«Врятуйте нас, ми задихаємось». Історія Марини Волощук з Умані, в чий будинок влучила російська ракета

«Син часто просинається вночі, а цього разу навіть не ворушився. Ми міцно спали, і я не чула сигналу повітряної тривоги. Прикинулася вже від сильного шуму. Буквально 2-3 секунди — і вибух. Я лежала спиною до вікна й відчула, як сиплеться скло», – розповіла Марина Волощук з Умані.

У квартирі жінка перебувала з двома дітьми, чоловік — на фронті. Старша донька спала у сусідній кімнаті. Марина схопила сина й побігла до неї. 

«Я відчиняю двері й кричу: “Донечко, вставай! Донечко”. А вона не реагує. Потім вже підійшла до ліжка, почала її ворушити. Вона розплющила очі, була налякана й не розуміла, що відбувається».

Спочатку донька Марини вибігла у тамбур і побачила вогонь. Потім пробралася до балкона й вимовила фразу, від якої жінка застигла: «Мамо, там пів будинка немає».

Квартиру наповнював дим і Марина розуміла, що треба якось вибиратися. 

«Спочатку хотіла викликати швидку, але зрозуміла, що треба дзвонити тим, хто живе поруч. Набрала кумів, але вони могли до нас добігти хвилин за 15. Розумію, що це довго, бо рахунок йде на секунди. Подзвонила знайомому й попросила врятувати нас», – пригадує вона.

Поки чекали, шукали хоч якісь речі. Тільки тоді Марина помітила, що їй поранило ногу й тече кров. За 10 хвилин вони почули голоси.    

«Знайомий, який до нас біг, зустрів на вулиці двох хлопців. Попросив, щоб піднялися з ним на сьомий поверх. Одразу схопив малого, замотав його в рушник й крикнув, щоб ми виходили», — розповідає Марина.

Коли вийшли на вулицю, побачили завали й почули скрегіт плит. «У старшої доньки був важкий психічний стан. Два дні поплакала, виговорилася і трохи заспокоїлась», — каже вона.

Зараз Марина з дітьми тимчасово мешкає у чужій квартирі.

На платформі «Свій дім» можна поділитися власними спогадами про зруйновану оселю або заклад, в якому працювали. Для цього є анкета https://bit.ly/sviydim