Як працює реабілітація дітей, що постраждали внаслідок війни в Україні?

«Війна — це загроза дитинству й майбутньому кожного маленького українця», — каже голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні Мурат Шахін. 

Станом на 18 березня 1257 дітей поранені. За оцінками ЮНІСЕФ, 1.5 мільйона дітей мають ризики депресії, тривожності, посттравматичного стресового розладу та інших проблем психічного здоров’я. 

В умовах повномасштабного вторгнення українські діти потребують фізичної та психологічної реабілітації, наголошує перший заступник Міністра охорони здоров'я України Сергій Дубров. 

Як українські фахівці й організації допомагають дітям під час фізичної та ментальної реабілітації і як досвід Ізраїлю, країни, яка постійно перебуває у стані війни, допомагає українським дітям — читайте в матеріалі. 

Прослухати матеріал:

За два роки повномасштабного вторгнення фізична реабілітація дітей, які постраждали внаслідок війни, постійно розвивається, говорить фізичний терапевт дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдиту» Назар Борознюк у коментарі Свідомим. На базі лікарні «Охматдит» створять окремий сучасний реабілітаційний центр для дітей, які постраждали внаслідок війни. 

За словами Борознюка, найчастіше діти потерпають від мінно-вибухових травм і поранень від осколків. Поодиноко трапляються ампутації та опіки. Під час реабілітації до кожної дитини — індивідуальний підхід та лікування, оскільки навіть при схожих травмах діти поводять себе по-різному. 

Під час фізичної реабілітації одразу передбачається ментальна. До лікування дитини залучена команда лікарів: психологи, реабілітологи, соціальні працівники. Також у лікарні «Охматдиту» працюють спеціальні актори, (лікарняні клоуни — ред.), які розважають дітей, проводять концерти, ігри. 

«Є діти, які відмовляються розмовляти. Важливо надавати передусім підтримку та показати, що вони не самі, їх розуміють. Багато дітей виходить із такого стану завдяки комбінованій роботі», — говорить лікар. 

Фахівці, які працюють із реабілітацією дітей, також мають бути психологічно підготовлені. Їхня робота передбачає не лише лікування, але й моральну підтримку маленьких пацієнтів та їх батьків. Проте не всі готові до такої роботи, тому є дефіцит фахівців. 

«Часто доводиться працювати з важкими травмами. У лікарях батьки вбачають певного психолога й хочуть отримати підтримку, коли розповідають про пережите», — зауважує Назар Борознюк.

Здебільшого діти, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення, мають стрес різного рівня. Як наслідок, вони можуть переживати психологічну травму, пояснює психологиня фонду «Голоси дітей» Поліна Старцева. 

«Є діти, які не були в окупації або в епіцентрі вибухів, але мають наслідки стресу і психологічної травми сильніші. Є так звана травма свідка, коли хтось не був безпосередньо свідком новин, подій або почув від когось інформацію і може переживати більше за дітей, які безпосередньо там були», — каже психологиня. 

Вразливість дитини залежить від нервової системи, як вона справлялася зі стресами раніше, наскільки в безпечному середовищі перебувала та виросла. Психологиня зазначає, що є категорія дітей, які зазнають ретравматизації, адже вже стикалися з війною у 2014-2015 роках. 

«Є діти, які не змогли обробити стару рану й мають спогади з тих часів. Коли стається щось схоже, відбувається ретравматизація», — пояснює Поліна Старцева. 

Проте є частина тих, які пережили досвід війни вдруге й були більш підготовлені, мали чіткий алгоритм дій. Через це вони зазнали меншого стресу. Також є діти, які не пам'ятали подій минулого, і початок повномасштабного вторгнення був для них ніби вперше. 

У підлітковому віці найчастіше звертаються щодо наявності тривожності, депресії, погіршення стосунків, суїцидальних думок, розладу харчової поведінки. Окрім тривожності, підлітки переживають розгубленість щодо майбутнього та безсилля. 

Також серед дітей різного віку спостерігається психосоматика, коли виникають болі в різних частинах тіла. Під час обстеження не виявляють хвороб, тоді лікарі радять звертатися до психологів. 

У фонді «Голоси дітей» фахівці проводять реабілітацію під час індивідуальної та групової терапій. Протягом десяти кризових індивідуальних консультацій психотерапевти допомагають стабілізувати клієнта та знайти його власні можливості впоратися з проблемою, розвинути гнучкість і повернути відчуття контролю над власним життям. Якщо для людини цього не достатньо, то вона може перейти до групової терапії та обрати бажаний напрям розвитку. 

