Два літні дні й російська пропаганда: MH17 та Каховська ГЕС

Російська пропаганда активно працює з 2014 року, від початку російсько-української війни. Працює вона не лише на внутрішнього споживача, але й залучає іноземні медіа, які можуть про це й не здогадуватися. Як? Читайте у матеріалі. 

Саме у цей день бойовики незаконного збройного формування «днр» збили міжнародний пасажирський літак рейсу MH17, використавши російський зенітно-ракетний комплекс «Бук». Це випадкова подія: виконавці були впевнені, що збили український транспортний літак Ан-26. 

Оскільки подія випадкова, російська пропаганда була не готова. Але ж реагувати якось треба. Під вечір 17 липня з’являється перша пропагандистська версія. Секретне джерело з начебто Федерального агентства повітряного транспорту повідомляє «Інтерфаксу», що українські військові хотіли поцілити по літаку з Путіним, але переплутали і влучили у пасажирський. Докази? Ну, MH17 та путінський борт перетнулися в повітрі біля Варшави. Абсурд? Звичайно. Щоправда, на сайті «Інтерфаксу» такої заяви немає ані станом на зараз, ані в архіві. 

Російська пропаганда, яка передруковувала тоді цю заяву, гіперпокликань на «Інтерфакс» не залишила. Тож усі це знають, але ніхто не знає звідки. У цьому і полягає стратегічна задача пропаганди: зробити уявлення про щось настільки загально відомим і прийнятним, що воно стає безпосередньою частиною світосприйняття людини і не підлягає критичному осмисленню. 

Очевидно, що літак з Путіним не міг летіти над територією бойових дій. Ця версія була настільки абсурдною, що пропаганді довелося шукати додаткових пояснень. Зрештою, 18 липня Путін поклав відповідальність на Україну, тому пропагандистам довелося придумати конкретний механізм обвинувачення. Так виникла безкінечна ланцюгова реакція інформаційної війни: щоразу, коли з’являлися нові докази причетності РФ, росіяни придумували нові версії. 

З огляду на це дослідники аналітичного центру «RAND Corp» називали російську модель боротьби за інформаційний простір «пожежним шлангом, з якого ллється неправда». Вони виділили її риси: 

Одним із цих каналів є так зване «іномовлення». На той час цю функцію виконувало RT. Ці ресурси використовуються як місточок між іноземним інформаційним полем та російськими твердженнями. Далі їх передруковують медіа з низькою репутацією, які прагнуть отримати сенсацію. Тоді реагують більш престижні видання. 

Наприклад, 18 липня Financial Times публікує статтю-огляд доказів, наявних у справі на той час. І хоч перевага надається покладанню вини на бойовиків, проте до їхньої версії події також є увага. 

В інших ситуаціях престижні видання можуть звертатися до влади, аби отримати спростування пропагандистської тези, яка потрапила в інформаційний простір. Влада спростовує, проте часто це лише притягає додаткову увагу до пропагандистської заяви. На думку дослідників RAND, у такій ситуації пропаганда має більш вигідне становище, адже ефект першого враження на її стороні.

За таких умов пропагандистська теза стає легітимною темою для обговорення. До неї застосовуються правила свободи слова та демократичної дискусії. Вона отримує все більше визнання. Цьому також можуть слугувати експерти — справжні та фейкові — які її обговорюють. 

Найбільш екстремальною точкою цього явища може бути використання пропаганди в академічних публікаціях. Наприклад, у 2018 році у виданні Манчестерського університету друком вийшла книга голландського політолога Кіса ван дер Пійля «Рейс MH17, Україна та нова Холодна війна», де він переказує російську «версію подій». Книга містить усі класичні елементи російської пропаганди: у 2014 році США здійснили в Україні державний переворот, після чого до влади прийшли фашисти та олігархи, натомість Крим просто повернувся у склад РФ. Ван дер Пійль натякає, що MH17 теж збили українці. Це, мовляв, провокація, аби втягнути РФ у громадянську війну в Україні. Джерело таких думок? Російський генерал на пенсії Пьотр Дейнекін. Схоже, у видавців не виникло жодних питань до таких джерел. Згідно з даними бібліографічної бази «Worldcat», ця книга досі є у 1050 бібліотеках.

