«Герої України не вмирають, а залишаються небесними захисниками». До Дня пам’яті захисників України згадуємо військових, які віддали своє життя за мирне небо

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для онлайн-медіа «Свідомі».

Солдат Даніель Герліані, позивний Гімалай, загинув 3 червня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу біля села Темерівка Запорізької області. 20 червня воїну мало виповнитися 24 роки.

Даніель закінчив Інститут прокуратури та кримінальної юстиції Харківського національного юридичного університету імені Мудрого. Працював юристом в адвокатському бюро «Збіглей та партнери». Займався греко-римською боротьбою, був кандидатом у майстри спорту з вільної боротьби. Захоплювався літературою та гірським туризмом. Обожнював футбол, був уболівальником ФК «Динамо» (Київ).

З початком повномасштабного російського вторгнення приєднався до 2-го батальйону полку «Азов ССО».

«Найбільше в житті Даніель любив своїх батьків та Україну. Гімалай був справжнім борцем, і це стосується не тільки виду спорту. На таких, як він, можна було покластися, такі, як він, сьогодні пишуть історію України своєю відвагою, честю та жертовністю... Герої України не вмирають, а навічно залишаються небесними захисниками нашої Батьківщини», — зазначили на сторінці університету.

Актор і військовослужбовець ЗСУ Олексій Хільський, позивний Скіф, загинув 17 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області. Захиснику було 35 років.

Олексій народився у Кам’янському Дніпропетровської області. Навчався у місцевому гірському коледжі та Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка». У 2014 закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж та став актором Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!». Пізніше працював у Дитячому музично-драматичному театрі «ВІВАТ». Знімався в українських фільмах і серіалах.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олексій поповнив лави Десантно-штурмових військ. Служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді. Брав участь у звільненні Херсонщини, воював за Соледар і Бахмут.

«Багато років дніпровський глядач мав змогу насолоджуватися яскравою грою молодого талановитого актора на сцені театру — на наших очах він пройшов путь від актора-початківця до майстра сцени. Олексій мріяв після війни повернутися в професію та відроджувати вітчизняну кіноіндустрію» — зазначили в Управлінні культури міста Дніпра.

Молодший лейтенант Віра Анатій загинула 24 лютого 2022 року внаслідок ракетного обстрілу міста Очаків на Миколаївщині. Військова перебувала на одному з кораблів, коли в нього влучила ракета. Жінці назавжди 36 років.

Віра народилася в Очакові. У 2007 закінчила Інститут педагогічної освіти Миколаївського національного університету імені Сухомлинського. У 2015 році вирішила піти до війська. Служила начальником групи персоналу 29 дивізіону надводних кораблів Головної військово-морської бази «Намив» Військово-морських сил. 

24 лютого 2022 року продовжувала виконувати військовий обов’язок. Несла службу в Очакові, де й загинула. 

«Наша рідненька, ти залишила нам нестерпний біль, сльози, смуток... Спочивай з Богом. Царство Небесне, дорогенька наша Вірочка!» — написала Любов Анатій.

52-річний старший солдат Юрій Іщук загинув 24 лютого 2022 року під час виконання бойового завдання з охорони Антонівського мосту на Херсонщині. Захисник потрапив під обстріл та отримав смертельне вогнепальне поранення грудної клітини. 

Юрій народився і жив у селі Мелешків Вінницької області. Працював трактористом. 

У 2018 році підписав контракт і став на захист держави у лавах Збройних Сил. Служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Гандзюка. Обіймав посаду старшого стрільця. 

«Мій тато був доброю, порядною людиною. Ніколи нікого не залишав у біді. Завжди посміхався. Його дуже нам не вистачає... Досі не вірю, що його більше немає», — розповіла Юлія Іщук.

Військова психологиня полку «Азов» Наталія Луговська загинула 3 травня 2022 року від влучення авіабомби у бункер заводу «Азовсталь». 

Наталія жила у Червонограді на Львівщині. З 2014 допомагала сину Юрію та його побратимам, що воювали на сході. У 2018 син Наталії, снайпер «Азову» із позивним Баррет, загинув. Після цього жінка пішла на курси військових психологів і підписала контракт з «Азов», отримала позивний «Ромашка».

«Не змирилась із тим, що Юри нема. Казала, що вона в хлопцях “Азову” бачить свою дитину і мусить їм допомагати. Працювала у Соснівці в реабілітаційному центрі для поранених і відстоювала хлопців, яких у чомусь обділяли чи якусь довідку не видали довго. Вона жила війною. Дбала про героїзм свого сина. Так затужила і поїхала в ”Азов”», — розповіла мама Параскевія Висоцька.

Коли почалася повномасштабна війна, 51-річна Наталія та її зять Олексій Ластович разом перебували у Маріуполі. 21 квітня загинув Олексій. Того ж дня контузію отримала і Наталія.

«Я знала її впертість, характер, якщо вона чогось захоче, то мусить того добитись. Жінок просили переодягатись у цивільний одяг і виходити, що не вважатимуть їх зрадниками. Вона сказала: “Я до кінця з хлопцями. А хто, як не я?”» — додала мати Наталії.

Закликаємо згадати про кожного, хто віддав життя за свободу.

Розкажіть на сторінках у своїх соцмережах про загиблого захисника чи захисницю, яких знали особисто. Додайте до допису хештег #соняхи_героям, щоб країна розділила ці спогади.

Прийдіть 29 серпня до могил Героїв у ваших містах і селах, вшануйте їхній подвиг, принесіть з собою соняхи.