Лесь Курбас та його театр «Березіль». У чому феномен?

31 березня 1922 року в Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив театр «Березіль». Наразі його діяльність продовжує Харківський державний драматичний театр імені Тараса Шевченка. 

Лесь Курбас створив експериментальний театр українського модернізму: пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського. 

Театр для Курбаса був не просто місцем, де люди розігрували випадкові ролі, говорили чужі слова. Лаштунки ставали місцем особистого вираження — мистецтвом, через яке митець умів найбільш переконливо говорити зі світом. 

Розповідаємо про діяльність українського режисера Леся Курбаса та його філософський театр «Березіль». 

Курбас вивів український театр на світовий рівень, реформував українське театральне мистецтво. Він працював як актор, режисер, педагог, публіцист та перекладач. Створив кілька мистецьких колективів, серед яких Молодий театр і Мистецьке Об’єднання «Березіль», а також сформував свою режисерську систему, основою якої став метод «перетворення».

«Курбас — це європейська людина, яка формувалася в європейському контексті, навчалася в Європі. Він здійснив революцію та зламав сприйняття роботи актора, підхід до втілення, змінив візуальні та пластичні речі», — говорить керівниця літературно-драматургічної частини Харківського державного драматичного театру імені Шевченка Маргарита Корнющенко. 

Внесок Курбаса у створення модерного театру зіставний із роллю корифеїв світової сцени ХХ століття. Філософія театру українського режисера базувалася на найсучасніших наукових ідеях, які ширилися в тодішній Європі. 

Однак у радянських умовах він став жертвою радянських репресій. 

«Курбас був невпинним експериментатором, людиною, яка завжди була у пошуку і не задовольнялася знайденим. Ще замолоду він був захоплений ідеєю створення нового театру, який би відгукувався на актуальні проблеми і виклики часу. Мріяв про театр нової доби», — каже завідувачка відділу історії театру Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Зубченко. 

Курбас виступав проти монополії побутово-реалістичного театру — за європейський театр нових стилів. 

«Попри те, що Курбас був всебічно обдарованою людиною він постійно наголошував на тому, що прекрасне здобувається не тільки талантом і Божою іскрою, але й працею, бо мистецтво — це вміння», — розповідає Ірина Зубченко. 

У 1917 році Лесь Курбас створив Молодий театр, який за два сезони здійснив революцію на українській сцені. За словами Зубченко, Курбас озвучив і реалізував ідею створення театру європейського рівня, але з національним ядром. 

У квітні 1919 року «Молодий театр» об’єднали з Першим театром Української Радянської республіки імені Шевченка. Так виник перший театр Української Радянської республіки імені Шевченка, де головним режисером став сам Курбас.

«1922 рік в житті Курбаса і всієї України став знаковим: ідея створення нового театру трансформувалася в ідею створення нової театральної культури», — зазначає Зубченко. 

У 1920 році на сцені Державного українського театру Шевченка Курбас здійснив новаторську, експериментальну постановку «Гайдамаки» за поемою Шевченка. У виставі він втілив принципи синтетичного театру. 

«У виставі поєднувались всі види мистецтв: музика, пластика, грим, театральне оформлення, світло, костюми, декламація, акторська гра, режисерська концепція», — каже Ірина Зубченко. 

З того часу Курбас просуває думку, що всі складові вистави працювали на загальну ідею задуму. За словами Зубченко, театрознавці називають цю постановку потужним творчим експериментом, який вивів український театр на нові рубежі, радикально оновив національну сцену і змінив курс розвитку українського театру в бік метафоричного, авангардного театру в дусі світових театральних тенденцій того часу.  

У 1922-25 роках відбувається час формування театральної структури Мистецького Об’єднання Березіль (МОБ). Наприкінці 1923 року в об’єднанні вже працювало чотири театральні колективи з різними завданнями і жанровими ознаками, які називалися театральними майстернями. 

«При МОБі організовано видання часопису “Барикади театру” і працює Музейна комісія, яка збирає документи з історії українського театру і створює музей — відомий сьогодні як Музей театрального, музичного та кіномистецтва України», — пояснює Зубченко. 

Успіхи перших постановок МОБу увінчалися виставою «Газ» —  зразком українського театрального експресіонізму та конструктивізму. Нової творчої висоти березільці сягають, створюючи виставу «Джіммі Гіґґінз». У цій постановці Курбас увів трансляцію відео на екрані на сцені. Відео символізувало потік підсвідомості головного героя. Тоді Курбас почав використовувати світлову проєкцію, як сценографічний засіб. 

У 1926 році театр вже під назвою «Березіль» починає працювати в Харкові. Там же Курбас творить з драматургом Миколою Кулішем. 

«У виставах “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Маклена Граса” митці руйнували світоглядні і політичні догми, які старанно і наполегливо нав’язувались радянською владою», — говорить завідувачка відділу історії театру. 

Курбас захоплювався й філософією. 

