«Шукайте мотивацію або станьте нею для когось». Яким був Костянтин Юзвюк, 23-річний військовий, що став натхненням для багатьох українців

Волонтер і військовослужбовець 117-ї окремої механізованої бригади Костянтин Юзвюк із позивним Стамбул загинув на запорізькому напрямку пів року тому, 18 липня 2024 року. Під час бойового виїзду він отримав важке поранення. Сьогодні Свідомі згадують Героя.

Хлопець став активним учасником Революції Гідності в 13 років. Він покинув навчання в Польщі та повернувся в Україну за кілька місяців до початку повномасштабної війни.

«Ще до особистого знайомства з тобою я говорила багатьом, що не розумію “феномену Кості Юзвюка”: чому всі так про тебе гарно відгукуються, твій приїзд будь-куди ставав для людей святом, ти був усюди й усі тебе знали», — пише в прощальному дописі про Костю його подруга Маргарита.

Фото до цього допису повні тепла та життя: збір з друзями, спільні відтискання, ледь помітна посмішка на обличчі молодого хлопця з густою бородою, який одягнув на кожен палець по кришечці з-під комбучі, задуманий погляд з кольоровим іграшковим восьминогом на голові та фото «крутого хлопця» з двома FPV-дронами десь на позиціях. 

Боєць із позивним Стамбул в цивільному житті був зоозахисником, активістом багатьох молодіжних спільнот та фотографом-початківцем. У своїх соцмережах Костянтин закликав вступати на службу до Сил оборони та хейтив усе російське. За принциповість та рішучу позицію друзі називали його «найкращий українець».

«Краще буду ніким, але буду трушним», — казав Костя. І він дотримувався цього принципу: не пропускав повз вуха те, що вважав неправильним та негідним, відрізав зі свого кола спілкування людей, чий світогляд суперечив йому. У хлопця було багато друзів, кохана дівчина та однодумці, які й зараз продовжують його справу. 

Костянтин народився та виріс в місті Рівному. У 2013 році, коли починався Євромайдан, хлопець зрозумів, що не залишиться осторонь подій.

«Я повертався зі школи, побачив збірку людей в центрі міста, і не розумів, що відбувається. Якісь прапори сині з зірочками, червоно-чорні прапори. Я не знав, що вони взагалі символізують. Були люди з плакатами, було їх досить багато. Хтось зі сцени говорив різні гасла і я просто був зацікавлений. Підійшов, почав розпитувати, що відбувається», — так про початок тих подій згадує Костя під час свого інтервʼю литовському виданню LRT трошки більше, ніж за пів року до загибелі. 

Коли почалася Революція Гідності Костянтин був 13-річним підлітком. На протести він приходив спершу після школи, а після першого побиття на Майдані в Києві, і замість школи. Малював плакати, дивився новини, розбирався в тому, які зміни зараз відбуваються в державі, вивчав гасла та патріотичні пісні, слідкував за подіями в Києві. 

«І він [Сашко Білий] сказав, що ми збираємось і захоплюємо всі адмін установи в Рівному. Я тоді був на штурмах. Батьки мене побачили по новинах і зробили мені умовно домашній арешт, після якого я буквально сидів і плакав в кімнаті. А вранці зробив такий перший свій спіч вдома, після якого знову пішов плакати в кімнату. Вже ввечері батьки сказали, що вони подумали над моїми словами й хочуть долучитися», — розповідав Костя. 

«Шукайте мотивацію або станьте нею для когось». Ці слова Стамбул опублікував у своєму акаунті в Х (Twitter), і ці слова після його загибелі стали артоб'єктом на одній зі стін Харкова.

У 13 років Костя змотивувати батьків долучитись до акцій протесту. А пізніше, після початку російського вторгнення, закликав своїх друзів, знайомих та підписників долучатися до війська, активніше брати участь в зборах, поповнювати банки крові, не толерувати російське, докладати максимум зусиль для підтримки держави, помічати хороші речі та хороших людей довкола. Він мотивував знаходити в цьому хиткому світі опору та працювати попри все. 

