополя у Запорізькій області.

Після того, як росіяни закріпилися на своїх позиціях, український спротив був вимушений піти у підпілля. 

Свідомі розповідають деякі з історій спротиву українських партизанів нового покоління та про їхню участь у війні з Росією.

Цей матеріал опублікований у рамках спецпроєкту «Війна триває: історія десятилітнього спротиву».

Послухати матеріал:

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення. На окупованих територіях України одне за одним почали зʼявлятися рухи спротиву.

Одним з них був рух «АТЕШ», що утворився влітку 2022 року в осередку кримських татар та проукраїнської спільноти на тимчасово окупованому півострові. З кримськотатарської слово «атеш» означає вогонь.

«Саме тоді були перші активні дії з нашого боку. Ми мобілізувалися до лав Збройних сил РФ та діємо, щоб зруйнувати її зсередини. Вже тоді було зрозуміло, що маховик репресій буде розкручуватися», — розповідає представництво «АТЕШ» у коментарі «Свідомим».

«Жовта стрічка» — інший рух спротиву, який був створений у квітні 2022 року задля інформаційного та ненасильницького опору російським військовим.

Катерина (імʼя змінено з міркувань безпеки) з Херсонщини пригадує, що росіяни окупували її місто у перші дні повномасштабного вторгнення.

Катерина долучилася до руху «Жовта стрічка» після мітингу «Херсон — це Україна», який відбувся 27 березня 2022 року. 

«Повернувшись до свого міста я повʼязувала жовті стрічки, поширювала плакати та малювала патріотичні графіті», — говорить вона.

Дівчина наголошує, що методів боротьби з росіянами існує чимало. Водночас говорити про них не завжди можна. 

«Ніколи не знаєш, звідки прийде небезпека. Це, до речі, одна з причин, чому активісти діють виключно анонімно, не обʼєднуючись одне з одним», — розповідає активістка.

Свідомим також вдалося поговорити з Лілією з уже деокупованого Херсона, яка навесні 2022 року так само долучилися до «Жовтої стрічки». Жінки не знайомі одна з одною, але обидві з початком повномасштабної війни шукали однодумців.

«Я теж хотіла свою лепту внести, проявити громадянську позицію», — каже Лілія.

Жінка запевняє, бути партизаном, була навченою ще з дитинства.

«Я часто слухала розповіді про Другу світову війну. Мій дідусь у свої 18-19 років пішов у партизани з друзями. Він воював, а бабуся виробляла снаряди. Хоч це була і Радянська Україна, але у мене в крові, що треба любити свою Батьківщину. Саме свою, а не Росію», — уточнює жінка.

У тимчасовій окупації українці обирають різні методи боротьби спротиву. Вони труять колаборантів, підпалюють їхні автівки та «казарми» російських військових, зривають російські прапори тощо.

«Ми утворили і поширили наш партизанський рух не тільки на всі тимчасово окуповані території України, але й на всю Російську Федерацію від Калінінграда до Владивостока. Учасники [АТЕШ] знищують колаборантів, проводять диверсії на об'єктах логістики, розвідку важливих об'єктів. Всю отриману інформацію ми надсилаємо до Сил оборони України. Не кожен може взяти до рук зброю, проте ми переконані, що кожен може проводити ефективний спротив», — діляться учасники руху «АТЕШ».

Про методи цивільного спротиву розповідає Катерина з Херсонщини.

Наприклад, у Лілії, що залишалася у Херсоні протягом всієї окупації, не було можливості друкувати листівки. Але вона знайшла трафарети та почала малювати їх вручну. 

«На одну листівку у мене йшло приблизно дві години. А зривали їх майже одразу. Я почала малювати одночасно по дві. Так було швидше і продуктивніше», — згадує Лілія. 

На запитання, чому Лілія вирішила долучитися до спротиву, жінка відповідає, що бачила, «які люди ходять сумні, хотіла їм допомогти».

«Ніхто не знав, [що я роблю]. Діти бачили, здогадувалися. А так нікому не казала, бо це ж партизанщина», — пояснює Лілія.

Ольга (імʼя було змінено з міркувань безпеки) зі Сватівського району Луганської області розповіла Свідомим, як місцеві після окупації населеного пункту зривали російські прапори.