«Курбас був людиною енциклопедичних, глибоких знань. Автор книги про Курбаса Роман Горак зазначав, що під час навчання у Віденському університеті на філософському факультеті Курбас зачитувався Брандесом і Ніцше. Вони, за словами дослідника, вселяли в нього непохитну віру в те, що одна людина може багато зробити. І полем своєї діяльності, на якому він може багато чого зробити, Курбас обирає театр», — зауважує Ірина Зубченко. 

Ще у період Молодого театру Лесь Курбас культивує студійну роботу в своєму колективі, наполягаючи на тому, що митець має постійно самовдосконалюватись. Театр стає не просто місцем роботи, але й місцем навчання. 

Лесь Курбас казав: «Актор повинен бути не тільки талановитим, але й висококультурним». У «Програмі лекцій “Березоля”», окрім театральних дисциплін, читалися лекції з античної філософії, історії світового театру, живопису та танцю.  

«Курбас мав рацію, коли стверджував: “В «Березолі» добивались світогляду не менше, ніж майстерності. Там не уявляли собі «одного без іншого у творчій роботі”», — каже Ірина Зубченко. 

У настінній газеті МОБу були такі слова: «Кожен день хай не пройде, щоб ви щось не зробили для майбутнього. Пам’ятайте, кожна прочитана книжка, зроблена мімодрама, здобуде пізнання, вигадана думка, закріплена під час спостереження — все це багато для дальнішого».

«Лесь Курбас як новатор-режисер змінював канони і закони театру. Він робив революцію в театрі. Це був театр виклику, в якому переплітався 

імпресіонізм, символізм, авангард. Це був театр, який випередив час», — розповіла актриса театру імені Шевченка «Березіль» Тетяна Турка. 

В умовах Радянського Союзу театр «Березіль» не мав можливості їздити на гастролі за кордон.

«Тільки сьогодні, завдяки науковцям, театрознавцям, театральним діячам, світ може відкрити для себе постать Леся Курбаса і його новаторські здобутки повною мірою. Проте певні факти дають можливість стверджувати, що якби “Березіль” не перебував в ізоляції, то він би став світовим явищем», — розповідає Зубченко. 

Лесь Курбас сприймав театр як місце, в якому можуть підніматися і вирішуватися суспільно значимі питання.

«Він сприймав театр як парламент. Курбас був переконаний, що театр може впливати на людину, формувати її світогляд, пробуджувати її національну свідомість», — пояснює Ірина Зубченко. 

У 1920 році в своєму щоденнику режисер писав:

Курбас мріяв подолати провінційну замкненість українського театру, відчуття його меншовартості, тому завжди наполягав, що український театр має орієнтуватися на світовий, а не задовольнятися вторинними російським зразками. 

«У своєму щоденнику Курбас порівняв театр з храмом, тобто з місцем, де важлива сфера людської душі: “Справді театр — храм, і повинен бути чистим і тихим, хоч усякі будуть молитви у ньому”», — ділиться Ірина Зубченко. 

5 жовтня 1933 року радянська влада відсторонила Курбаса від керівництва «Березолем» за націоналізм, формалізм, відрив від радянської дійсності та російського театру.  

26 грудня 1933 року його заарештували і ув'язнили за звинуваченнями в «участі у контрреволюційно-терористичній організації». 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п'ять років ув'язнення. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.

Улітку 1937 року радянська влада одним списком засудила до смерті 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення. У списку значилося й прізвище Леся Курбаса. 3 листопада в урочищі Сандармох митця розстріляли.

Після розстрілу театр розвивався в певному вакуумі, відірваний від традицій, які були закладені. Вони почали повертатися лише після розпаду Радянського Союзу.

«У нас, українців, є свій метод роботи для режисерів та акторів, яку створив Курбас разом з “Березолем" — це “Перетворення”. На його думку, театр мав перетворювати матеріал дійсності в образне інакомовлення, яке мусить викликати найбільшу кількість асоціативних процесів. Особисто для мене метода Курбаса це — живий потік енергії думки, самовдосконалення через роботу на сцені», — ділиться Тетяна Турка. 

Акторка працює в театрі вже 33 роки. Вперше відкрила для себе митця лише на останньому курсі навчання. 

«На останньому курсі мій педагог та головний режисер театру Олександр Біляцький взявся за постановку п'єси Миколи Куліша “Мина Мазайло”, яка була заборонена понад півстоліття. Студентську виставу майже з усім випускним курсом взяли в театр. Досі ставимо її, хоч змінилося по 5-6 поколінь виконавців, але маємо завжди аншлаги», — каже акторка.

Керівниця літературно-драматургічної частини театру розповіла, що наразі навпроти театру є сквер, де розташовані два пам’ятники — Пушкіну та Гоголю. Жодної згадки про Курбаса. 

«У нас є актори, яким більше ніж п'ятдесят років. Вони розповідали, що коли прийшли в театр молодим поколінням, то були люди, які не знали, що таке “Березіль”. Ми боремося, щоб повертати ці знання в суспільство, в культурний обіг». 

— каже Маргарита Корнющенко.