«Я точно виснажений, але я цього не показую у своєму підрозділі. Я намагаюсь бути максимально вмотивованим. Я намагаюся показати, що в мене багато енергії, щоб підбадьорювати й бійців свого підрозділу, і своїх друзів дистанційно, коли публікую якісь дописи, історії, щоб люди просто не опускали руки та не здавалися», — казав Костя під час інтервʼю, коли журналістка запитала про його моральний стан. 

Костя був таким, що іноді було важко зрозуміти, що ж він насправді відчуває та про що думає. Його обличчя часто показувало лише спокій та впевненість. Здавалося, він не втратить свою розсудливість навіть якщо кінець світу відбудеться прямо зараз. Здавалося, у нього на все був план. 

«Готуйтеся, ходіть на курси з тактичної медицини та вогневої підготовки, війна торкнеться кожного», — повторював постійно Костя. Хлопець завжди дивився на світ через призму реальності. Коли журналістка запитала Костю про те, як він бачить своє майбутнє через 10 років, той іронічно усміхнувся і спокійно сказав: «Не дуже віриться, що доживу до такого часу».

Всі, хто добре знав Костю, не могли повірити в його смерть. Здавалося нереальним те, що більше не буде його дописів, більше не буде неочікуваного «я тобою пишаюся» в діректі, не буде його спонтанних візитів на дні народження та коментарів підтримки. Попри надзвичайну серйозність характеру і професії, Костянтин завжди знаходив час та увагу для важливих у його житті людей. 

«Я мала їхати вертепувати взимку, і в мене не було спальника теплого, тільки літній. І я ніяк не могла купити або позичити. Ми раз про це поговорили, і коли я була у Львові на Новий рік, йшла зі своїми подругами разом святкувати, на зустріч нам підійшла інша наша спільна з Костею подруга і просто вручила мені величезний пакет. В якому був спальник для мене від Кості, — ділиться кохана військового Олександра Луцак. — Костя був шалений на ідеї, на гідні ідеї. Він завжди був готовий виділити час та сили».

Вже після того, як Костя потрапив на фронт, він вирішив, що хотів би знімкувати війну. Фото він публікував у своїх соцмережах та розсилав різним медіа. Також Костя зробив листівки та домовився з кількома кавʼярнями, щоб ті продавали їх в себе за донати на його бригаду. Все для України, все на користь війська. 

Нагадаємо, раніше Свідомі також публікували фронтові світлини Костянтина Юзвюка.

Костя підготував план на випадок своєї загибелі. У своєму каналі в телеграмі він розповів, як із ним треба прощатися. 

Одним з пунктів було разом з дописами-прощаннями про нього робити донати на ті організації, якими він захоплювався. Збір на честь Кості після його смерті був на евак, щоб рятувати поранених з поля бою, як рятували Костянтина. Назвали евак символічно на честь бійця — Стамбул. 

У своєрідному заповіті Костянтина були й інші прохання. Ніякого чорного кольору, і найголовніше — ніяких живих квітів. Ніякого поховання, тільки кремація, бо «я не хотів би займати дарма територію своєю труною. До того ж колись буде чергова війна і нашим буде складно окопуватися по наших кістках». Костя писав, що для того, щоб провести з ним час, треба брати білий квас, йти десь на берег/гору/захід сонця і наодинці говорити, а він з квасом буде слухати. 

Головна площа Рівного на прощанні з Костею була заповнена людьми у військовій формі та у вишиванках, сотні людей мали в руках пляшки чи стаканчики з білим квасом у той гарячий липневий день і ні в кого не було жодної квітки. 

Долучайтеся до зборів, які організовують рідні та друзі Костянтина Юзвюка на сторінці пам’яті про нього в Instagram.