«Коли немає рівних прав у ЛҐБТКІА+ спільноти — немає рівноправ'я в країні». Інтерв'ю з директором кінофестивалю SUNNY BUNNY Богданом Жуком

«Коли немає рівних прав у ЛҐБТКІА+ спільноти — немає рівноправ'я в країні». Інтерв'ю з директором кінофестивалю SUNNY BUNNY Богданом Жуком

З 19 по 26 квітня 2024 року в Києві пройде ЛҐБТКІА+ фестиваль SUNNY BUNNY. Мета заходу — закріпити ЛҐБТКІА+ спільноту в соціумі та нагадати, що її представники мають право на захищеність і справедливе ставлення з боку інституцій та суспільства. 

Про цінність та роль фестивалю для українського суспільства, популяризацію та еволюцію квір-кіно читайте в інтерв'ю з очільником фестивалю SUNNY BUNNY Богданом Жуком. 

Свідомі є медіапартнером кінофестивалю.

Прослухати матеріал:

— SUNNY BUNNY — про кого і для кого цей фестиваль? 

— Передусім це фестиваль про ЛҐБТКІА+ спільноту і для неї. Кінофестиваль специфічної тематики, але він для всіх і про всіх, про кожного і кожну. Це для нашого суспільства, бо вони (представники ЛҐБТКІА+ — ред.) теж його частина. 

З іншого боку, аудиторія, яка цікавиться кінематографом, має ходити на такі фестивалі. Гендерна ідентичність, соціальна орієнтація, будь-які інші виміри чи параметри не мають значення. 

— Яка основна мета та цінність фестивалю? Які меседжі ви доносите? 

— Перш за все — це подія, яка має мистецьку цінність. Проте у фестивалю є також і важливість, якої немає в інших аналогічних подіях, — суспільно-політична вага і видимість. Ми говоримо про права людини, озвучуємо проблематику ЛҐБТКІА+ спільноти. 

— SUNNY BUNNY раніше існував, як однойменна програма кінофестивалю «Молодість». Чому вирішили відокремитися та як виникла ця ідея? 

— Ця ідея існувала ще до пандемії COVID-19 та повномасштабного вторгнення. Ми бачили сенс в тому, щоб відокремитися, але під час пандемії це було не дуже реалістично. 

Після початку повномасштабного вторгнення вирішили, що SUNNY BUNNY від'єднаємо і проведемо окремо. З одного боку, це було практичне рішення, але також ідейне. 

Ми бачили сенс робити цю подію окремою, щоб більше привернути увагу до проблематики і тематики ЛҐБТКІА+ спільноти. Я вважав, що особливо під час повномасштабної війни потрібно не забувати про права людини, тому ми бачили потребу зробити SUNNY BUNNY окремим фестивалем. 

— Як обираєте фільми для фестивалю? Які критерії використовуєте?

— У нас немає чітких критеріїв, окрім технічних параметрів, які є базовими вимогами до фільмів. Ми намагаємося представити максимально повно тематику, репрезентувати весь спектр спільноти ЛҐБТКІА+. Хочеться висвітлювати кіно, яке не дуже представлене — роботи з різних регіонів, а не тільки найбільш звичні для нас — європейські, північноамериканські фільми. 

У фестивальному світі є певний мейнстрим, якщо говорити про квір-кіно. Деякі фільми представлені на всіх ЛҐБТКІА+ фестивалях, а є роботи, які бувають на двох-трьох. Ми здебільшого звертаємо увагу на менш представлені, але також включаємо в програму більш помітні фільми. Завдяки їм можемо привернути увагу до менш відомих. 

Проте лише за те, що у фільмі висвітлена якась недопредставлена тема, ми не будемо його брати, якщо він не має художньої або мистецької цінності. 

Загальний критерій — абсолютно квірне-кіно, щоб вона руйнувало гетеронормативні принципи, які переважають і панують в кінематографі. Хочеться показувати кіно, яке абсолютно не дотримується певних очікування, яке творить щось своє. 

Існують певні труднощі щодо тем, які не дуже представлені в кінематографі. Зокрема, є мало фільмів, творів, матеріалів про бісексуальних, інтерсексуальних, асексуальних людей через те, що у створенні кінематографа домінують чоловіки. Вони роблять фільмів більше ніж жінки або небінарні особи та частіше висвітлюють тематику гомосексуальних чоловіків.

— Минулого року в програмі була «Українська квір-ретроспектива», цьогоріч є українські короткометражки на квір-тематику. Через скільки ми зможемо побачити програму з українськими повнометражними фільмами на цю тематику? 

— Програма з українським повним метром наврядчи чи станеться найближчим часом. Не через те, що повнометражного квір-кіно немає, бо воно є. Цьогоріч ми покажемо один із таких фільмів. Торік показували п’ять повнометражних фільмів, зокрема «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова та «Стоп-Земля» Катерини Горностай, який теж є квірним. 

Квір-кіно з'являється, але його не так багато, як хотілося б. Проте така ситуація загалом з українським кінематографом. Якщо більше розвиватимуть кінематограф загалом, то зростатимуть можливості і для квір-спільноти також. Проте через війну в Україні можливостей знімати дуже мало. 

