Військово-лікарська комісія: через що проходять поранені військові?

Бюрократизовані процедури, довгі черги, відсутність можливості присісти з ампутованими кінцівками чи переломами, хамське ставлення працівників комісій. Уже кілька місяців військовослужбовці\виці діляться історіями про те, з чим стикаються під час проходження військово-лікарських комісій та медико-соціально експертних комісій.

Аби покращити процес, Верховна Рада прийняла два законопроєкти для  удосконалення роботи: йдеться про розширення місць, де можна проходити ВЛК, та покращення питання оформлення довідки про обставини травми. Президент підписав законопроєкти. 

Також уряд планує продовжувати реформувати комісії. Кінцевим результатом має стати «швидке проходження ВЛК і МСЕК та нові стандарти обслуговування українських військових».

Свідомі розібралися, що пропонують нові зміни, поговорили з військовослужбовцем ТРО Володимиром Шередегою про його досвід, а також побували на дискусії «Відновлення після поранення. Як військові долають бюрократію?» в рамках Міжнародного кінофестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA», де говорили про те, що має зробити держава, аби налагодити ситуацію.

2 травня Верховна Рада підтримала законопроєкти №9154 та №9158 щодо вдосконалення роботи військово-лікарських комісій і питань оформлення документів для лікування військовослужбовців.

Законопроєкт № 9154 пропонує доповнити перелік закладів охорони здоров’я, в яких можуть створюватися військово-лікарські комісії, закладами охорони здоров’я МВС та інших силових структур, а також передбачає можливість створення військово-лікарських комісій при державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Зі слів голови комітету з питань охорони здоров'я Михайла Радуцького, на кінець травня понад 480 медичних закладів подали заявки до Національної служби здоров'я на проведення ВЛК. Це має зменшити черги та пришвидшити проходження комісії. 

Законопроєкт № 9158 має покращити питання оформлення військовим довідки про обставини травми як за результатами проведення відповідного розслідування (службового чи спеціального), так і без його проведення, а також удосконалення питань оформлення та направлення медичних та інших документів між військовими частинами та закладами охорони здоров’я. Це має спростити реалізацію висновків ВЛК про надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою та про непридатність до військової служби.

Зокрема, одна із поправок у законопроєкті №9158 передбачає, що у разі неможливості направлення документів у електронному вигляді, обов’язок щодо направлення документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров’я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Крім цього, у комітеті з питань охорони здоров'я повідомляли, що тепер у військових госпіталях у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Вінниці, Дніпрі, Рівному, Білій Церкві, Чернівцях, Миколаєві, Десні та Старокостянтинові діють електронні черги.

«Ці два закони — важливі кроки для реалізації “дорожньої мапи” для реформування системи медико-соціальної експертизи», — коментував законопроєкти Михайло Радуцький.

Володимир Шаміль Шередега проходив службу у 2014 році в складі  добровольчого батальйону «Дніпро-1». З початку повномасштабного вторгнення записався до сил Територіальної оборони. Влітку 2022 року на службі травмував коліно.

«Звернув коліно, надірвав зв'язки, меніск (хрящова прокладка, що виконує роль амортизатора у суглобі, а також стабілізує колінний суглоб — прим. ред), кістку трошки одламав», — розповідає він.

З того часу почалася його боротьба з «медичними військами». Володимир Шередега не зміг отримати направлення у той медичний заклад, де хотів проходити лікування, адже військовослужбовці не можуть лікуватися у цивільних закладах. Для цього потрібне направлення військової частини.

«Хотів у Київ, в інститут травматології, бо знав, що це погана травма, буде складна операція, тому не хотів робити операцію у військових госпіталях. Мене відправили лікуватися у військовий госпіталь у Вінницю, там мені зробили першу операцію, яка виявилась невдалою», — розповідає Шерега. 

Після цього у військового почалися ускладнення, через що він не міг ходити близько дев'яти місяців. Щоб виправити ситуацію, йому зробили ще дві операції.

