Соціальна згуртованість — як її досягти?

Згуртованість українського народу подібна до сплячого вулкану: у повсякденному житті наше єднання спочиває, проте варто настати соціальному землетрусу — Революції, війні — як згуртованість пробуджується неначе розпечена лава.  

Як перевести нашу здатність єднатися зі сплячого режиму в повсякденну звичку — саме такий виклик ми поставили перед собою у обговоренні під час щорічного круглого столу в рамках проєкту «На хмарі» Інституту лідерства та управління УКУ за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». 

«Фундамент згуртованості — децентралізація та егоїзм», — трохи здивувавши саму себе вимовила я у діалозі. 

Децентралізація, у значенні перерозподілу повноважень і ресурсів від центрального управління, змушує громадян практикувати відповідальність. Парадоксально, проте навіть у часи великої війни українці продовжують розвивати це вміння. Наприклад, Черкаська рада спрямувала кошти з міського бюджету на дрони військовим. 

Розумний егоїзм пробуджує в людях самодостатність — вміння жити власними інтересами, не суперечачи інтересам інших. 

Наявність цих двох звичок — відповідальність жити за власними правилами та побудова союзу самодостатніх громадян — створює основу для формування згуртованого суспільства. 

Який зворотний ефект можуть викликати ці звички? Найкраще сформулював Лесь Подерв'янський: «Українці не люблять начальство. Це у них в крові».

У контексті згуртованості існує дві протилежні стратегії здобуття й утримання влади — інвестиції в міжусобиці чи в об'єднання, у руйнування чи в розбудову. 

Українці не приймають першу стратегію «начальства». Приклад розпалювання суперечок політиками навести легко — СБУ ліквідувала мільйонну ботоферму, яка розхитувала ситуацію в Україні на замовлення однієї з політсил.

Проте історія пам'ятає самодостатніх лідерів, які не викликали опозиційних настроїв у людей, а згуртовували. Скажімо 1634 року київський митрополит Петро Могила відродив Софійський собор заради тяглості культури та створення «платформи» єднання громади. Культурна тяглість — важлива компонента для визнання спільного минулого й формування майбутнього з відчуттям довіри до співгромадян. 

У 2022 році показник довіри у громадянському суспільстві зріс до 63% проти 45% у 2021 році, згідно з дослідженням Gradus. Ці цифри демонструють пробудження довіри й згуртованості людей саме у моменти загострення кризи. Сьогодні наша спільна задача не лише утримати цей відсоток, а ще й вкладати у себе, спільноту та культуру, аби він стабільно зростав. 

Замість епілогу карбую чотири засади розвитку соціальної згуртованості: