Евакуюємо всіх: як новоутворений проєкт «Rescue NOW» вивозить людей з Харківщини, Донеччини та Луганщини

9 березня в Instagram з’явився допис «Рятуємо Харків! Гуманітарна допомога та евакуація». На цей момент у Харкові вже обстріляли будівлю ОДА, Успенський собор, університет Каразіна та безліч житлових будинків. 9 березня з’являються 14 людей, які намагаються врятувати харків’ян від війни. 

Через місяць команда фонду збільшиться до близько 200 людей, а серед напрямків з’являться Краматорськ, Попасна, Сєвєродонецьк та інші міста і села Донеччини та Луганщини. 

Rescue NOW почався з невеликої групи людей, які просто хотіли допомогти Харкову та мешканцям пережити війну. До цього майбутні водії та координатори займалися модою, ресторанним бізнесом, фотографією, викладанням, акторською діяльністю. З 24 лютого місія цих людей одна і спільна — повернути мир. 

«Волонтерський рух в Україні — це другий фронт. Більшість розуміють, що вони можуть зробити щось для перемоги своєї країни. І люди не думають про якусь свою роботу і особисту безпеку, поки ми не переможемо. Бо ніхто не хоче бути під росіянами, а розуміння якогось майбутнього може бути тільки тоді, коли ми переможемо», — коментує Георгій Зейков, модельєр-дизайнер та волонтер.

Почали з евакуації — вивезли близьких у безпечні місця. Потім підвозили інших людей хоча б до залізничного вокзалу, звідки люди сідали на евакуаційні потяги. Команда росла, як і бажання людей виїхати з міста. Сьогодні волонтери допомогли понад 5000 людям тимчасово евакуюватися у Дніпро чи Полтаву, а у call-центр та в соцмережі приходить до 1500 дзвінків та 100 анкет — це ті, хто ще чекає на допомогу. 

Михайло Черноморець, ресторатор, у перший день вивіз своїх близьких, а сам повернувся до Харкова. Каже, саме тут його місце. Проте розуміння, що робити, не було — панував хаос. Почав через соцмережі знаходити людей, щоб вивозити на власній автівці. На 3 чи 4 день з ним зв’язалася ГО, яка мала автобус, але не мала водіїв. Так, Михайло почав евакуйовувати на автобусі. Зараз Чорноморець перемкнувся на координацію процесів та швидку евакуацію з Донецького та Луганського регіонів. 

«По ночах розгрібав заявки у соцмережах, сидів на підлозі в туалеті перед тим, як спускатися в укриття, бо все взривалося навкруги. Вдень їздив і відповідав на дзвінки. В Instagram написав, що треба допомога. В якийсь день подзвонив друг і спитав, як допомогти: я передав заявки. Так почала розвиватися наша команда. Створили першу реєстраційну форму», — розповідає Михайло Черноморець. 

Для збору даних зареєструвалися в Instagram та Facebook, де приймають повідомлення та поширюють форму, яку потрібно заповнити для евакуації, а для логістики та безпосереднього вивозу почали шукати волонтерів. 

Спершу волонтери отримують заявку, де люди вказують необхідні деталі: місце, телефон для зв’язку, стан людини (чи людина має інвалідність або хворобу), чи має людину, яка приймає в безпечному місці. Волонтер зв’язується, щоб актуалізувати питання та повідомляє про час і місце збору. Георгій Зейков називає це типовою евакуацією. 

Коли почалася війна, дизайнер не думав про роботу, хоч і займався цим 10 років. Шукав, як застосувати себе, і знайшов фонд. До цього двічі намагався потрапити в тероборону. Зараз Зейков хоче опрацювати всі заявки, зберегти їх, щоб потім показати державі, де вона не допрацьовує. 

Якщо людина з інвалідністю чи важкохвора, використовують машину швидкої. Власноруч допомагають людям з інвалідністю вийти з квартири — спочатку зносили на покривалах, зараз користуються спеціальними ношами. У команди є список волонтерів з транспортом, і якщо людина може сидіти, то просять про допомогу саме їх.Інколи команда може вивезти людину з конкретної адреси — це залежить від ситуації та стану. Для цього фонд співпрацює з місцевими таксі. 

Евакуація з регіону почалася з того, що боліло серце за Маріуполь, а ресурси фонду росли. Кожен шукав новий напрямок. Як тільки з'явилася інформація, що буде наступ на Донецьку та Луганську області, Михайло поїхав перевіряти безпечність дороги для евакуації. Проте перша спроба була неуспішною. 

Команда почала шукати причини. Виявилося, що в регіоні евакуація дискредитована. До державної не допускали чоловіків, а тому вся сім’я відмовлялася. Не пускали і тварин. Тому спочатку евакуацію фонду не розділяли з тим, що робила держава. Так фонд розпочав вивозити всіх, а також шукав посередників, які могли б мотивувати людей. Вийшли на працівників сільських рад та голів ОТГ, які знали людей і могли з ними комунікувати. 

Як пояснює Георгій, фонд намагається наперед пропрацювати потенційні небезпечні точки. Для цього читають новини, слідкують за тим, що відбувається на лінії фронту, спілкуються з більшістю мерій. 

Водій Дан розповідає, що безпечна евакуація також залежить і від водія. 

«На одному блокпосту чекав в черзі, і прилетіло. Військові одразу встали на позиції, а я розумію, шо у мене в машині люди. І мені потрібно щось робити. Попросив всіх лягти на підлогу, бо виходити з машини було небезпечно. Так стояли хвилин 10, але ногу тримав на газу, щоб можна було швидко поїхати», — розповідає Дан.

Бувало, що фонд шукав інші дороги для виїзду, адже на зворотному шляху зустрічали ракети в асфальті чи російські танки. Проте Дан мотивує себе одним питанням: «Якщо я можу, то чому не роблю?» 

«Знайома попросила евакуювати її маму та бабусю, які залишилися в будинку зі сторони якого почалися атаки. А це вже 2-3 тиждень війни. Вони були настільки налякані, що зібралися за 3 хв. Були у жахливому стані. Навіть не можу пояснити. Це не істерика — якийсь жах в очах. Вони питали, чи можемо ми зустріти росіян, чи ми доїдемо. Ми навіть давали їм заспокійливе», — розповідає Михайло. 

У Георгія була інша історія: жінка та її онкохворий чоловік відмовлялися виїжджати через те, що почали менше бомбити. Думали, це означає кінець війни. Проте їх район окупували росіяни, розграбували аптеки та зайняли лікарні для лікування своїх солдатів. Тому фонду доводилося кілька разів возити туди медикаменти: шукали знеболювальне, інша людина везла з Харкова до Балаклії. Там ще один волонтер забирав це в безпечному місці і через російські блокпости повертався. У Балаклії робили укол, і тільки після такого жінка погодилася на евакуацію. 

«Це історія, коли треба все робити вчасно. А якщо це не робите, то створюєте проблеми і для себе, і для інших», — наголошує Зейков. 

До того ж Черноморець вважає, що через те, що з деяких міст області вийшли російські війська, у людей створюється враження, що все вже добре. 

«На жаль, Харків виходить з інформаційного поля, проте обстріли не закінчилися. Здається, ніби ситуація покращилась. І люди, які виїхали 2 місяці тому, не бачать інформації, що відбувається в місті, складається фальшиве відчуття безпеки. Рано чи пізно люди почнуть повертатися, а ще зарано», — запевняє ресторатор.  

За потреби волонтери також шукають людям тимчасовий притулок в містах евакуації, якщо їх ніхто не зустрічає. На зворотному шляху до Харкова купують гуманітарну допомогу: продукти, медикаменти, паливо, дитяче харчування, речі. Гуманітарна допомога — це другий напрям фонду. 

Третім визначили годувати людей. Для цього в укритті одного з ресторанів міста відкрили кухню, на якій щодня готують близько 10 тисяч порцій.

Для закупки необхідних речей фонду вдалося залучити 300 тисяч доларів інвестицій від американських та європейських фондів та донатів. Проте через бюрократичні процеси, які затягуються через великі фонди, волонтери шукають гроші через соціальні мережі — закликають людей донатити. 

За підрахунками фонду, звичайна евакуація коштує 550 гривень на одну людину. Для важкої евакуації машина з Харкова до Дніпра обійдеться в районі 1500-2000 гривень на трьох. 

Проте для людей евакуація безплатна — усі рахунки оплачує фонд. Тому Rescue NOW створили форму для донатів: оплатити пальне чи гуманітарну допомогу можна за допомогою картки, PayPal, Google/Apple Pay, Revolut чи банківського переказу SWIFT. Усі дійсні рахунки можна знайти на сторінці фонду в Instagram. 

Складно фонду співпрацювати й з державними структурами. Був випадок, коли їм відмовилися давати автобус, який стояв на парковці, через страх, що з ним щось станеться. 

Водночас легко працювати з малими містами та селами, де люди один одного знають і краще кооперуються. Так в одному селі жителі самі домовилися про шкільний автобус, а від фонду просили лише пальне. 

«Заправляєш їх на 10 тис. гривень, і виходить евакуація одного коштує менш як 300 грн, якщо їде 30 людей. Це дешево», — пояснює Зейков.  

Однак фонд замовчує те, що кожна така евакуація коштує водіям ще й життя, адже невідомо, коли вчергове росіяни обстріляють місто, трасу чи евакуаційний автобус. Дан ділиться своїми правилами евакуації: швидко думати в разі екстремальної ситуації, не брати в дорогу близьких, оскільки це буде відвертати від думок про власну безпеку, мати в запасі кілька шляхів для проїзду. Також Дан не пристібається, щоб швидше вискочити з машини при обстрілі — ймовірність вища за ДТП.