Вона також згадує, як 31 серпня 2022 року стіни місцевої школи пофарбували в кольори українського прапору, замалювавши російську символіку. Ольга припускає, що такі «акції» могли проводити не тільки місцеві.

Проте населений пункт Ольги досі перебуває у «глибокій окупації». Як розповідає жінка, туди майже неможливо заїхати й дуже важко звідти виїхати. Тому активний фізичний спротив майже неможливий.

У «Жовтій стрічці» розповідають, що ситуації на тимчасово окупованих територіях Запорізької області та Херсонщини аналогічні.

«Сильний контррозвідувальний режим, постійний тиск, люди бояться робити активні дії, але попри це ми постійно бачимо, що вони не змирились з окупацією», — говорить у коментарі «Свідомим» команда руху.  

Спротив дратував російських військових і у Сватівському районі на Луганщині.

«Вони їздили селом і шукали, кого з молоді у той час бачили поблизу місця подій. Коли розмалювали школу, то дільничі та коменданти приїжджали до “підозрюваних”. Я теж опинилася серед цих “підозрюваних”. Окупаційна влада погрожувала та проводила “виховні бесіди”», — згадує Ольга, що вже виїхала з окупації на Луганщині.

Катерина з Херсонщини розповідає, що у час посилення утисків росіянами фізичний спротив від місцевих спадає. Але кількість інформації про колаборантів та воєнні злочини росіян, запевняє активістка, тільки зростає.

Водночас спротив у новоокупованих регіонах та тих, що опинилися під контролем РФ з 2014 року, відрізняється, на думку Катерини.

Кількість обшуків у цивільних на окупованих Запорізькій та Херсонській областях значно більша.

«Усе це з метою придушення будь-якого спротиву місцевого населення на самому початку», — пояснює активістка.

Дівчина додає, що кількість активістів руху найбільша саме у Криму попри 10 років окупації. Тому українці можуть бачити підняті синьо-жовті прапори на півострові.

Своєю чергою, «АТЕШ» розповідає, що росіяни спершу не вірили в «активний збройний опір українців» на тимчасово окупованому півострові. Але їхня думка змінилася.

До 24 лютого 2022 року спротив був, але виражався «переважно в політичній формі». 

«Люди в Криму виражали незгоду окупації. Чисельні арешти українських і кримськотатарських активістів тому найкраще підтвердження», — підсумовує «АТЕШ».

Сили оборони України мають змогу завдавати ударів по російській армії в тилу, зокрема, завдяки повідомленням з тимчасово окупованих територій.

«Кожен удар нагадує ворогу, що він лише маленька сторінка в історії захоплених земель», — нагадує Центр національного спротиву.

У березні 2022 року Міністерство цифрової трансформації створило чат-бот «ЄВорог».

« Якщо ви бачите російську техніку чи окупантів, то відправляйте точну геолокацію їхнього розташування, а також фото та відео. Для цього потрібно буде підтвердити особу через застосунок “Дія”», — закликали тоді у Мінцифрі.

Українці на цей запит відгукнулися, але не всі змогли пройти верифікацію через нестабільний звʼязок. Інформацію передавали усіма можливими способами.

Щоб розповідати на підконтрольні Україні території про скупчення росіян у Херсоні, Лілія використовувала VPN, який їй допоміг встановити знайомий.

У день вона виходила на «прогулянки». Деколи вдавалося навіть знімати відео. Ввечері вдома вона передавала потрібні «точки на карті».

«Словом, вони вже туди на повну вселилися у нашу школу міліції. А у гуртожиток фсбшники почали завозити сімʼї. Я нашим сказала, навіть на відео відзняла. Пішла в обхід, щоб не “нариватися”. Переповіла, [що побачила]. І згодом ми почули прильоти. Так рашисти звідти і дременули», — згадує Лілія. 

«Сама підтримка дає сили залишатися на плаву. Ти розумієш, для чого ти це робиш, розумієш свою участь у процесі. Бачиш, як люди на це реагують», — розповідає Катерина.

Коли вона читає коментарі під публікаціями про акції на окупованих територіях, розуміє «усе не дарма».

У представництві «АТЕШу» наголошують на важливості інформаційного розголосу.

«Люди з тимчасово окупованих територій України чують інформацію про нашу діяльність. Завдяки цьому вони бачать, що є реальна можливість протистояти окупації. Це дозволяє нам залучати нових агентів і розширюватися», — говорять активісти руху.