Що відбувається з протестами в Ірані зараз і як вони можуть допомогти Україні?

Уже майже місяць в Ірані відбуваються протести — жінки вийшли на вулиці та почали відрізати собі волосся  та спалювати хіджаби після смерті 22-річної Махси Аміні. Дівчина померла після того, як поліція моралі «Гашт-е Ершад» заарештувала її за те, що вона нібито «носила хустку надто відкрито».

Що відбувається в Ірані зараз, до чого тут хіджаб і чи вплинуть протести на режим аятоли, читайте у матеріалі журналістки Свідомих Анни Фрацивір і шеф-редактора «Простір. Медіа» Ярослава Шпета. 

1 квітня 1979 року на карті світу з'явилась Ісламська Республіка Іран. Цьому передувала Ісламська революція, у результаті якої всемогутнього шаха Ірану Пехлеві змінив імам Рухолла Хомейні, «живий бог», «представник Аллаха на землі». Революційний вождь прибув з Парижа в лютому того ж року й сказав легендарну фразу: «Революція перемогла».

Уявіть країну напередодні революції. Абсолютна більшість населення була проти шаха Пехлеві. Корупція проникла у всі верства населення, а кумівство стало повсякденною справою. За його часів у країні також відбувалася вестернізація. В Іран проникнула порнографія, це викликало невдоволення консервативних верств населення. Іранське суспільство стало світським та почало копіювати західний формат соціуму. 

Інфляція, історії про жорстокість шахської таємної поліції САВАК, сотні тисяч політичних ув'язнених у катівнях. Ба більше, за кілька років до революції в країні відбулися кілька мітингів, які влада жорстоко розігнала. Такою була іранська дійсність напередодні революції. 

Паралельно існував й інший Іран: країна аятол і мечетей. Ісламському духовенству нововведення були не до вподоби; вони розуміли, що модернізація призведе до втрати впливу, адже коріння пустили іноземні корпорації, насамперед нафтові, а незадоволення впливової соціальної групи «базарі» — вуличних торговців — лише посилювалося.

Підпільно в країні також діяли опозиційні групи. Найуспішнішими виявились мулли. В основу політико-соціальної бази нового Ірану мулли заклали вчення Хомейні. Країна відкинула комунізм та капіталізм і проголосила «третій шлях» — відтепер сенс нової держави зводився до складної та містичної формули: республіканська форма правління, вибори, парламент та президент, а на вершині системи духовенство.

Шиїтські мулли вважають, що мають таємне знання — є представниками Аллаха на землі, і тому саме вони повинні правити до приходу Месії. На вершині стоїть рахбар, тобто духовний лідер. Він є суттю та значенням системи. Першим рахбаром революційного Ірану став Хомейні, після його смерті 1989 року його соратник Алі Хаменеї, який  досі очолює країну.

У наші дні Іран є сумішшю авторитарного клерикального режиму з елементами обмеженої демократії. Слабким місцем є економіка та ідеологічна обмеженість панівного класу. Та останніми роками режим почав втрачати збалансованість і все частіше чутно про протести.

Однією з важливих рис правління чинної влади в Ірані є утиснення прав жінок. Згідно із законом шаріату, який запровадили в країні після революції 1979 року, жінки зобовʼязані покривати волосся та носити довгий вільний одяг, щоб приховати свою фігуру. У 1983 році хіджаб офіційно став обов'язковим для жінок. Порушення правила каралося до 74 ударів батогом, що згодом замінили тюремним ув'язненням, штрафами чи доганами. 

Керівництво колишнього президента Махмуда Ахмаді-Неджада у 2006 році зобов’язали поліцію слідкувати за порушеннями «кодексу моралі», назвавши їх «наставницьким патрулем», що згодом отримав назву «поліція моральної безпеки». Багато поліцейських не хотіли брати на себе цю відповідальність, стверджуючи, що це не їхня робота мати справу з жіночим волоссям й одягом.

У 2021 році, після обрання Ібрагіма Райсі президентом, нагляд за носінням хіджабу посилився. Уряд був стурбований, що суспільство стає більш світським. «Поліція моралі» почала змушувати затриманих давати письмові зобов'язання більше не порушувати закон і відвідувати годинні заняття з моралі. Також власники автомобілів, в яких помітили жінок з непокритою головою, могли отримати повідомлення з вимогою прийти до відділку поліції. Після цього їхні авто конфісковували на термін до двох місяців.

Відмова від носіння хіджабу стала символом нових протестів проти режиму аятол, які спалахнули в Ірані у вересні 2022 року.

Масові протести відбуваються вже близько місяця. Приводом стала смерть 22-річної Махси Аміні після того, як «поліція моралі» заарештувала дівчину за те, що та «носила хустку надто відкрито».  

16 вересня, через три дні після арешту, дівчина померла. Багато іранців звинувачують правоохоронців у вбивстві, хоча ті стверджують, що Аміні нібито загинула від серцевого нападу. Родина заперечує, що у дівчини коли-небудь були проблеми із серцем, а високопоставлений чиновник з охорони здоров’я публічно спростував інформацію про смерть на основі зображень тіла, на яких було видно сліди побоїв.

