«Психологія конспірацизму». Фрагмент із книжки «Теорії змов. Як (не) стати конспірологом» Максима Яковлєва
Розповідь про психологію конспірацистського світогляду буде неповною без параної. З легкої руки Ричарда Гофстедтера (інколи його прізвище передають як Гофштадтер чи Хофстедтер), професора американської історії в Колумбійському університеті та автора есе 1964 р. «Параноїдальний стиль в американській політиці», конспірологію тривалий час розглядали якщо не як захоплення параноїків, то щонайменше як прояв ненормального, параноїдального стилю мислення.
Гофстедтер цікавився феноменом антиінтелектуалізму, а за книжку «Антиінтелектуалізм в американському житті» він здобув Пулітцерівську премію 1964 р.
У вступі до «Параноїдального стилю» Гофстедтер пише, що не використовує це словосполучення у клінічному значенні, бо не має ані компетенції, ані бажання «класифікувати будь-які значущі політичні постаті минулого чи теперішнього як шаленців». Разом з тим, як пише Роб Бразертон, саме створений працями Гофстедтера портрет конспірологів як групи аутсайдерів, які страждають на важке параноїдальне мислення, надихнув багатьох соціологів перевірити, чи справді люди, яким цікаві конспірологічні теорії, мають параноїдальні риси.
Представивши огляд кількох досліджень, Бразертон доходить висновку, що «люди, які загалом вірять у конспірологію, мають більш параноїдальний склад характеру, ніж ті, хто її заперечує».
Однак у нього викликає сумнів друга теза Гофстедтера про те, що параноїдальний стиль мислення притаманний людям, яких не приймає суспільство.
«Легка параноя трапляється в цілком звичайних людей завдяки нашому невгамовному прагненню зрозуміти світ і наше місце в ньому та відчути себе за кермом свого життя». Цю ідею в дещо інший спосіб озвучив мій приятель, з яким ми обговорювали теорії змови: чи можна вважати параноїдальними конспірологами тих, хто заклеює камери на своїх лептопах?
У такому ж стилі можна накидати ще декілька запитань: чи не під впливом конспірологічних чарів люди замикають вхідні двері квартири на два замки, протирають смартфони спиртом, миють банани або в будь-який інший спосіб демонструють, на думку інших, надмірну обережність?
Насправді в усіх цих випадках маємо цілком виправдані механізми, за допомогою яких ми намагаємося вберегти себе від можливих загроз.
Конспірологія приваблює не лише параноїків, які всього бояться, а й розсудливих людей, які відчувають, що не можуть вплинути на значущі речі у своєму житті.
