Ольга Дубчак: «Українській мові, як і українському народові, постійно треба виборювати своє право на окремість»
Щороку 9 листопада, у день вшанування пам'яті Нестора-Літописця, відзначають День української писемності та мови. Цьогоріч багато українців перейшли на державну мову та усвідомили її важливість як складової національної ідентичності. Разом із філологинею, авторкою книг «Чути українською», «Бачити українською», «Перемагати українською» та головною редакторкою видавництва «Віхола» Ольгою Дубчак говоримо про українську мову і літературу, тенденції, розвиток та переосмислення через повномасштабну війну.
— В Україні є традиції святкування Дня писемності та мови, зокрема проводити Всеукраїнський радіодиктант і розпочинати Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Чи укріплює це мовну свідомість населення і спонукає переходити на українську? Які ще заходи можна проводити?
— До диктанту я ставлюсь позитивно. Можна спостерігати національну єдність, бо щороку вся Україна пише його. Я думала про варіанти відзначення Дня мови і писемності, але не дійшла до кращих. Конкурси з написання творів або читання поезій вже існують, однак не виходять на загальнонаціональний рівень через суб'єктивність оцінювання. Радіодиктант у цьому випадку — ідеальний варіант: його зачитує одна людина, кожен має змогу написати, і ніхто не поставить за це погану оцінку. Конкурс Яцика — теж хороша ініціатива, але у ньому можуть брати участь тільки школярі та студенти.
— Ваша книга «Чути українською» починається з досить іронічного змалювання вчительки української мови: «Хто сьогодні відсутній? І чому я не бачу підручника на першій парті? Що значить «забув»? А голову ти вдома не забув?». Такий образ відштовхує. Яким має бути підхід до викладання української?
— Спершу хочу пояснити, чому в мене вийшов такий збірний образ: таким його пам'ятає моє покоління — ті, хто пішов у школу в роки після здобуття незалежності. Тоді вчительки української виборювали своє право на існування, бо перед цим було величезне засилля вчителів з російської мови і літератури — вони почувалися королями, бо несли в школи радянську політику, і їх підтримувала держава. Вчителі української в радянські часи були маргіналами, а українська мова і література були мало кому потрібними предметами. Вчителька української мови мала бути виразницею української моралі та нести в собі національну ідею. Якщо російськомовна дитина приходила до школи, їй ставало страшно, бо вчителька української здавалась грізною і суворою.
Бачу по своїх друзях і знайомих, які хочуть перейти на державну, що вони досі наче переживають через цей збірний образ вчительки української, яка, якщо ти чогось не знаєш або кажеш неправильно, поставить погану оцінку і публічно осоромить. Це упередження досі існує, тому я почала книгу з такого образу. Розумію, що зараз це відходить у минуле: неодноразово чула претензії з приводу того, що таких учительок вже немає. Я була б рада, якби так було насправді, а вчительки української не лякали дітей і цікаво розказували про предмет передусім з позиції граматики, фонетики та лексикології, а не з національної позиції з посилом «якщо ти погано говориш українською — ти не українець».
Мені завжди було нудно читати підручники з української. Близько 15 років я працювала у видавництві навчальної літератури з підручниками з української мови. Це хороші підручники, вони наводять влучні приклади, правила написані доступно і зрозуміло, але не чіпляють. Якщо, наприклад, підручник з фізики написати цікаво легко, то з української мови складніше, бо недостатньо перерахувати правила. Я вважаю, що українську мову треба викладати легко і з жартами. Якщо посміявся з якогось прикладу — він запам'ятається.
— В університетах досі часто рекомендують російську академічну літературу, виправдовуючи це відсутністю якісних альтернатив. Які галузі в Україні треба дерусифіковувати в мовному аспекті? Як це можна робити?
— У нас всі галузі розвиваються в українських реаліях, і так само розвивається термінологія. Справді, є поширений міф, нав'язаний росіянами, що української наукової термінології не існує. А якщо вона і є, то смішна і недолуга. Тому ми начебто мали брати російські терміни і пристосовувати їх до української мови. По-перше, це абсолютна брехня. Українська наукова термінологія розвивалася давно. Багато до цього доклався, зокрема, Агатангел Кримський на початку ХХ століття.
З українською термінологією все добре: вона існує давно, абсолютно сформована і водночас відкрита до сучасних віянь. Мені випадала нагода спілкуватися з нашими науковцями з приводу термінології, і вони, як зараз кажуть, «сміються в очі».
Тому я б не сказала, що треба дерусифіковувати якусь галузь. Треба відходити від думки, що російська термінологія розвивається швидше, чи охоплює більше за українську. Чому досі пропонують російську літературу, я не знаю. Було б значно зрозуміліше, якби пропонували англомовну. Мабуть, викладачі досі перебувають під впливом міфу, що в російській є вся необхідна інформація. Що з цим робити? Однозначно, перекладати із західних джерел. Орієнтуватися на російськомовну літературу — безперспективний хід.
— Постійно чуємо, що мова — це організм, вона живе і розвивається. Які є тенденції розвитку української мови зараз? І чи може на цей розвиток вплинути повномасштабна війна?
