Як розпізнати «сигнали» тіла, або трохи про психосоматику

Author:
psychologist Bohdana Valihura
Як розпізнати «сигнали» тіла, або трохи про психосоматику

На просторах інтернету можна знайти безліч інформації про психосоматику та навіть фахівців, що звуть себе психосоматологами. Вони стверджують, що більшість хвороб виникають від внутрішніх конфліктів, і вміють розтлумачувати меседжі, які «надсилає» тіло. Наприклад, печія вказує на витиснену агресію, а запори — на схильність застрягати в минулому тощо.

Проте саме в такому розумінні психосоматики не існує. Розбираємося у матеріалі. 

Запори, швидше за все, не пройдуть, якщо ви не зміните харчування чи не звернетесь до гастроентеролога. Та й горло болить не від непроговорених образ, а через інфекційне зараження.

Це означає, що психосоматики не існує? Ні. Навіть у доказовій медицині існує напрям, присвячений вивченню психосоматики. 

Психосоматична медицина — це міждисциплінарна галузь, яка досліджує взаємозв’язки між соціальними, психологічними та поведінковими факторами, що впливають на тілесні процеси та якість життя людини. Тобто вивчає, як психологічний стан, поведінка та оточення впливають на фізичний стан людини.

Як це працює?

Метафорично людину можна уявити як компʼютер. Роботу комп’ютера забезпечують дві складові: залізо — фізичний стан, софт — психологічний стан.

Якщо є проблеми на стороні заліза, то й програмне забезпечення працює не ідеально. Наприклад, ви маєте проблеми зі щитоподібною залозою, і це може викликати симптоми депресії. І навпаки: проблеми із софтом можуть призводити до фізіологічних порушень.

Уявімо, ви регулярно стресуєте через роботу. Під час стресу організм змінює свою роботу. Водночас немає значення, через що стрес — поруч лев чи проблеми на роботі. Фізіологічно реакція організму буде більш-менш однакова. Головна мета — оптимізувати енерговитрати організму під виконання одного із цих трьох сценаріїв: «бий, біжи або завмри».

Серце починає швидше битись, судини звужуються, щоб кров якомога швидше принесла кисень і поживні речовини до мʼязів та органів, що необхідні для виживання. «Стратегічні» програми, як-от травна чи репродуктивна системи, призупиняються — необхідно ж заощадити енергію. Також суттєво змінюється робота гормональної системи, яка це все фактично й регулює.

Усі ці зміни мають наслідки для організму. Наприклад, судини при частому спазмуванні із часом втрачають свою пружність і перебувають у постійно звуженому стані. Це призводить до підвищеного артеріального тиску та подальшого порушення в роботі серця.

Або менш очевидний приклад — стан шкіри. При хронічному стресі ми часто змінюємо спосіб життя, обираючи неконструктивні способи боротьби зі стресом:

  • вживаємо фастфуд;
  • «знімаємо» стрес алкоголем чи іншими психоактивними речовинами;
  • менше рухаємось і менше спимо;
  • менш уважно доглядаємо за собою (наприклад, забуваємо змити косметику).

Ці зміни не можуть не відображатись на шкірі. Крім того, стрес-відповідь впливає на мікробіоту кишківника, що також впливає на стан шкіри.

Стрес може провокувати епізоди дерматиломанії. Йдеться про нервове розчухування або видавлювання прищів, що складно контролювати. Це призводить до погіршення стану шкіри, зростання ризиків зараження та шрамів.

До того ж стрес сприяє запальним процесам: змінюється вироблення шкірного сала, шкіра стає більш вразливою до впливу зовнішнього середовища, уповільнюється відновлення після ран. За наявності спадкової схильності або хронічних захворювань шкіри, стрес стає каталізатором їхнього прояву. 

Чи це означає, що гіпертонія та акне — психосоматичні захворювання?

Ні, бо чисто психосоматичних захворювань не існує. Більш медично коректним терміном для подібних станів буде означення соматоформні розлади. Це комплексні захворювання, які мають психосоматичний компонент і потребують міждисциплінарної співпраці кількох фахівців і психотерапевта.

Психологічний стан людини може як спричиняти захворювання, так і погіршувати вже наявні. Тому для боротьби з реальною психосоматикою (соматоформними розладами) необхідні не психосоматологи, а навичка усвідомленості, щоб помічати, що і як впливає на стан. Також навичка керування стресом — для мінімізації негативних наслідків.