Військовослужбовці\виці не можуть лікуватися у тих закладах, які хочуть, бо законодавство не дозволяє. Якщо військовий\а після поранення ляже у приватну клініку, зробить там операцію без направлення, його\її можуть звинуватити у самовільному залишенні військової частини та відкрити кримінальну справу (раніше «Свідомі» розповідали, що передбачає закон про посилення відповідальності військовослужбовців — прим. ред.). 

«Формально вони [військова частина] можуть направляти військовослужбовців\виць у різні медичні заклади. Мені вже на третю операцію видали направлення в Київський інститут травматології», — каже Шередега.

Володимир Шередега вважає, що якість лікування у військовому шпиталі нижча, ніж у цивільних закладах. «В усіх шпиталях зараз класне забезпечення, фінансування, апаратура. Єдина проблема — у лікарів не вистачає професіоналізму, досвіду роботи на високому рівні. Хороші спеціалісти є, але їх мало»,  — додає Шередега.   

На військово-лікарську комісію Володимир Шередега витратив кілька днів. Це передбачає проходження профільних лікарів, в залежності від поранення. У випадку Володимира — травматологи і хірурги. 

«У мене це зайняло приблизно 4 дні повних з 7-ї ранку до 4-ї дня. Це ще не погано. На початку 2023 року це займало довше», — говорить він. 

Полегшити роботу ВЛК могла б діджиталізація процесів та відкриття додаткових комісій у цивільних закладах, адже медики не справляються з кількістю поранених та хворих. 

В Києві, Львові, Дніпрі, Полтаві та Харкові на місцях проходження ВЛК працюють волонтери. Вони збирають кошти, закупляють принтери (у Києві в одній лікарні не було принтера, тому військові були змушені ходити на іншу сторону вулиці в бібліотеку — прим. ред.), лавки, щоб військові могли сидячи чекати своєї черги, а також чай, каву та снеки. 

«Це такий собі волонтерський рух за покращення ВЛК. Системно це, зрозуміло, проблему не вирішить, але якийсь період часу, поки система реформується, це допомагає людям», — додає Володимир.

Іншим питанням є ставлення до поранених військових від лікарів під час проходження лікування та військово-лікарських комісій. 

«Особисте ставлення [до військових] можна характеризувати приблизно так: лікарі засмучені, що у них багато роботи, і вони всім своїм зовнішнім виглядом дають це зрозуміти пораненим і травмованим військовим. Це виглядає так, мовляв, чого вас багато, ми через вас перепрацьовуємо», — ділиться військовий.

Цьогоріч під час Міжнародного кінофестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» відбулася дискусія «Відновлення після поранення. Як військові долають бюрократію?». Її учасниками стали правозахисниця, волонтерка і співзасновниця громадської організації «Принцип» Любов Галан, керівниця медичної служби «Ульф» батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліна Михайлова та військовослужбовець, адвокат, юрист і співзасновник правозахисного центру для військових Масі Найєм. 

Найєм, який у червні 2022 року отримав поранення, внаслідок якого втратив око, пояснює, що після поранення військовослужбовці не хочуть думати про будь-які документи, а хочуть зрозуміти, як жити із пораненням. 

«Після виписки з лікарні, мені подзвонили і сказали, що треба приїхати у військову частину, забрати направлення, поїхати на ВЛК, після якого мені дадуть дозвіл на відпустку, а після цього треба ще раз приїхати у військову частину і написати рапорт. А тепер уявіть, якби я був без ноги», — каже Масі. 

Найєм звернувся до юристів своєї компанії «Міллер», щоб ті допомогли підготувати необхідні документи для ВЛК. «Пройшов місяць. Я дзвоню і кажу: “Слухайте, я ж ваш клієнт взагалі-то, що там?” Вони відповіли, що не можуть розібратися», — розповідає він.

Через це Масі Найєм та правозахисниця Любов Галан створили громадську організацію «Принцип», щоб допомогати пораненим військовим (вже розробили правовий навігатор для поранених військових, де зібрали інформацію про те, які документи знадобляться, що встановлює ВЛК, шаблони рапортів тощо — прим. ред.).

