Реакція Близького Сходу на російське вторгнення в Україну

Позиція країн Близького Сходу викликає подив. З одного боку, держави регіону не є яскравими сторонниками Росії, з іншого, значно відрізняються у своїй реакції на війну від західних партнерів. Які причини такої позиції і як сприймати Близький Схід — читайте у матеріалі. 

Якщо спитати у представника країн Близького Сходу про ставлення до війни в Україні, отримаємо приблизно таку відповідь: «Не бачу жодної різниці між вторгненням Джорджа Буша в Ірак у 2003 році та вторгненням Путіна в Україну. Ми не беремо участь у конфлікті». Це не означає, що близькосхідний регіон проросійський. Для розуміння позиції краще глянути на картинку в цілому. 

У період від завершення Другої світової війни політика західних країн, передусім США, створила багато проблем в Близькосхідному регіоні: ізраїльсько-палестинський конфлікт, Ліванська криза, війни в Іраку, громадянська війна в Сирії. «Колективний Захід», як його тут називають, неодноразово запроваджував зовнішньополітичні операції, які, з огляду на специфіку регіону, у більшості випадків провалювалися.

«Арабська весна», що спалахнула 2010 року і стала надією на початок демократизації Близького Сходу, не виправдала очікувань. Навпаки: після жорстоких повстань і революцій країни зневірилися в ідеях демократичного світу. Регіон остаточно відмовився від ідей Заходу. Окрім цього, на Близькому Сході досі тривають конфлікти, які періодично активізуються.

«В українців часто спрощене сприйняття Близького Сходу і політики кожної окремої країни. Наша війна абсолютно не потрібна Близькому Сходу, оскільки спричиняє дестабілізацію всього світу. Задача арабських країн зараз це більше про власне відчуття себе та забезпечення своєї спадщини», — каже військовий оглядач «Мілітарного» Urich.

У таборі близькосхідних країн є такі, що видаються союзниками РФ. У першу чергу, це стосується Сирії, де президент Башар аль-Асад є другом Путіна: Сирія стала першою країною, яка визнала незалежність тимчасово окупованих районів Донеччини та Луганщини, а 20 липня 2022 року розірвала дипломатичні відносини з Україною.

«Важливо розуміти, що зараз у Росії немає союзників, а є лише сателіти — це країни-ізгої», — говорить Urich.

Іншою країною, яку помилково вважають союзником РФ, є Іран. Ще в липні американська розвідка повідомила, що росіяни планують закупити БпЛА в іранців. Окрім цього, російські військові проходили в Ірані навчання. 30 серпня США повідомили, що Росія отримала іранські бойові безпілотники, які може використати в Україні. Підтверджень використань немає. 

Водночас Іран та США активно ведуть ядерні перемовини. Військовий експерт каже, що Іран може використовувати співпрацю як маніпуляцію для перемовин. Тобто діє у власних інтересах, одним з яких може бути закупівля російських зразків озброєння. 

«В Ірану інші цілі, і їхня взаємодія із Росією — це про гроші та спроби натиснути на Захід на тлі ядерних перемовин. Це своєрідний елемент торгу. Доказів використання росіянами іранських БпЛА немає. Якщо такі випадки зафіксують, це матиме негативні наслідки передусім для Ірану», — відзначає аналітик.

Окрім цього, така «підтримка» радше є способом «взаємного паразитування», оскільки назвати РФ та Іран союзниками важко, каже Urich.

«Країнам Близького Сходу не вигідно поглиблювати співпрацю з РФ. Насправді на світовому ринку Іран та РФ є конкурентами, які намагаються з великим дисконтом продавати свою контрабандну нафту. Вони також можуть використовувати одна одну, щоб просувати свої інтереси. Питанням між Іраном та РФ також є Сирія. У міста, з яких проросійські угрупування вийшли, заходять іранські проксі, і навпаки», — розповідає Urich. 

