Громадянська журналістика в тимчасово окупованому Криму: хто і якою ціною інформує людей в умовах несвободи?

Минуло п’ять років з того дня, як біля будівлі так званого «Верховного суду» Криму співробітники ФСБ Росії викрали активіста Беляла Аділова. Перебувавши на місці затримання, активіст Осман Аріфмеметов у прямому етері показував те, що відбувалось. 

Два роки після цього, 28 березня 2019 року, кілька десятків людей під Київським районним так званим «судом» Сімферополя візьмуть в руки телефони і підіймуть їх вгору в знак протесту проти затримання 24 активістів, журналістів та правозахисників «Кримської Солідарності». Це стало подією, яка довела неможливість зламати дух спротиву та боротьби. 

Від самого початку вторгнення Росія почала запроваджувати репресивні методи щодо українських і кримських журналістів. До кінця 2014 року на території півострова припинилася діяльність незалежних медіа. Журналісти, блогери, громадські діячі стали об’єктом кримінальних й адміністративних справ, погроз, примушень виїжджати з Криму або відмовлятися від професії. 

Місце професійних журналістів зайняли активні громадянські журналісти, завдяки діяльності яких українська та міжнародна спільнота отримали можливість оперативного інформування про події в Криму. Росія ж піддала репресіям і їх. 

Матеріал створений у партнерстві з Institute for War & Peace Reporting.

За фахом вона педагогиня. Лутфіє Зудієва мріяла бути вихователькою — вчити та розвивати дітей. Коли на початку березня 2014 року війська Росії без розпізнавальних знаків вторглись на територію Криму, вона чекала на свою четверту дитину. Хлопчик народився 28 березня. У 2015 Лутфіє Зудієва відкрила дитячий центр розвитку «Еліф». Але вже через три місяці в дитячий центр прийшли з обшуком, потім з численними перевірками. 

Її життя змінюється радикально. Від побуту матері та педагогині, дні заповнювалися поїздками в суди, на акції та місця обшуків.

Лутфіє Зудієва. 

Період між 2014 та 2015 роками Зудієва описує як страшний і сірий. Тоді не діяло жодне законодавство — Росія паралізувала та знищила роботу українських державних органів влади, але не встигла створити і налаштувати роботу російських.

3 березня 2014 року з центральної площі у Сімферополі зникає активіст Решат Аметов. Його викрали за одиночний пікет проти російської окупації і за два тижні знайшли мертвим зі слідами тортур. Після цього з Криму почали виїжджати журналісти — це були термінові та вимушені заходи — збиралися за кілька годин і залишали півострів.

Згодом виїхали журналісти «Радіо Свобода», які працювали над проєктом «Крим.Реалії». Це сталося після того, як проти кримського журналіста Миколи Семена російське слідство порушило кримінальну справу нібито за «підозру в закликах до порушення територіальної цілісності Росії».

«Після виїзду журналістів люди, які приходили під будівлі судів та знімали місця обшуків, стали виконувати журналістську роль. На початку, вони, мабуть, навіть не усвідомлювали того, що стануть альтернативою професійній журналістиці. Робили, бо бачили, що Росія перше, що зробила — знищила незалежні медіа. Друге — створила абсолютно хибний наратив про терористів, екстремістів та диверсантів в Криму. І в цих умовах хтось повинен був пояснювати суспільству альтернативу і показувати, як насправді, бо за ґратами опинилися вчителі, журналісти, правозахисники, активісти — звичайні люди, яких переслідували з політичних мотивів», — каже Зудієва. 

До останнього в Криму працювали професійні українські журналісти-фрилансери, але їх методично витісняли російські спецслужби. Їм заборонили в'їзд на територію Криму на терміни від 10 до 34 років. Лутфіє Зудієва додає:

У 2015 році почалася активна фаза арештів і обшуків. Затримували людей, які якимось чином проявляли нелояльність до окупаційної влади або висловлювали альтернативну політичну позицію. 

Лутфіє Зудієва приєдналася до ініціативи за кілька місяців після першої зустрічі. Попри те, що була громадською захисницею в судах та допомагала адвокатам в адміністративних процесах, у рамках «Кримської солідарності» її функції поширювалися на медійну роботу — вона стала громадянською журналісткою. 

«Це було декілька судових справ в 2017 році — після масових пікетів. Але потім остаточно я залишилася в медійному напрямку. Зрозуміла, що говорити з суспільством про репресії — дуже важлива ланка роботи в Криму. Адвокати захищають політв’язнів, але хтось повинен про це постійно писати. Нагадувати суспільству», — говорить Лутфіє Зудієва. 

