Свій дім: Квартира у Попасній. Тетяна Лазарева

Квартиру у будинку по вулиці Первомайська, 3 Тетяна Лазарева отримала у 1989 році. Саме тут почалося її подружнє життя, виросла донька та онука. Встиг трохи погостювати маленький онук, але почався великий наступ, який загнав людей у підвали та змусив покинути Луганщину.

Для мешканців Попасної війна почалася ще дев'ять років тому. Ворог тоді не зміг захопити місто, але сусідній Первомайськ перейшов під контроль псевдореспублік. 

«Вибухи були, але місто не чіпали — били по околицях. Страшно… Згодом мешканці звикли, заспокоїлись і навіть робили ремонти. Я поставила пластикові вікна, поклеїла шпалери. За два роки до повномасштабного наступу зробила натяжну стелю, поставила кондиціонер. Як кажуть, йшла до спокійної старості», – розповіла проєкту «Свій дім» Тетяна Лазарева, вчителька біології та хімії Попаснянського ліцею №25.

Усе змінив лютий 2022 року — квітуче місто російські війська перетворили на руїни. 

«Коли почалися перші гучні вибухи, то донька подзвонила й каже: “Давай до нас у підвал, щоб ми усі разом були”. Деякий час були ще у квартирі, іноді ходили у сховище. А вже з 4 березня, коли почався масований обстріл, спустилися у підвал і 10 днів були там», — пригадує Тетяна.

Усі сусіди об'єдналися й допомагали одне одному. Облаштували собі воєнний побут — принесли у сховище запаси їжі, а з ящиків зробили холодильник. Змайстрували ліжка, деякі спали у кріслах. Але головним скарбом була буржуйка, яка зігрівала у холодні дні. 

«Онука за 10 днів один раз винесла на вулицю. Постояли, подихали. Постійні вибухи, страшно було. А пекінеса треба вигулювати щодня, і це для мене було випробуванням. Виходила о 4-й ранку, поки відносно тихо, і біля під'їзду ходила», – розповідає жінка. 

Під час одного невеликого затишшя до підвалу прийшла мама Тетяни. Її будинок був за 500 метрів від сховища. Жінка тримала у руках одну сумку — з нею вона потім і поїхала з міста. Можливості повернутися в оселю вже не було. Будинок повністю вигорів.

У квартирі Тетяни вже повилітали шибки. Її дім знищували поетапно. Нові руйнування вона бачила на відео, яке знімали росіяни, а сусіди розповіли, що квартиру пограбували — винесли все, що змогли.

Залишатися у Попасній було вкрай небезпечно, тому 14 березня  виїхали усією родиною. Зараз живуть разом у Тернополі. 

Найбільше Тетяна сумує за фотоальбомами та колекцією слоників, яких збирала протягом багатьох років:

«З мене друзі сміються й кажуть: “Здались тобі ті слони!”. А це наче мої діти. Збирала їх, мабуть, років 20. Куди їду — Судак, Ялта — обов'язково якогось слоника привезу. І керамічні, і скляні, і пухнасті були. Штук 100 точно».

Жінка радіє, що встигла забрати свій старенький ноутбук з частиною фотоархіву. Там збереглися весільні фото доньки, які вона видрукувала й подарувала дітям на восьму річницю подружнього життя. 

На платформі «Свій дім» можна поділитися власними спогадами про зруйновану оселю або заклад, в якому працювали. Для цього є анкета https://bit.ly/sviydim