Фонд організував 13 осередків для реабілітації в різних регіонах України, де фахівці надають підтримку для батьків і дітей. Консультації психологів, групові й індивідуальні психологічні сесії та заходи (майстер-класи, табори, екскурсії тощо). Також є заняття за методами: 

В осередках діти можуть пропрацювати свої страхи й говорити про те, що їх хвилює, відволіктися від своїх переживань і виплеснути емоції. Батьки ж мають змогу отримати підтримку, проконсультуватися щодо складних ситуацій у своїх родинах.

«Програми передбачають 7-8 зустрічей у групах, де набирають дітей приблизно одного віку. Також практикують тілесно орієнтовані вправи: навички правильно дихати, розслабляти м'язи тіла, аби краще справлятися зі стресом», — пояснює Поліна Старцева.

Зокрема, для реабілітації є психосоціальні групи. Вони відкриті, а склад учасників постійно змінюється. Мета — навчити технік стабілізації та виражати непропрацьовані емоції, позбавлятися зайвої напруги в тілі. Також це допомагає соціалізуватися й адаптуватися до нових умов життя для внутрішньо переміщених людей. 

«Для стабілізації емоційного стану дітей ми завжди вчимо технік, пов'язаних із диханням, зняттям тілесної напруги, та тих, що пов'язані з переформулюванням негативних думок», — зазначає психологиня.

Після реабілітації діти набувають навичок самодопомоги. Їх вчать помічати власні переживання та пояснюють, як із цим самостійно справлятися. 

Перший заступник Міністра охорони здоров'я України Сергій Дубров виділяє важливість присутності психологів у школах, аби в усіх закладах освіти діти могли звертатися по допомогу до спеціалістів. 

Станом на січень 2024 року 195 486 педагогів набули навичок надання психологічної підтримки та використовують їх в освітньому процесі, зокрема для підтримки ментального здоров’я дітей, що постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення. Про це повідомило Міністерство освіти і науки в коментарі Свідомим. 

Міністерство працює також над змістом освіти і трансформацією психологічної служби, щоб забезпечити якісний психологічний супровід у закладах освіти та сформувати в дітей і дорослих стресостійкість. Робота відбувається в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».

Зокрема, для відновлення стану дітей діє реабілітаційний дитячий табір «Gen.Camp». Учасниками програми можуть стати діти віком 6-16 років, які мають ознаки психологічної травми, спричиненої війною та втратою одного або обох батьків. Для участі потрібно заповнити анкету. 

Програма психологічного відновлення триває 21 день. Протягом цього часу діти проходять когнітивно-поведінкову терапію, арттерапію, анімалотерапію (з тваринами). Діти можуть проходити психологічну реабілітацію в групах та індивідуально. 

«Діти можуть подолати посттравматичний стрес майже на сто відсотків — за умови правильної терапії», — наголосила перша леді Олена Зеленська, під чиїм патронатом реалізовується проєкт. 

Держава має дотримуватися основних напрямків створення безбар’єрного простору в житті дитини для забезпечення прав на дитинство, безпеку, охорону здоров’я, освіту та соціальний захист, права на визначення, повагу та справедливе ставлення. 

Міністерство освіти і науки запровадило проєкт «Освіта для всіх: українська освіта без бар’єрів». Серед ухвалених рішень:

В Україні діють шість спеціалізованих центрів з роботи з дітьми, які постраждали від насильства або стали свідками подібних злочинів — «Барнахус». 

«Барнахус» — це місце, де спеціалісти соціальних служб, поліції, прокуратури, судової медицини, педіатрії та дитячої і підліткової психіатрії допомагають дітям реабілітуватися внаслідок насилля під час війни. 

Метою закладів є забезпечити лікування і підтримку дітям та підліткам, які зазнали різних видів жорстокого поводження та злочинів. Також це створено для того, щоб запобігти травматизації дитини внаслідок повторних співбесід, які проводять різні служби для документування російських злочинів. 

У «Барнахусі» є чотири кімнати, кожна з яких призначена для певної діяльності: кримінального розслідування, співпраці/захисту, роботи з фізичним здоров'ям і роботи з психічним здоров'ям. 

Центри є у Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Тернопільській, Чернівецькій областях та в Києві. Щоб звернутися до центрів, можна зателефонувати за номером за покликанням. 

Українські експерт(к)и практикують Хібукі-терапію у пілотних школах по всій Україні, допомагаючи дітям впоратися зі стресом, побороти свої страхи й відчути себе в безпеці. Дитина разом зі спеціальною іграшкою Хібукі працює з психологом. 

Хібукі — м’яка іграшка, песик із сумними очима. Кожна деталь тваринки має своє значення:

«Коли дитина піклується про Хібукі, вона займає активну позицію, і це дає

відчуття сили та контролю. Це допомагає впоратися з важкими переживаннями. Хібукі — це бронежилет для дитини, який дає змогу відчувати себе впевнено та захищено», — зазначають координатори терапії.