ОАЕ та Саудівська Аравія

Важливими гравцями в регіоні є Саудівська Аравія та ОАЕ. Обидві країни голосували за резолюцію ООН, що засуджує російську агресію і обидві визнають Росію агресором. ОАЕ надсилає гуманітарну підтримку для України, а Саудівська Аравія та США домовилися допомогти вивезти українське зерно. Окрім того, країни Перської затоки грають ключову роль в енергетичному питанні, замінюючи російські енергоресурси.

Водночас російський бізнес знайшов «притулок» в Дубаї, а інвестиційна компанія із Саудівської Аравії вклала понад $0.5 млрд у «Газпром», «Роснєфть» і «Лукойл», що означає продовження економічної співпраці з РФ. 

«ЄС поглиблює свою співпрацю з країнами Близького Сходу, але у вигляді диверсифікації шляхів. Проблема в тому, що арабські країни не можуть повністю замінити російську нафту, якщо, наприклад, виключити її зі світового ринку. У них немає таких об’ємів», — підкреслює експерт. 

Туреччина забезпечує вирішення однієї з найбільших проблем — продовольчої кризи. 22 липня 2022 року Україна, Туреччина та Генеральний секретар ООН підписали угоду щодо експорту зерна. Така угода є дипломатичною перемогою для Туреччини та персонально Президента Туреччини Реджепа Ердогана. 

Водночас деякі дії Туреччини можуть викликати питання. Зокрема країна продовжує збільшувати торгівлю з Росією, попри санкції Заходу. Експерт зазначає, що співпраця РФ та Туреччини — виключно внутрішньоекономічне питання. В інших аспектах країни не є партнерами.

«Туреччина — наш важливий стратегічний союзник. Росія для Туреччини є одвічним ворогом. Більше війн, ніж російсько-турецьких, напевно, не було в історії. Нагадаю, що Туреччина була першою країною, яка в 2015 році наважилася збити російський літак. Турецькі проксі воюють зараз із Росією у тій же Сирії. Турки так само зачищали найбільшу лівійську базу аль-Ватія, де перебували вагнерівці. Туреччина всюди воює проти Росії. До того ж Нагірний Карабах, тюркський світ, який зараз чудово зайшов у Казахстан», — зазначає військовий оглядач. 

Туреччина також є основним покупцем української агропродукції, яка зараз є найважливішою складовою експорту. 

«Якщо турки продають нам Байрактари, турецькі засоби радіозв’язку та бойові машини, то росіяни лише можуть відвідувати турецькі курорти. Турецька економіка зав’язана на туризмі. Ідея про те, що росіян радо вітають — російська ідея. Туристи з РФ не виходять за межі курортних готелів. Путін робить все, що завгодно, аби дістати долари, а його народ витрачає їх в Туреччині», — каже Urich. 

Україна впродовж років не зважала на партнерство із країнами регіону. Відносини будувалися здебільшого на економічних питаннях, передусім на експорті металів та аграрної продукції у відносно незначних масштабах. 

«Україні слід серйозно розглядати країни Близького Сходу як економічних партнерів. По-перше, це термінали зрідженого газу, оскільки через деякий час закриємо всі російські труби, які йдуть через нас, або росіяни їх закриють. Відповідно, наша задача — відкриття нових терміналів. Наприклад, катарський газ чудово заходить, і Туреччина нам забезпечить прохід танкерів. І ми залишимося газовим хабом для Європи та забезпечуватимемо енергетичну безпеку, як зараз», — каже експерт.

Співпрацю можна збільшувати із Саудівською Аравією, укладаючи угоди про оренду землі, та оборонними підприємствами Туреччини, зокрема із виробництва Байрактарів. 

«У довгостроковій перспективі — це безпекове рішення. Якщо на території України будуть великі підприємства, що належать Саудівській Аравії, то навряд росіяни наважаться наступного разу влучити туди. Інтеграція таких важливих країн Близького Світу є безпековою гарантією. Так само і європейських країн», — відзначив аналітик.

В України також є неочевидна перевага в близькосхідному регіоні: ці країни не бачать нас як державу «колективного Заходу».