Я сподіваюся, що на фестивалі зможемо підтримати зйомки квір-кіно. Ми вже запустили пітчинг для короткометражних фільмів. Хочеться вірити, що матимемо стабільні можливості розширювати і підтримувати також повні метри. 

Сподіваюся, що один-два повнометражні фільми будуть щороку. Коротких метрів все-таки більше — десяток щороку є. Це теж відчутний прогрес, бо п'ять чи десять років тому такого не було. 

— Як квір-кіно еволюціонувало протягом останніх років в Україні та світі? Чи змінюється видимість та ставлення до квір-спільноти через її репрезентацію в культурі? 

— Тема квір-спільноти все більше фігурує в медіа, кінематографі, серіалах та на телебаченні. Видимість ЛҐБТКІА+ українських людей на це впливає. Зокрема, через ЛҐБТКІА+ військових прийняття спільноти зростає. 

Щодо етапів розвитку українського квір-кіно не доводиться говорити. Умовно, був період у 1920-х роках, коли можна було вільно творити. Далі етап СРСР, коли панувала цензура. Тоді якісь прояви могли бути, але лише підтекстами та натяками в певній стилістиці. Далі період відновлення незалежності України. 

Цю тему треба досліджувати в архівах, але цього ніхто в Україні ще не робив. Можливо, ми теж зможемо сприяти цьому і брати участь. Можна відшукати більше квірних проявів в кінематографі минулого століття. 

Наразі знаємо про Сергія Параджанова, Кіру Муратову. Торік показували ще приклади 1990-х. Проте ми знаємо надто мало, що узагальнити все в певні тенденції. 

Сподіваюся, дослідити ми зможемо найближчим часом і показати на фестивалі нову ретроспективу. Бракує лише достатньо ресурсів. 

— Як ми ще можемо змінювати ставлення суспільства до квір-спільноти? 

— Мистецькі твори — це найкращий засіб для цього й один з найголовніших. Ширше — медійна увага до цієї тематики та нормалізація прийняття цієї спільноти. 

Загалом квір спільнота є одним зі значних рушіїв розвитку суспільства не лише в Україні, але й у світі. Я думаю, що вона буде таким рушієм і надалі. 

Гетеронормативні люди, які затиснуті в рамках, а таких більшість у суспільстві, мають чого повчитися у квір-спільноти. Важливо, щоб значна частина суспільства  відкривалися до пізнання різних досвідів і отримання різної інформації. 

Треба говорити також про міжособистісний рівень. Коли людина робить камінгаут своїм близьким, то це сприяє прийняттю і нормалізації квірів. Це теж змінюватиме суспільство. 

— Минулого року фестиваль отримав схвальні відгуки від спільноти, але кінотеатри «Жовтень» і «KINO42», де проходив SUNNY BUNNY, отримували численні погрози. Чи посилили ви безпекові умови цьогоріч і чи проговорювали моменти безпеки для команди та відвідувачів? 

— Минулого року ми не отримали новий досвід, тому що вже стикалися з таким. 

У 2014 під час показу квір-фільму «Літні ночі» на «Молодості» стався підпал. Тому на подіях, які організовуємо, враховуємо безпековий аспект. 

Ми звертаємося до поліції і наймаємо охорону. Цього року робимо безпекові тренінги для волонтерів, які працюють на локації. Також перевіряємо готовність персоналу кінотеатру до різних викликів і потенційних сценаріїв 

Частину глядачів можливо відлякує присутність великої кількості поліції на місці, але це необхідні умови, щоб не спричинялося проблем і ризиків. 

— Які основні інсайти ви винесли після минулого фестивалю і що можливо додали в цьогорічний фестиваль? 

— Є багато внутрішніх висновків, дрібні та робочі моменти. Якщо говорити ширше, то наша команда вже з попереднім досвідом роботи на фестивалях. Ми мали певність, що це перевірені люди, які не підведуть, бо це велетенська відповідальність — зробити перший фестиваль. 

Для себе зробив висновок, що треба співвідносити амбіції з ресурсами, бо часто хочеться зробити щось супер масштабне. На першому фестивалі ми пересвідчилися, що треба поступово його розвивати. По-перше, тому що, можливо, не настільки оцінять, бо це перша подія і відвідуваність в нас була не найкращою. 

З іншого боку, маємо багато перспектив на розвиток і амбіції. Безумовно фестиваль поступово виросте у щось вагомо.  Хочеться утримувати цю вагомість і розвиватися, але помірно і виважено, не випалювати за раз всю енергію та всі ресурси.

— Чому важливо проводити подібні заходи навіть під час повномасштабного вторгнення, говорити про квір-спільноту, репрезентувати її в культурі? 

— Торік і цьогоріч ми продовжуємо говорили про реєстровані партнерства для одностатевих і різно статевих пар. Ми добиваємося рівних вправ для ЛҐБТКІА+ спільноти.  

Коли немає рівних правил у цієї спільноти, коли немає рівних прав ще у когось, то немає рівноправ'я в країні. Тоді немає верховенства права. Ми добиваємося рівності для всіх. 

Йдеться про зміни, які корисні для всього суспільства і держави. На фестивалі ми намагаємося висвітлювати тематику прав людей і привертати до цього увагу наскільки це можливо.