Не бійтеся! Бо боятиметься за вас! Рецензія-розбір «Усіх страхів Бо» Арі Астера

Одна з найважливіших незалежних весняних кінопрем'єр в українських кінотеатрах — якщо не найважливіша — абсурдистсько-сюрреалістична опус-рефлексія режисера та сценариста Арі Астера під назвою «Усі страхи Бо». 

Це — третя повнометражна робота Астера, вельми примітного майстра так званого «постгоррора», унікального сучасного кінематографічного жанру, що переосмислює традиційні прийоми фільмів жахів та сполучає жанр горору з усіма іншими жанрами: комедією та чорною комедією, мелодрамою та драмою, сатирою та гостросоціальним політичним жанром. 

Однак «Усі страхи Бо» переосмислили концепцію постгорору настільки, що в результаті ця кінострічка здивувала всіх глядачів і критиків без винятку. 

Чим же такі особливі і дивні «Усі страхи Бо» — читайте у матеріалі.

Режисер та сценарист Арі Астер — великий шанувальник горорного жанру ще з пелюшок. Його дві повнометражні стрічки — «Спадковість» (2018) та «Сонцестояння» (2019) — з яких Астер розпочав свій творчий шлях у художньому повному метрі, стали феноменами як з погляду реакції критиків, так і касових зборів. 

Обидві стрічки задали найвищу планку якості для горорного фільму другого десятиліття XXI століття, поставивши Арі Астера в один ряд з такими майстрами-колегами арт-мейнстрімного горору, як Роберт Еггерс, Джордан Піл, Оз Перкінс, Жюлія Дюкурно та Девід Роберт Мітчел.

Оповідально та естетично «Спадковість» і «Сонцестояння» багато в чому схожі — ці фільми виглядають як два послідовні епізоди одного й того ж страшного кіноальманаха, який насправді є чимось значно більшим, ніж просто горором. 

Інтер'єрний горор «Спадковість» — ірраціональна містична драма про планомірне руйнування інституту сім'ї як усередині неї, самими її членами, нездатними порозумітися один з одним, так і зовні, неконтрольованою диявольською силою, що поневолює розум та свідомість усіх членів приреченої на знищення родини. Злісний давньогрецький фатум панує у «Спадковості» — і від нього не втекти, від нього не відхреститись. Це і є найстрашніше у дебютному фільмі Арі Астера — розуміння (інтелектуальне переживання) та відчуття (переживання емоційне) неминучої смертельної розв'язки.

Фольклорний горор «Сонцестояння» не менш вдало продовжує опрацьовувати ідею злої долі та зовнішніх обставин, що домінують над персонажами фільму і з якими вони нічого не можуть зробити. Єдина різниця — головній героїні все ж надається невеликий вибір: саме їй судилося вирішити, яким виявиться майбутнє її хлопця. І, оглядаючись на їхні співзалежні та психологічно нездорові стосунки, героїня приймає найстрашніше рішення.

Таким чином, «Спадковість» та «Сонцестояння» — це два психологічні горори, які однаково досліджують поведінку людини та її спілкування з оточенням. Власне, самі елементи горорного фільму, «мова» жанру жахів використовується Астером як прикриття, форма, оболонка, яка містить у собі цілий букет із серйозних та різнобічних тем (від почуття провини до дорослішання, від особистої відповідальності перед іншими до відповідальності перед собою, від батьківської турботи до аб'юзу, від життєвих страждань до спокійного прийняття смерті). 

А «Усі страхи Бо», третя повнометражна робота кінохудожника, зводять цю саму концепцію «екплуатації горору» до абсолюту — у своїй новій стрічці Астер, використовуючи горорорні прийоми для оповідання позагорорної історії, заходить настільки далеко, наскільки це взагалі можливо.

Сюжет «Усіх страхів Бо» — низка сюрреалістичних образів-снів, які нещадно і, знову-таки, фатально обрушуються на головного героя Бо Айзека Вассермана (Хоакін Фенікс). 

Очевидно, що тлумачення цих образів залежить від погляду глядача на зображені події, які відбуваються у фільмі, проте в одному можна бути впевненим на всі сто відсотків — кошмар, який переживає Бо, викликаний хворобливою природою його розуму. 

Бо — трагічний боягуз та неврастенік; світ жахає його і насправді є відбитком його внутрішнього стану. Голий убивця з ножем, що бігає вулицями; травмований війною товстопуз, що безвідривно дивиться на Бо; істеричне дівчисько, що насмерть обпивається фарбою; злісна і нелюбляча мати, яка присоромлює сина; ввічлива коханка, що вмирає прямо під час статевого акту з Бо; брехливий психолог, який зраджує свого пацієнта — все це є реакцією Бо на зовнішні подразники, його сприйняттям світу, але не світом як таким. 

Так що «Усі страхи Бо» — це чистий сюрреалізм та повноцінна бунюелівщина, психоаналіз навиворіт та хрестоматійний фрейдизм. Тому «Усі страхи Бо» — апогей творчих пошуків Арі Астера, його найвище досягнення в галузі «переробки» та «використання» горору як матеріалу для психологічного кіно. 

Граючи і навіть заграючись із найстандартнішими прийомами фільмів жахів («Усі страхи Бо» пародіюють величезну кількість горорорних кінострічок — у тому числі й роботи самого Арі Астера), цей фільм справляє сильне враження — однаково привабливе та огидне. 

Астер проводить головного героя стрічки всіма колами горорного пекла: від ув'язнення у чужому домі до боротьби з гігантським пенісом свого батька (тут навіть не питайте!). Безумство, марення і кошмари панують в «Усіх страхах Бо», перемелюючись у щось зовсім чужорідне і невизначене. Напевно, правильніше за все буде визнати «Усі страхи Бо» артхаусною і навіть експериментальною кінострічкою.

А ще — звичайно ж, сповіддю. Особисті страхи Арі Астера, його єврейство, рефлексія на власні спогади, стосунки з жінками, ставлення до мистецтва та суспільства — все це стало частиною «Усіх страхів Бо». 

Астер розповідає, що разом зі знімальною групою мав на меті перенаситити фільм усілякими вигадками — і чим більше, тим краще. Напевно, саме ця ідея зробити «Усі страхи Бо» якомога «божевільним фільмом» і вилізла Астеру боком, адже тригодинне сюрреальне полотно про божевільні пригоди боягуза вийшло досить виснажливим. 

Так, ідея Астера зрозуміла, так, втілена вона сміливо і винахідливо, проте за підсумком в Астера вийшов досить плутаний і безладний фільм.