«Наша аудиторія — класні, відкриті, готові посміятися з себе, з інших, зі світу». Інтервʼю зі стендапером Кирилом Осадчим

Українська культура під час війни переживає ренесанс: відкриваються нові видавництва, українське кіно збирає мільйони у прокаті, а на виставку «Боривітер», присвячену українській художниці й дисидентці Аллі Горській, прийшло понад 50 тисяч людей. 

Українці в культурі шукають себе. Вони намагаються знайти ідентичність, яку Росія довгий час знищувала і стирала з пам’яті, заміщувала російською — через кіно, книги, музику та російську мову. Російський стендап теж заповнював український культурний простір до початку війни 2022 року, і через нього сюди потрапляли російські наративи. 

Після початку повномасштабного вторгнення українськомовний стендап зайняв 100% української сцени. Українці емоційно розвантажуються через гумор, а також шукають у ньому розраду і переосмислюють війну

Стендапер Кирило Осадчий розповідає про виступи під загрозою російських обстрілів, одеську ідентичність та жарти під час війни.

Послухати матеріал:

— Це залежить від сезону, але ми завжди намагаємось знайти місце з бомбосховищем поблизу. Взимку доступна певна кількість майданчиків, які або є під землею, або мають укриття. Зараз стало тепло, і людей у підвалі вже не збереш — усім хочеться на свіже повітря, на тепло. Тому ми шукаємо місця, щоб бомбосховище було недалеко, максимум 500 метрів поруч.

Та ми не можемо змусити людей спуститись в укриття. Зараз ми проводимо серію виступів «Стендап на даху», і наш майданчик — це шостий поверх будівлі. Там є укриття, але люди не хочуть туди йти. Вони вже не бояться.

Під час виступу, коли починається тривога, я зупиняю стендап, говорю людям про укриття, що вони можуть туди пройти, і деякі йдуть. А деякі виходять надвір покурити і там чекають. Є такі, що й обурюються «Та це МІГ злетів, навіщо спускатись». 

— Ми повезли смаколики в тільки-но деокупований Херсон і мали виступати перед військовими. Ми бачили все, що натворила там Росія. 

— З моменту відновлення виступів — а це березень-квітень 2022 року — ми почали працювати зі знайомими волонтерами і проводити благодійні акції. Робили виступи, де передавали 100% прибутку на ЗСУ. Ми маємо знайомих волонтерів і працюємо з ними. Таких людей, які відкривають збори, стає все більше. Я нещодавно купував і передавав машину знайомому на Херсон. Так ми потрошку долучаємось, збираємо.

Нам пишуть військові напряму, ми їм показуємо нашу сітку подій. Від неї залежить, як швидко ми зберемо. Також і від людей, наскільки вони готові на цей момент донатити. Десь так і закриваємо збори. Але так, ми працюємо зі знайомими волонтерами, у яких ми точно впевнені, і впевнені, що допомога дійде до військових.

— Якщо брати у відсотковому співвідношенні: ті, хто виступають російською — це 10% від сили. Я не ходжу туди, де виступають російською. Я з такими майже не перетинаюсь. Майже всі стендапери в Одесі поступово перейшли на українську мову.

Я взагалі українськомовний. Я приїхав в Одесу у 2010 році, і не знав російської. Я говорив суржиком тут та українською мовою. Але тоді в Одесі було так… В університеті мені викладали все російською мовою. Я не міг знайти роботу, бо не знав російської мови. Я працював у сфері організації подій, і з замовниками не можна було спілкуватись українською — вони подумають, що щось не те. Так я став говорити російською.

Потім почався Майдан у 2013 році, і я знову перейшов на українську мову. Але довелось повернутись до російської, адже мені запропонували хорошу роботу артдиректором в Музеї Цікавої Науки. Знову повернувся до української тільки після початку повномасштабного вторгнення. Зараз я дивлюсь свої російськомовні виступи і не розумію, звідки в мене цей прекрасний російський акцент.

— Нещодавно оновлювали дані якраз. Це чоловіки і жінки від 24 до 40 років. Раніше були молодші, до 35 років. Також жінки першими почали цікавитись нами, їх було аж 70% аудиторії. Зараз — 60% жінки, 40% чоловіки.

Чесно кажучи, всі ці люди гарні, чемні. Є такі, хто приходить, їм не подобається і вони не повертаються до нас. Це нормально.

— У нас в об’єднанні «Вирій» є різні коміки. Хтось жартує про війну, хтось ні. Ми їх змішуємо між собою, дивимось, як реагують на них. Та негативних реакцій на жарти про війну немає. Ми питали в аудиторії, і вони готові сприймати, слухати про це. Жорстоко про росіян — добре, жарти про блекаути, обстріли — теж сприймають. Ми всі в одних умовах, всі це розуміють. Аудиторія розуміє, що ти так само на стресі, як і вони. І це підкупає, налаштовує вас один з одним.