Любов Галан пояснює, що в питанні реабілітації військові більше дискриміновані, ніж цивільні: вони не мають доступу до різних центрів і закладів реабілітації. 

«Цивільні можуть не захотіти проходити реабілітацію в одному закладі і звернутися в інший. Військовий не може, бо у нього почнуться проблеми з військовою частиною. Там скажуть “ні, нам цей заклад не підійшов, тут немає мокрої печатки, а в них немає такого бланку”. Це великі проблеми», — каже Галан. 

Реабілітація має починатися на ранніх етапах після поранення, бо на пізніх може вже бути неефективною. «Вона для того і продумана, щоб якнайскоріше почати працювати з тілом людини, з його функціями. Якщо розібрати сьогоднішню бюрократичну процедуру, то виглядає це так: людину евакуювали з поля бою, вона потрапила в шпиталь, проходить лікування, після цього проходить військово-лікарську комісію. Припустимо, якщо має якусь інвалідність, то проходить медико-соціальну експертну комісію, складають індивідуальний план реабілітації. Я ще змовчу, що ті плани, які робить МСЕК, не тої якості, які потрібні пораненим», — пояснює правозахисниця. 

Питання реабілітації військовослужбовців це не лише питання цивільної сфери реабілітації, яка також нерозвинена і майже відсутня в Україні, але й питання міжвідомчої співпраці, зокрема з командуванням Медичних сил, та її вибудовування на тій стадії, коли людина перебуває у лікарні. 

«Ми провели опитування серед військових про проблеми, які виникають на різних етапах, зокрема, на етапі реабілітації. Критична ситуація з тим, що людина має витрачати власні ресурси, щоб отримувати якусь реабілітацію. Бійці, коли їм дають відпустку за станом здоров'я, витрачають свої гроші на те, щоб піти в приватний заклад, або шукати благодійний чи волонтерський фонд», — розповідає Любов Галан.

З її слів, кожен третій військовослужбовець\виця з ампутацією кінцівки стикається з повторною операцією через відсутність комунікації між хірургом та протезистом. Цього можна уникнути, якщо запровадити мультидисциплінарні команди, які мають працювати з бійцем. Ця проблема не вирішена з 2014 року.

«Потрібно піднімати суспільний запит на те, аби була реальна ефективна реабілітація. Ефективна реабілітація допомагає зупинити інвалідизацію», — пояснює правозахисниця. 

Для цього у військових госпіталях потрібно запровадити мультидисциплінарні команди і, відповідно, розширити штат. 

В Україні є ще одна категорія військовослужбовців\євиць, над покращенням становища яких має працювати держава, — це тимчасово непридатні. 

Галан пояснює, що слово «тимчасово» означає, що щось має змінитися за якийсь час: або функції організму погіршаться настільки, що людина буде підлягати звільненню з військової служби, або функції покращаться, і вона стане придатною. Зараз обмежено придатні перебувають у військових частинах. 

«І тут важливий момент реабілітації. Людина перебуває в військовій частині, з нею яка магія має відбуватись? Її нікуди не відпускають. Вона не може ні воювати, ні лікуватися», — розповідає вона. 

На її думку, Генштаб, Командування медичних сил та Міністерство охорони здоров'я мають співпрацювати, щоб ситуація покращилася. 

«Впевнений, що кількість грошей, витрачені на подолання наслідків, шалені. Відкиньмо ціннісний момент, що постраждали люди. Навіть в фінансовому форматі це неправильно», — додає Масі Найєм.

Найєм каже, що суспільству потрібно підвищувати актуальність цих проблем, аби держава на них реагувала.

«Ви чули, щоб президент просив для України реабілітологів? F-16 ми чули, а чому? Це наша безпека. А реабілітологів навіщо? Це ж використаний матеріал — [поранені військові]. Це [відображає] наше ставлення до військових», — додав він.