«Я мрію про золото Чемпіонату світу», — інтерв’ю з Олімпійським призером Іллею Ковтуном

21-річний гімнаст Ілля Ковтун завоював «срібло» Олімпійських ігор на паралельних брусах. Також він є багаторазовим призером Чемпіонатів світу та Європи. Цього року Ілля здобув для України першу і єдину медаль в спортивній гімнастиці за останні два цикли, попри нещодавно перенесену операцію.

Про відновлення після операції, повернення в Україну та неприємну ситуацію із росіянами на змаганнях за Кубок світу, читайте у новому інтерв’ю зі спецпроєкту «Свідомих».

«Свідомі» розповідатимуть історії наших спортсменів-олімпійців у серії інтерв’ю.

Прослухати матеріал:

— Обрав цей вид спорту, бо ним займалася старша сестра і батькам було зручно нас разом відвозити на заняття. Тож 16 років тому я прийшов у ДЮСШ «Олімпія» (Дитячо-юнацька спортивна школа — прим. ред.) в Черкасах до свого першого тренера Ірини Володимирівни Горбачевої. Вона мене тренує і досі.

— Влітку 2023-го, за пів року до Чемпіонату світу, я декілька разів травмував праву ступню під час тренувань. Ми продовжували стабільні інтенсивні тренування, проте біль посилився. Спершу звернувся до лікарів у Хорватії. Вони запропонували мені два шляхи: робити операцію вже і пропустити Чемпіонат світу або оперуватися після нього. Я був потрібен команді, тож вирішив продовжити тренування під сильними знеболювальними. 

Вже після того, як ми вибороли ліцензію, я проконсультувався з лікарями Ізраїлю, Італії, Німеччини та Японії. Всі спеціалісти казали, що якщо оперувати у грудні, то я встигну підготуватися до Олімпійських ігор. 

Операція розв’язала проблеми з кістками, проте зв'язки й сухожилля не чіпали, щоб встигнути відновитися до Олімпіади. Проте під час підготовки до змагань я знову пошкодив праву ступню. Довелося одночасно проходити комплекси реабілітації та готуватися до Олімпіади.

Зараз я почуваюся краще та продовжую тренування у Хорватії, а ближче до нового року займуся повноцінним відновленням ноги.

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми із командою були на Кубку світу зі спортивної гімнастики в Котбусі (Німеччина). Звідти поїхали в Катар, потім в Баку та Каїр. І після того ще три місяці в Італії були на зборах. Вже близько двох років ми тренуємося в Хорватії.

Я залишаюся тут, бо з України їхати на змагання за кордон дуже складно — добу потягом і ще пів дня літаком. Це дуже багато часу і сил забирає. Постійно так їздити було б дуже складно, адже на рік у мене заплановано близько 25 змагань.

Друга причина, чому я зараз не повертаюся в Україну стосується відновлення ноги. Лікар, який робив мені операцію, фізіотерапевти, які мені допомагали, з Хорватії. Вони вже знайомі з моєю ситуацією і будуть діяти якнайкраще.

— Коли я поїхав на свою першу Олімпіаду, мені було 18 років. Це був старт у дорослій гімнастиці. Але особливих висновків я не зміг зробити через свій юний вік. Професійно зрости мені більше допомогла не Олімпіада, а наступні змагання. Зокрема — Чемпіонат світу. 

— Кожних чотири роки в гімнастиці змінюються правила після Олімпіади. Зараз всі спортсмени переходять з десяти елементів на вісім. І на кожній вправі, на кожному снаряді правила також змінюються.

Це роблять для того, щоб глядачам не було нудно переглядати виступи. Уявіть, що 20 років спортсмени будуть робити одну і ту ж комбінацію. Фанати гімнастики не будуть дивитися те саме 20 років поспіль. Відповідно, буде падати інтерес до спорту. Тому зміни необхідні. Хоч це і додаткове навантаження, але атлетам теж цікаво.

— На змагання ми їздимо, з цим нема проблеми. Були на всіх етапах Кубка світу, Чемпіонату Європи та Чемпіонату світу. З операцією та відновленням мені допомогли іноземні друзі, спортивні клуби та президент Української федерації гімнастики Олександр Сухомлин. Натомість у Міністерстві молоді та спорту відповіли, що в них немає коштів на допомогу спортсменам із відновленням.  

— Нас дуже підтримували. Інші спортсмени навіть віддавали якісь пластирі, тейпи. Казали, що в їхній державі зараз все гаразд і вони можуть собі це ще докупити, а нам потрібніше. Дуже багато людей морально підтримували. Ми всі там друзі, всі спілкуємось на змаганнях і поза ними. Навіть у гості одне до одного їздимо. 

Також у Хорватії ми зараз проживаємо і харчуємося за кошти залу, в якому тренуємося. Хорвати пам’ятають війну, яку мали 30 років тому. Вони добре розуміють українців і хочуть нам допомогти. 

— Бо неможливо досягнути великого результату без тренера. Спортсмен без тренера не існує. План тренування, відновлення, вітаміни — це все робота тренера.  У сукупності 90% робить твій спортивний наставник, а твої 10% – прийти в зал і тренуватися на всі 100%.

— У нас дуже відрізняється техніка та школа. Азійці — маленькі, легкі, сильні. Європейські чоловіки ж вищі, тому нам трішки важче. Та ми дуже стараємося, щоб показати гідний результат. Однак все це просто фізіологічні нюанси. На цьогорічних Олімпійських іграх, наприклад, багато європейських держав отримало медалі зі спортивної гімнастики.

— Негативно, адже у самого був дуже неприємний досвід. У березні 2022 року ми були в Катарі на змаганнях Кубка світу, де вибороли золото. Там були і росіяни. Ми одразу вирішили, що не будемо скасовувати участь у змаганнях, аби гідно представити нашу країну. І нам, все ж таки, довелося виступати з росіянами. Це було саме в той час, коли російські танки почали заходити в Україну. 

У одного російського спортсмена на формі була якась емблема Росії і йому сказали її заклеїти. Той закрив малюнок пластиром, утворивши літеру «Z». Ми цього не помітили. А вже після змагань в мене від повідомлень почав розриватися телефон. У соцмережах всі обговорювали те, що російський спортсмен вийшов на п’єдестал  із буквою «Z». Це було дуже прикро. 

Також дуже хочеться взяти і золоту медаль на Олімпійських іграх. А далі буду підтримувати свій рейтинг. Щодо перспектив далеких, то я якраз завершив бакалаврат, щоб стати тренером. Цього року або наступного буду вступати на навчання у магістратуру.

Нагадаємо, раніше «Свідомі» розповідали про золоту призерку Олімпіади, фехтувальницю Юлію Бакастову.