— Вони в мене навіть виписані. Ми зараз готуємо стендап фестиваль на літо, тому я їх добре знаю. Це толерантність, екологічність, ментальне здоров’я. Ми говоримо, що треба ходити до психотерапевта, запускаємо шоу про ментальне здоров’я. Так, це звучить що ніби ми за все хороше, проти всього поганого. І, можливо, так воно і є. Та головне — це щирість. Ми щирі з аудиторією на виступах, у соцмережах, в YouTube, на івентах (подіях — ред.). І ми завжди говоримо, що якщо у вас проблеми, є певні емоції — ви завжди можете проговорити їх з нами, виразити їх тут.

— У мене пройшов сольник днями, і ми це обговорювали: Одеса — це гумористична столиця. Не Нью-Йорк, де Луї Сі Кей, не Київ, де Антон Тимошенко, а саме Одеса, ось тут ця столиця. Люди сміються, це такий прикол. Але цього нема. Тобто у 90-х тут були «Маски шоу», журнал «Каламбур», була ціла епоха гумору, можливо. Багато медійних гумористів. Ймовірно, тоді цей міф мав сенс.

Але цього вже немає. Не буде такого, що ти підійдеш до одесита, і він розповість тобі жарт. Ми, як коміки, насправді намагаємось розібратись, звідки цей міф прийшов, і чи відповідаємо ми цьому. Але точної відповіді я вам не скажу. Та навряд чи Одесу можна назвати якоюсь там столицею, і це нормально. 

— Ви маєте розуміти, що Одеса — це курортне місто. Як мінімум, так було до повномасштабного вторгнення. Потім росіяни почали обстрілювати лінію моря, і курортна сфера вже не така, як була.

Тут все відбувається повільно. Люди тут ліниві. Запізнитись на зустріч на 15 хвилин тут нормально. Тут багато туристів, високий рівень космополітизму. Багато етнічностей. Росіян в Одесі толерували, бо вони привозили сюди гроші. Дуже багато грошей.

Люди, які в Одесі говорять, що ніколи не перейдуть на українську мову — їх тільки і так треба сприймати. Вони ще або не до кінця зрозуміли, що відбувається, або повільно проходять цей процес. Коли тут був прильот, один дід відкрито сказав:

Це змінюється. Я бачив жінку в парку. І вона говорила «Как хорошо, что молодежь сейчас говорит на украинском больше». Та їй на вигляд років 70, якщо не більше. Від неї, я думаю, не варто очікувати, що вона перейде на українську мову, вивчить її. А молодь переходить, просто це повільно відбувається. Це лінь. То в Київ треба їхати працювати, в Одесі треба відпочивати. 

— Я думаю, коли місцева влада зверне увагу на громадян, коли почне робити місто саме для містян, тоді такої проблеми не буде взагалі. Зараз владу цікавлять туристи і гроші, які вони привозять. Щоб тут було класно відпочивати, приїхати і поїхати. Коли тут буде класно жити, процвітати, працювати постійно, а не влітку заробляти гроші, тоді все це поєднається між собою. Всі ці регіони, їхні ідентичності поєднаються між собою в щось одне. 

— Звісно! Це рятує ментальне здоров’я.

Так, ми говоримо «Все нормально. Нічого страшного. Прилетіло два квартали від мене. Все нормально». Але насправді, це не нормально.

Коли ти смієшся, ти вивільняєш ці емоції, тобі стає легше. А якщо комік ще й досвідчений, то ти дізнаєшся щось цікаве, якісь думки в тебе зʼявляться, особливо на ті теми, на які ти раніше не дивився. 

Також можна прийти поспілкуватись. Ввічливо, звісно. Взагалі виступ — це така синергія емоцій. У залі 100 людей, і один на сцені. І всі ці сто людей концентруються на цій одній людині. Це дає неймовірний заряд.

— По ідеї, не повинно бути табуйованих тем. Висвітлювання будь-якої теми важливе. Під час повномасштабного вторгнення і не пожартувати на особливо якісь дражливі теми, бо є одна проблема, яку необхідно вирішувати.

Як на мене, грумінг (встановлення дорослими дружніх та довірливих стосунків з неповнолітніми для вступу з ними в інтимний зв'язок — ред.) — це така важка тема, на яку в українському суспільстві ніхто не звертає уваги. Їй 16, йому 32, вона вагітна — і всі вдають, що це окей. Вона ходить на курси для вагітних, і ніхто не звертає уваги, не ставить жодних питань. Комік може підняти цю тему у своїх виступах, але важливо нікого не образити. Тоді може з’явитись діалог в соціумі, з’являється контекст.

Під час повномасштабного вторгнення не можна жартувати про українських військових. Про російських можна. Росіян треба максимально клювати. Про загибель наших громадян не можна жартувати.

Сексизм — теж неприємна тема, особливо коли жартують про жінок-військовослужбовиць. А так в цілому можна про все, що завгодно.