У перші роки тимчасової окупації незаконна влада Криму розправлялася з активістами та журналістами за однією схемою. Правоохоронні органи або співробітники Центру протидії екстремізму порушували адміністративні статті, що вважалося м'якою формою попередження. Активісти та журналісти отримували штрафи або кілька діб адміністративного арешту. Зудієва говорить:

Коли адміністративні арешти не зупиняли людину від опору, незаконна влада переходила до фабрикації та порушення кримінальних справ, які передбачали жорсткіші заходи впливу. 

Невдовзі після цього російська влада заарештує кількох громадянських журналістів «Кримської Солідарності» з Бахчисараю: Сейрана Салієва, Тимура Ібрагімова, Марлена Асанова. Роком пізніше — координатора «Кримської Солідарності» та громадянського журналіста Сервера Мустафаєва. Усіх обвинувачено за «організацію діяльності терористичної організації». Вони засудженні до термінів від 13 до 19 років ув'язнення та наразі перебувають у російських колоніях.

«В одних — завдання виконувати політичне державне замовлення та переслідувати; в активістів — спростовувати цю пропаганду та картину “терористів” у Криму. Тут було пряме зіткнення інтересів. Зрозуміло, що в цій історії не може бути якогось позитивного кінця для активістів. Бо для того, щоб уникнути тиску, треба було залишити територію Криму. Журналістка каже:

Ситуація зі свободою слова в Криму після повномасштабного вторгнення стала більш загрозливою. У російському законодавстві з'явилися нові статті, пов'язані з критикою російської армії — будь-який мінімальний опір або ж акт солідарності та підтримки України рахується за дискредитацію та поширення фейків проти російської армії. За це передбачено як адміністративні, так і кримінальні статті.

«Зараз відкрито десятки адміністративних справ проти студентів, які виходили на антивоєнні протести. Також є кримінальні справи, наприклад, проти Олександра Тарапона, якого засудили до 2,5 років колонії за  розклеювання антивоєнних листівок проти співробітника Росгвардії, який брав участь у бойових діях на території України», — розповідає Лутфіє Зудієва. 

Окрім цього, все частіше журналістів, активістів та правозахисників переслідують за тяжкими кримінальними статтями, як тероризм або зберігання вибухівки. Так, наприкінці квітня 2022 року росіяни заарештували громадянську журналістку та медсестру Ірину Данилович. Протягом 13 днів з нею не було зв’язку — вісім днів журналістку утримували в будівлі ФСБ, де тестували на поліграфі, погрожували та давали їсти лише раз на день. Її обвинувачують у зберіганні вибухівки у футлярі для окулярів. Вона стверджує, що вибухівку їй підкинули ФСБ, коли не змогли отримати її зізнання у держзраді. Данилович загрожує від 12 до 20 років позбавлення волі. Зудієва додає: 

З початку повномасштабної війни Росія почала переслідувати адвокатів, які ще у травні 2022 року зазнали адміністративних арештів. Деякі з них відсиділи від 5 до 15 діб арешту, деякі втратили ліцензії. 

«Після позбавлення ліцензії, вони не можуть захищати людей у ​​кримінальних справах. Не можуть заходити до ФСБ і там організовувати захист затриманим. Це була спланована акція тиску саме на адвокатську спільноту в Криму», — пояснює Зудієва. 

Станом на середину листопада 2022 року, коаліція українських правозахисних організацій з «Кримської Солідарністю» налічують не менше 150 політичних в'язнів. Серед них близько 120 осіб — кримські татари. 15 — журналісти.

«Я багато років пояснювала колегам, що публічність та активна підтримка в Криму часто працює як запобіжник від небезпеки. Не завжди, але здебільшого так працює солідарність та інформаційна підтримка. Історія Олега Сенцова тому приклад. Він не журналіст, але це якраз той випадок, коли резонанс і масові розмови навколо конкретного імені призвели до звільнення людини, яка була засуджена за складною статтею, пов'язаною з тероризмом», — говорить Зудієва. 

На думку громадянської журналістки, за нинішніх умов професійна солідарність може працювати як захист — коли на справи проливається світло, імена вже заарештованих не забуваються, а на їхню підтримку проводяться акції. 

На міжнародному рівні зафіксоване поняття «громадянська журналістика в Криму». Це дозволяє ув’язнених Росією  журналістів включати у списки тих, кого переслідують за професійну діяльність. Проте поки жоден із ув’язнених до подібних списків не потрапив. Останній обмін відбувся у вересні 2019 року. Тоді обміняли Олега Сенцова, Олександра Кольченка та Володимира Балуха, а також кілька кримських політв’язнів.

підсумовує Лутфіє Зудієва.