​Іграшок Хібукі немає у вільному продажі. Це психологічний інструмент, який використовує психолог у процесі реабілітаційної або в корекційній роботі з дитиною.

Хібукі вперше створили в Ізраїлі для дітей, що опинилися в таборах біженців під час Другої ліванської війни, у 2006 році. З часом розробили спеціальну ізраїльську державну програму, яка впроваджувалася в дитячих садках та в початковій школі, коли забезпечували кожну дитину віком від чотирьох до восьми років іграшкою Хібукі та однією-двома зустрічами з психологом.

Методика розрахована на 8-12 зустрічей. Проте якщо є потреба, то їх кількість можуть збільшити. Під час сеансів працюють не лиш із дитиною, але й з її батьками, опікунами та вчителями.

Замінити Хібукі іншою іграшкою не можна, оскільки справа передусім у методиці, процесі терапії та спілкуванні дитини з психологом, пояснює психологиня, вчителька, Хібукі-терапевтка Галина Сищук.

«Хібукі-терапія — це одна з гілок арттерапії, що ефективно може поєднуватися з різними методами: ізотерапією, музикотерапією», — каже  психологиня, членкиня Української спілки психотерапевтів Тетяна Шапран.

«Наше завдання — навчити людей жити з травмою, бо це частина нашого життя. Найголовніше — щоб травма не була фундаментальною та не впливала на подальше життя», — пояснює Дафна Шарон-Максімов. 

Психологиня та членкиня Української спілки психотерапевтів Тетяна Шапран пояснює, що це не просто іграшка, це психологічний інструмент.

Ольга Чорна — мати двох дітей: восьмирічного Дениса та сімнадцятирічної Оксани. Її сім'я все життя жила в Енергодарі (місто, де розташована Запорізька АЕС — ред.) Запорізької області. З березня 2022 року російські війська тимчасово окупували місто разом з атомною станцією. 

Тоді ж з вікна сім'я побачила чорний дим, зібрали найцінніші речі та спустилися на четвертий поверх у коридор (сім'я жила на дев'ятому — ред.). Жінка згадує, що син не показував хвилювання, але постійно хотів спати. На її думку, в нього був такий захисний механізм від стресу. 

Згодом сім'я дізналася про загоряння на АЕС, після цього не виходили на вулицю декілька днів. Для дітей було важко постійно сидіти вдома. У місті був дефіцит із продуктами. Ольга з чоловіком прокидалася о п'ятій ранку, щоб зайняти чергу та купити хліб. 

«Діти розуміли це. Якщо їм хотілося смачненького, то знали, що наразі цього немає. За цей час (період життя в окупації — ред.) навіть нічого не просили», — каже Ольга Чорна. 

Сім'я прожила в окупації до серпня 2022 року. У місті почали вимикати світло, чули вибухи. Також мотивацією поїхати був вступ старшої дочки до вишу. У 2022 році вона закінчила одинадцятий клас. 

Виїжджаючи, сім'я була приблизно добу в дорозі. На російських блокпостах доводилося постійно діставати всі речі та виходити з машини. Молодший син лякався військових РФ з автоматами й не виходив з авто. Під час виїзду чули вибухи, обабіч дороги були обстріляні та обгорілі машини. 

Наразі сім'я живе в Запоріжжі. Хлопчик постійно хоче додому, попри усвідомлення подій та необхідності поїхати, він запитує про Енергодар. 

«Я почала помічати, що він став більш нервовий. У місті — часті обстріли, син боїться їх. Він хоче ховатися, у нього починається панічний страх», — розповідає жінка. 

Для налагодження стану сина жінка звернулася у фонд «Голоси дітей». Денис почав відвідувати терапевтичні заняття: арттерапію, спілкування з психологами тощо. Під час сеансів психологи допомагають справитися з різними станами та зрозуміти власні відчуття. Хлопчик часто малював свої переживання і пояснював мамі, пригадує Ольга Чорна. 

Групові терапії допомагають знайти друзів та однодумців для внутрішньо переміщених дітей. Мати також відвідувала психолога, щоб покращити свій стан і краще зрозуміти стан дитини. 

Психологиня Поліна Старцева радить батькам, чиї діти постраждали внаслідок війни, не боятися психологів та звертатися по допомогу, якщо це потрібно. Також важливо вивчати способи допомоги собі та дітям, не забувати про якісне спілкування з дітьми і виділяти декілька годин на розмови, запитуючи про потреби, почуття та бажання.  

Отримати безоплатну психологічну допомогу від фонду «Голоси дітей» можна за номером: 0 800 210 106​​.