Повернення півострова: Крим у сучасній українській літературі

На запитання: «Якого мистецтва не вистачає про Крим?» кримськотатарська співачка, володарка Шевченківської премії Jamala відповідає: «Всього».

«Так сталося, що десять років ми всі позіхали й говорили: “яке лишенько, нас окупували”. Але це не давало нам можливості дізнаватися більше про Крим. Ми хотіли територію, а маємо хотіти всього», — говорить Jamala на презентації вінілового альбому QIRIM.

Презентація вінілу відбулася в межах фестивалю «Книжкова країна», який тривав у Києві 25-28 квітня.

Щоб обговорити Крим у сучасній українській літературі, на фестивалі також зібралися актор і режисер Ахтем Сеітаблаєв, письменниця Світлана Тараторіна та заступник гендиректора Українського інституту й засновник літературного конкурсу «Кримський інжир» Алім Алієв.

Свідомі публікують короткий конспект з дискусії. 

Прослухати матеріал:

За десять років в Україні виросло покоління, яке ніколи не було в Криму. Для декого це вже міфілогізований образ, розповідає Світлана Тараторіна, авторка книги «Дім солі».

Сама письменниця описує свою книгу так: фентезі на основі історії і міфології Криму.

Презентація книги мала відбутися у лютому 2022 року. Однак через початок повномасштабного вторгнення подія відклалася. 

«Ніхто не міг зрозуміти в перші місяці, що буде. А сама книжка готувалася у харківському видавництві», — додає письменниця. 

Презентувати «Дім солі» вийшло влітку 2022 року, а вже восени того самого року, коли було звільнено правий берег Херсонщини, як каже сама Тараторіна, вона відчула «вітер з Криму».

Письменниця вважає, що література про Крим — це можливість не відпускати півострів.

«Література дає можливість пізнавати той регіон, який поки що для нас не доступний. Зʼявилося стійке прагнення більше говорити про Крим. Більше створювати художні тексти, які сприяли б цьому діалогу», — підсумовує Тараторіна. 

Вона наголошує, що досвід України після Майдану, десятьох років війни й зовсім інших пошуків себе відрізняється від Криму, який, на її думку, залишився в іншій реальності.

«Ось це буде проблемою. Я мрію після звільнення поїхати туром по Криму й розповідати про наш досвід, який ми пройшли, і слухати людей, які пройшли інший досвід [10-річної окупації]. Мені здається, тільки в такому діалозі можна наблизити розуміння одне одного», — додає Тараторіна.

Алім Алієв, журналіст і співзасновник ініціативи «Крим SOS», говорить, що за десять років Україна прийшла до того, коли кримськотатарська література починає сприйматися як частина української.

На його думку, література — це те, що приносить і створює сенс. Він відзначає появу «кримського голосу» в українській літературі. Зростає кількість жанрів і книжок, написаних про Крим.

Понад 140 робіт українською та кримськотатарською мовами подано на конкурс «Кримський інжир». Серед них — поезія, проза, вірші, переклади й від цього року ще й есеїстика.

«Тематична рамка дуже сильно розширилася. Література про Крим сьогодні набагато глибша й цікавіша. Ми відходимо від “сувенірної” літератури про Крим», — говорить Алієв. 

Засновник конкурсу «Кримський інжир» вважає його «острівком свободи» для людей, які опинилися в окупації на півострові або за ґратами після незаконного затримання росіянами. 

Для людей, що залишилися в окупації, говорить Алієв, важливо мати розуміння, що вони не є сам на сам із російською машиною репресії. 

«Намагання змінити ідентичність на півострові є однією з ознак колонізації. За аналогією радянської людини. На півострові стирають українську та кримськотатарську ідентичності. Автори, які пишуть про Крим, проводять його деколонізацію», — говорить Алієв.  

Те, що писалося про Крим, залишалося у Криму. Але трагедія 2014 року спонукала до появи нових текстів, часто — науково-популярної літератури.

«Нам усім треба було зрозуміти, що історії з “Крим наш” — це неправда, якою вони нас засипали», — говорить Світлана Тараторіна.

Письменниця відзначає, що все більше людей хоче писати про Крим після 2014 року.  2022 рік повномасштабного вторгнення це тільки актуалізував. На нас чекає більше кримських текстів, які увійдуть в єдиний простір сучасної української літератури, переконана Тараторіна.

Алім Алієв вважає, що викликом є питання, як говорити з новою генерацією людей, що живуть зараз на півострові. 

«Я бачу два шляхи вирішення: освіта і культура. Базова освіта — це те, що ми маємо зробити на державному рівні. Мають бути розроблені курси з історії Криму, України, української мови та літератури, кримськотатарської мови й літератури», — додає Алієв.

На його думку, гуманітаристика — це те, що не дасть відірвати нове покоління, яке відбувається в той час, коли російська пропаганда будує імідж нових так званих героїв — російських військових СВО.

Важливим Алім Алієв також відзначає момент, коли кримські татари говорять не тільки про Крим.

«Коли в нас зʼявляються фільми кримськотатарських режисерів про інші історичні події або сучасні події. Коли зʼявляються книги. Наприклад, книжка про Київ, урбаністичний роман. Коли ми не капсулізуємо Крим, а говоримо про широкість тем», — пояснює заступник гендиректора Українського інституту. 

Він додає, що на конкурс «Кримський інжир» почали надходити тексти з інших країн. За словами Алієва, тема Криму поширюється далі. Тому він сподівається, що у збірці «Кримський інжир» з часом зʼявлятимуться й англомовні тексти.

Авторка Світлана Тараторіна шляхом до обʼєднання (реінтеграції тимчасово окупованого півострова — ред.) вважає відчуття регіональної ідентичності, яка приведе до розуміння ідентичності національної. 

Алім Алієв додає, що «Крим — це для нас не проблема, а можливість».