Григорій Сковорода: 300 років і війна

3 грудня — день народження Григорія Сковороди, одного з найвідоміших українських філософів. Він народився у 1722 році, тож у 2022 світ відзначає трьохсотріччя з дня його народження. 

Здавалося б, уся Україна протягом 2022 року була зайнята війною. Тож не до філософії. Проте Сковорода цьогоріч вже потрапляв у медійне поле. Ввечері 6 травня російське військо завдало ракетного удару по Національному літературно-меморіальному музею Сковороди, що розташований у селі Сковородинівка на Харківщині. До російського кордону 20 кілометрів, а до активних бойових дій — 35 кілометрів. Поблизу музею немає інших споруд. За таких обставин важко уявити, що ракета випадково могла влучити в культурну установу. Найімовірніше, цей удар був цілеспрямований.

Григорій Сковорода багато мандрував північним сходом України. Тож Сковородинівка — не єдиний пов’язаний з філософом населений пункт, який постраждав від повномасштабного вторгнення росіян. Наприклад, низку творів філософ написав у Великому Бурлуці — селищі, яке було в тимчасовій окупації шість місяців. Також Сковорода відвідував Куп’янськ та Ізюм, які стали відомими у вересні завдяки контрнаступу Збройних Сил України.

Григорій Сковорода відіграв вагому роль у розвитку української літератури, адже філософ поєднав у собі дві доби, дві соціально-культурні позиції — бароко та романтизм. Саме на зламі цих епох у Європі загалом та Україні зокрема посилюються націєтворчі процеси. Наразі українці переживають ще один трансформаційний період. Чи здатна філософія Григорія Сковороди допомогти впоратися з цими змінами? 

Ця ідея відіграє ключову роль у мисленні Сковороди. Філософ вважав, що люди — різні, проте можуть бути однаково щасливими. Необхідно лише робити те, що дійсно відповідає твоїм інтересам. Але як людям зрозуміти себе? Для Сковороди відповідь проста: «будь-яку таємницю можна розгадати, достатньо лише знайти її “зовнішню тінь”». 

Сковорода спостерігає за дітьми та відзначає, що вони мають різні схильності. Хтось уявляє ніби кіт — це кінь, і запрягає його в «ярмо», аби орати землю. Іншим цікавіше гортати книги, комусь гратися уявною зброєю. Діти не прагнуть грошей чи нагород, тому роблять те, що їм дійсно цікаво. 

Звичайно, цю позицію можна розкритикувати — мовляв, діти лише відтворюють те, що бачать навколо себе. Проте чи можна бути щасливим, граючи роль? Сковорода відповів би на таку критику тим, що «зовнішня тінь» такої людини видавати «несродність» її праці. Філософ пише:

Здавалося б, зараз цим міркуванням немає місця. Повномасштабне вторгнення примусило багатьох осіб полишити свою професійну діяльність. Натомість часто доводиться робити те, у чому геть не розбираєшся. Проте це не одразу означає, що така праця не  є «сродною». Значна частина українців хоче бути активно залученою до оборони країни. «Сродність», у такому випадку, є здатністю відповідати своїм очікування щодо себе. Навіть якщо це важко і виснажує. «Не згадуй про важкість у потрібній справі», — пише філософ.

Чи висловлювався Сковорода безпосередньо щодо війни? Лише побіжно. Він жив у час до Наполеонівських війн, коли націоналізм як захисний механізм лиш формувався. Війни вели не армія громадян, а загони найманців, мотивованих грошима, а не національною ідею.

Водночас філософ використовує метафору війни у двадцятій пісні зі збірки «Сад божественних пісень»: 

Із душею хто ясною, То нащо йому броня І шолом над головою? Не потрібна і війна. Непорочність — ось його броня, А невинність—діамант-стіна. 

Якщо безпосередньо сприймати вірш, він викличе лише посмішку. Ми точно знаємо, що і броня, і шолом, і стіна — життєво необхідні. Водночас позицію Сковороди можна розтлумачити, як досить позитивний прогноз щодо українського майбутнього. Україна не винна у російському вторгненні. Українці не бояться російської пропаганди щодо причин війни і завжди будуть їх розвінчувати. Щоб Кремль не робив, яку б зброю не застосовував, це не змінить суть війни. Обороняючи свої кордони, українці щирі. Україна здатна визнавати помилки, адже знає — брехня нікуди не приведе.

Близько 70 років тому у Радянському Союзі було велике свято — 300-ліття «Березневих статей», укладених між Гетьманщиною та Московським царством. «Разом назавжди», — кричали тоді радянські пропагандисти. 

Це «назавжди» добігає кінця. Сьогодні Україна  відзначає 300-ліття філософа Григорія Сковороди, творчість якого бере свій початок в українській бароковій традиції та народній мудрості. Він є самодостатньою фігурою, незалежною від «великої російської культури». Такою буде й Україна у цьому столітті.