Після новини на вулиці люди почали виходити проти чинного лідера Алі Хаменеї із закликами «Смерть диктатору». Уже за кілька днів протести охопили більше 80 міст; іранці виступали проти низки питань, починаючи від свобод в Ісламській Республіці й закінчуючи руйнівними економічними наслідками санкцій. Низка країн, зокрема США та держави-члени ЄС, наклали різні види економічних санкцій. Сполучені Штати, наприклад, запровадили санкції проти Ірану у відповідь на іранську ядерну програму та підтримку Іраном Хезболли, ХАМАСу та Палестинського ісламського джихаду, які США вважають терористичними організаціями. Санкції обмежують іранський експорт, зокрема газу та нафти, на які країна багата. Іран також відключений від міжнародної міжбанківської системи SWIFT.

20 вересня речник МЗС Ірану Насер Канані засудив протести, назвавши їх «позицією іноземних інтервенціоналістів». «На жаль, деякі країни намагаються скористатися інцидентом, який розслідується як можливість досягти своїх політичних цілей і бажань проти уряду та народу Ірану», — сказав він.

Влада намагалася стримати поширення демонстрацій, відключивши інтернет. Мобільні мережі майже не працювали, а доступ до Instagram і Whatsapp обмежили. Організація Netblocks повідомила про втрату з’єднання «національного масштабу» в країні. Востаннє такі відключення відбувалися наприкінці 2019 року, коли влада Ірану намагалася стримати масові протести через зростання цін на пальне на 300%. 

Згодом силовики почали розганяти протести, що призвело до сутичок між протестувальниками та правоохоронцями. Поліція переслідує активістів. Як повідомляють Amnesty International, лише в ніч на 21 вересня в результаті стрілянини з боку іранських силовиків загинули щонайменше 19 людей. В організації заявляють, що отримали фото загиблих внаслідок кульових поранень голови, грудей і живота.

«Зростання кількості загиблих є тривожним свідченням, наскільки безжальними були напади влади на людське життя в умовах відключення інтернету. В Ірані немає такого поняття як “неупереджене розслідування”. Держави-члени ООН повинні вийти за рамки беззубих заяв, почути крики жертв і правозахисників у Ірані про справедливість і терміново створити незалежний механізм розслідування ООН», — сказала Хеба Мораєф, директорка Amnesty International з Близького Сходу та Північної Африки.

Станом на 26 вересня, правозахисна організація «Iran Human Rights» повідомила про щонайменше 76 загиблих внаслідок сутичок із правоохоронцями. Більшість сімей були змушені ховати своїх близьких вночі, оскільки багатьом родинам погрожували судовими звинуваченнями, якщо ті повідомляли про смерть. Серед загиблих є діти. Невідомою залишається кількість заарештованих протестувальників, серед яких приблизно 18 журналістів. В IHR заявляють про випадок  застосування тортур з боку силовиків для отримання неправдивих зізнань. Державні медіа повідомляють про 41 загиблого, включно з кількома правоохоронцями, у чому звинувачують «заворушників».

26 вересня працівники нафтової промисловості Ірану також закликали уряд припинити репресії проти протестувальників, погрожуючи страйком.

«Ми підтримуємо боротьбу людей проти організованого та повсякденного насильства щодо жінок, а також проти бідності та пекла, які домінують у суспільстві», — заявила Організаційна рада нафтових контрактників.

Низка країн та організацій засудили дії уряду Ірану проти активістів. Зокрема, речниця ООН з прав людини Равіна Шамдасані заявила, що в Організації «надзвичайно стурбовані коментарями деяких лідерів, які паплюжать протестувальників, а також очевидним непотрібним і непропорційним застосуванням сили проти протестувальників».

На думку Алірези Надер, колишнього експерта RAND Corporation з іранської політики, а зараз співробітника Фонду захисту демократії, в найближчому майбутньому протести можуть призвести до зміни режиму в Тегерані. 

«Це не просто мітинги, це 40 років образ, що стримувались й вирвалися назовні протягом останніх двох років», — зазначає він. 

Надер звертає увагу на соціальний склад протестувальників, серед яких багато студентів — у 1979 році теж студенти привели до влади режим аятол і саме вони «можуть стати частиною рівняння, яке знищить їхню владу». Експерт переконаний, що нові санкції, які нещодавно американська адміністрація наклала на Іран, можуть прискорити падіння режиму.

Однак не всі експерти впевнені, що нинішній виток протестів становить таку загрозу режиму аятол. Хусейн Ібіш, експерт із Близького Сходу з Інституту держав Перської затоки, стверджує, що демонстранти представляють лише невелику частину іранського суспільства. Він зазначає, що американські санкції впливають на Іран, проте в історії відомі приклади, коли в аналогічних умовах авторитарні режими, як Куба при Кастро чи КНДР при Кім Чен Ині, зберігалися багато років.

19 жовтня канадське МЗС ввело додаткові санкції проти іранського режиму: санкції вводять проти шести осіб та чотирьох організацій, які брали участь або сприяли порушенням прав людини, у тому числі щодо жінок. Особам із санкційного списку забороняється в’їзд до Канади, а їхні активи заморожують.

Повалення іранському режиму, імовірно, призведе й до фундаментальних змін у зовнішній політиці Тегерану, зокрема й у питанні продажу озброєнь Росії, адже саме Іран наразі закриває для росіян потребу в ударних і розвідувальних БПЛА, як Shahed 136 або ж Mohajer-6. На це вже відреагувало МЗС України та країни ЄС: відомство назвало Іран співучасником терористичних актів Росії проти України,  а країни ЄС заморозили активи трьох фізичних осіб та однієї організації, які відповідають за поставки безпілотників.