— Війна вже впливає. Активно розвивається військова термінологія та військовий сленг. Вони входять також у мовлення цивільних. Мова — справді живий організм, і вона реагує на реальність. Якщо відбуваються якісь зміни, то мова це ретранслює.
Тенденції розвитку загалом такі, як і скрізь. Українська зараз залежна від англійської. Англійська, крім того, що є мовою міжнародного спілкування, є мовою науково-технічного прогресу, тому «диктує» решті мов світу, які новотвори будуть з'являтися. Це нормально, але мовознавців насторожує, що англіцизми стають модними серед молоді, а українська не встигає виробляти свої відповідники. Наприклад, «хайп», «вайб», «світшот».
В української мови унікальна ситуація — їй постійно треба боротися. Спочатку треба було боротися проти засилля російської. Століттями нав'язували, що українська мова якась не така, недолуга, мова села, соціальних низів, а російська — мова інтелектуалів, аристократії, мова міста. Усе це призвело до русифікації українських міст і виникнення такого соціального діалекту, як суржик. І коли почалась повномасштабна війна, а українці нарешті зрозуміли, що треба плекати свою мову, бо це національне надбання і чинник національної єдності, прийшло засилля англіцизмів. Але з англіцизмами не так страшно, вони не претендують на фонетику: ми позичаємо звідти вже цілісні слова. Русизми просочилися і на фонетичний рівень, і на граматичний, і на побудову слів та речень. У будь-якому разі українській мові, як і українському народові, постійно треба виборювати своє право на окремість.
— Як можна мотивувати російськомовне населення переходити на українську?
— Мова — виразник національної свідомості. Треба визначитись, яку національну свідомість, ти сповідуєш. Якщо усвідомлюєш себе українцем, мова буде першою ознакою цього. Національна свідомість має бути головною мотивацією вивчити українську мову.
По-друге, українська має стати модною. Мовознавці давно стверджували, що українська мова стане поширеною і доведе свою спроможність існувати лише тоді, коли нею почне розмовляти молодь. А молодь завжди розмовляє тією мовою, якою модно. Зараз в української карт-бланш на це: вона модна, є виразником українського духу, і осучаснена.
Тим, хто хоче перейти на українську, раджу перестати боятися. Головний страх — це страх почати говорити. Навіть коли слухаєш, читаєш і все розумієш, заговорити страшно, щоб не наробити помилок. Але ніхто не розмовляє ідеальною українською, і це насправді нікому не потрібно. Друга порада — багато читати і слухати українською. Хай це навіть буде суржик. Якщо страшно приступати до академічної чи класичної літератури, можете починати з блогерів у соцмережах. Третя порада — практика. Ми не перейдемо на іншу мову, поки не почнемо практикуватись розмовляти нею. Якщо соромно говорити на людях, зачиняйтесь вдома, щоб вас ніхто не чув, і читайте вголос. Коли вже не так страшно, можете домовлятись з колегами чи друзями, що під час обіду розмовляєте українською. З часом буде легше, і ви перейдете повністю.
— Є стереотип, що українська література, зокрема зі шкільної програми, депресивна, трагічна, часто про селян і кріпаків. Чи відбудеться переосмислення літератури внаслідок повномасштабної війни?
— Воно змінювалось і до повномасштабного вторгнення. Однак зараз українці дійсно почали переосмислювати класику, яку нав'язували як депресивну і селянську. Це «вєлікодєржавний русскій» шовінізм нав'язав нам таку тематичну лінію, що до шкільної літератури мають добирати твори про село, боротьбу з панщиною і страждання поневоленого українського народу. Такі твори теж є, бо це частина нашої історії, але чомусь раніше не згадували, що «Перехресні стежки» Івана Франка — це не про село і не про панщину, а «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — перший роман української літератури, який порушив питання спадковості та генетики. Якщо візьмемо будь-який твір з української класики і подивимося на нього не з позиції українського села, будемо вражені. Тому українську літературу 100% переосмислять.
— Як розвивається зараз сучасна українська література?
— Із сучасною українською літературою все прекрасно, вона бурхливо розвивається у всіх напрямках і жанрах. Навіть якщо врахувати, що такі метри, як Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Юрій Іздрик, вважаються старшим поколінням сучукрліт, у нас вже назріло покоління молоді, яке активно пише, ретранслює свої твори, зустрічається з читачами. Після перемоги буде «бум» воєнної літератури і мемуаристики. Буде багато спогадів з деокупації, передової. Ця література займатиме вагомі позиції на книжковому ринку, бо вона потрібна.
— Як розвивається видавнича сфера в Україні, і видавництво «Віхола» зокрема? Чи видно з кількісних показників продажів, що люди зараз більше зацікавлені українською літературою?
— Коли почалось повномасштабне вторгнення, «Віхола» на два місяці впала в анабіоз. Хоча план у нас був розписаний на рік уперед, та ми не робили нічого, бо були переконані, що люди не читатимуть. Ми недооцінили українського читача: українці хочуть читати. Зараз вони прагнуть літератури про національну ідею, їм потрібно пояснити, що таке українець, який він у стосунках із росіянами, і що зумовлене історією. Тому актуальною є історична, філософська і класична література.
