«Щоб надати тварині якісне продовження життя, я готова ризикувати власним»: як українська волонтерка Наталія Попова рятує диких тварин в умовах війни

Зооволонтери часто звертаються в правоохоронні органи через жорстоке поводження та неналежне утримання диких тварин. Зокрема, на початку 2022 року стало відомо, що  в одному із сіл Івано-Франківської області чоловік утримував півторарічного лева на складському приміщенні, звідки тварина іноді тікала та гуляла по території населеного пункту. Подібні ситуації трапляються й в інших областях України.

Для таких випадків з 2018 року працює Центр порятунку диких тварин Наталії Попової. До центру переважно потрапляють  тварини,  яких неналежно  утримували  власники або які постраждали внаслідок людських дій. Тут диким тваринам надають повну реабілітацію і психологічну підтримку, а після повертають у дику природу чи знаходять прихисток у спеціалізованих заповідниках в Україні чи за кордоном, де умови проживання відповідають  видовим особливостям тварин.

З початку повномасштабного вторгнення ситуація з дикими тваринами погіршилась — до волонтерів почали звертатись військові з проханням евакуювати тварин з-під обстрілів. Це леви, тигри, ведмеді, мавпи, вовки та навіть гієни, яких власники залишили, коли евакуювались на безпечні території. З 24 лютого команда Центру порятунку диких тварин Наталії Попової та зоозахисної організації евакуювали близько 400 диких  тварин, з яких 200 відправили до реабілітаційних центрів за кордоном. 

«Свідомі» поспілкувалися з очільницею Центру та керівницею евакуаційних місій Наталією Поповою про те, як проходить порятунок диких тварин в умовах війни. 

Наталія Попова розповідає, що з початком повномасштабного вторгнення до Центру почали звертатися військові з проханням евакуювати диких тварин. Військові знаходять їх закритими у вольєрах на приватних подвір’ях. До евакуаційної команди входять троє людей: Наталія, яка виконує роль ветеринара, та двоє водіїв з команди «UA Animals». 

«Під час евакуаційної місії нас супроводжують та прикривають військові. Вони допомагають при завантаженні, дають вказівки, як діяти в різних випадках», — розповідає волонтерка.  

Попова говорить, що тварин знаходять у тісних клітках, вони зневоднені та голодні. «Умови, в яких тримають тварин жахливі й без війни, — клітки по кілька метрів квадратних», — розповідає жінка.  

Евакуаційна місія триває до 15 хвилин: тварині роблять анестезію,  завантажують в авто та везуть в Київ,  де розташований центр. Уже в центрі з твариною працюють профільні ветеринари, забезпечують відповідний до аналізів раціон, надають психологічну допомогу та шукають реабілітаційний центр за кордоном чи в Україні. Переправляти тварин за кордон допомагає Познанський зоопарк та його директорка Єва Зграбчинська. 

«Вони приймають тварин, проводять карантин та відправляють у реабілітаційні центри Франції, Іспанії, Америки чи Південної Африки», — говорить Попова. 

Наталія Попова наголошує, що волонтери Центру постійно ризикують  життям через те, що тварини мають контузію, а самі евакуаційні місії проходять під обстрілами. Найважчою була евакуація ведмедя з Бахмута, який був у критичному стані, а сама команда потрапила під обстріл.

«Ведмідь, якого знайшли військові був у катастрофічному стані. У мене тоді сильно трусилися руки, я не могла вцілити шприцом у голку. Боялись, що тварина не переживе анестезію. Тоді ще почався обстріл, але міна,  яка летіла в нас, не розірвалася. Тоді я попрощалася із життям», — розповідає волонтерка. 

У Центрі Наталія Попова самостійно займається психологічною реабілітацією тварин, оскільки вивчає зоопсихологію понад 30 років. Це небезпечно, але жінці не страшно. 

«Я розумію тварин, бачу, наскільки їм погано у клітках. Страшніше буває за стан тварин, у якому вони до нас приїздять. Щоб надати тварині якісне продовження життя, я готова ризикувати власним», — наголошує жінка. 

Сьогодні у Центрі порятунку диких тварин налічується 10 левів, двоє з яких у реанімації, тигр, єноти, козел тощо. Найскладніший випадок — два семимісячні левенята, які після крапельниці важать надто мало для свого віку — лише  9 кг 400 грамів. З огляду на аналізи, ветеринари вияснили, що левенят годували кістками, у них був забитий кишківник. Наталія Попова говорить,  що умови,  в яких утримують тварин,  та неправильне харчування призводять до їхнього каліцтва, у них, зокрема, розвивається «кришталева хвороба» (підвищена крихкість кісток — ред.). Стан тварини часто ускладнює процес евакуації. 

«Скільки я живу, ще такого не бачила. Ми довезли левенят з Харківської області до Києва за 3.5 години. Це був політ, а не їзда. Думали, що не виживуть. І чи виживуть зараз, ще під питанням», — розповідає жінка. 

Також ускладнився процес перевезення тварин через кордон. На початку повномасштабного вторгнення країни ЄС приймали тварин тільки з сертифікатом від ветеринара, а зараз необхідний ще й дозвіл від міністерства екології. 

«У міністерстві можуть тільки два тижні відповідати на запит, а сам процес оформлення документів може затягнутися до місяця. Це стопорить роботу, а тварини чекати не можуть», — каже Попова. 

Наталія Попова виступає за заборону розведення диких тварин у приватних зоопарках, приватне утримання та за необхідність контролювати контрабандне ввезення тварин в Україну. В Україні немає великої кількості зоопарків, які справді займаються збереженням виду. 

«Вони тільки кажуть, що це для збереження виду. Насправді утримують тварин у вольєрах, які не відповідають вимогам», — говорить волонтерка. 

Крім цього, не розуміють, що дикі тварини не можуть жити в неволі. «Це негуманно. Уявіть, якщо посадити людину в невелику кімнату з наглядачем,  який буде любити, годувати і вислуховувати її. Я не знаю людину, яка обере таке життя. А це звір, який звик жити на волі. Люди цього не розуміють; думають, якщо візьмуть левеня, тварині буде краще. Це неправда», — говорить жінка. 

На її думку, якщо в Україні ввести відповідне законодавство, то проблема вирішиться за десять років. Сьогодні, відповідно до Закону про заборону жорстокого поводження з тваринами, заборонено утримання великих хижих тварин у закладах громадського харчування, базах відпочинку, готелях, а також квартирах, приватних будинках, на присадибних, дачних чи садових ділянках. Однак зоозахисники говорять, що в Україні випадків жорстокого поводження з тваринами значно більше, аніж вироків та адміністративних постанов про притягнення до відповідальності живодерів чи відкритих кримінальних проваджень. Це пов'язано з тим, що потерпілі та свідки не звертаються до поліції.

Українці можуть допомогти волонтерам не тільки  донатами чи інформаційно,  а і їжею та металом для спорудження вольєрів, у яких тварини перебуватимуть, допоки їхній стан не покращиться і тварин можна буде транспортувати до заповідників.

«Зараз у трьох великих вольєрах сидить 10 левів, бувало і  16. Так не має бути. Нам нема куди розміщувати тварин, адже з війною масштаби роботи сильно збільшились. Проте ми все одно рятуватимемо їх», — додає жінка.