Парадокс полягає у тому, що, скоріш за все, ні ван дер Пійль, ні його видавці не є агентами російського впливу. Вони щиро вірять, що їхня діяльність сприяє боротьбі проти імперіалізму США абощо. 

Як відзначають дослідники RAND, російська пропаганда також прагне використати свої цільові авдиторії у російських інтересах, але аби вони не зрозуміли, що їх використовують. 

Наприклад, у 2015 році російське опозиційне видання «Новая Газєта» опублікувало таємний документ, який потрапив їм у користування з невстановлених джерел. Він стосувався причин знищення MH17 та був створений представником російського військово-промислового комплексу, а тому містив як правдиву, так і неправдиву інформацію. Журналісти опублікували документ, оскільки у ньому представник російської держави визнавав: ЗРК «Бук» збив літак. Досі російська пропаганда все ж старалася притримуватися «версії» про український винищувач. Водночас автор документа заявив,  що ракета була випущена з українських позицій. Хоч це твердження згодом було спростоване, проте створило додаткові розбіжності у справі. Саме цього російська пропаганда і прагнула.

Повернемося у 17 липня 2014 року. У той день Служба безпеки України опублікувала перехоплені телефонні дзвінки бойовиків, на яких вони визнають свою причетність. Здійснити це, враховуючи висоту польоту MH17, можна було лише з «Бук» або іншого, більш просунутого ЗРК. Все це було відомо ще у липні 2014 року. Проте «неупередженість» підштовхнула медіа до того, аби розглядати як рівні позиції України, бойовиків та Росії. Це створило поле невизначеності, яке Кремль успішно експлуатував, наповнюючи його багатьма суперечливими тезами.

У цей день росіяни зруйнували дамбу Каховської ГЕС.

Іноді здається, що ми ходимо по колу, і це коло — в пеклі. Інакше складно зрозуміти, чому раз за разом доводиться стикатися з тими самими проблемами: позиції Росії та України розглядають як рівноцінні. Якби позиції цих двох країн дійсно були рівноцінними, то Україні б не доводилося постійно вимагати від партнерів зброї. Тим паче таку зброю нам ніколи і не дали б, як це відбувалося на початку російсько-української війни. Проте Україна бореться не лише за своє політичне виживання.

Це, звичайно, не заважає іноземним медіа ставити = між заявами Києва та Москви. Так відбувається щодня, проте саме цього разу наслідки можуть бути диспропорційно значними. Зараз дозріває передумова для російської інформаційної кампанії — поле невизначеності. 

Наразі триває і другий етап. Кремль, здається, визначився зі своєю головною «теорією» подій: Україна завдала ударів по дамбі, використовуючи ракетну артилерію. В обіг вже введений «доказ»: інтерв’ю генерал-майора Андрія Ковальчука для The Washington Post, опубліковане у грудні 2022 року. У ньому Ковальчук пояснює, що під час Херсонської операції він розглядав можливість пошкодження дамби, аби ускладнити логістичне забезпечення правобережного угрупування російських військ. Тестового удару було завдано, проте потреби у подальших не виникло. 

Тепер всі вимушені реагувати на цей «доказ». Він виник завдяки тому, що росіяни експлуатують українську водночас сильну та слабку сторону: публічність та підзвітність. Згідно з даними Головного управління розвідки, Росія вже виділила на інформаційну кампанію щодо ГЕС 6 мільйонів доларів. 

Про те, що росіяни використовуватимуть саме цю версію як головну, свідчить «розморозка» пропагандиста з США Такера Карлсона. У квітні 2023 телеканал «Fox News» звільнив його після 14 років співпраці. За ці роки Карлсон оголошував на багатомільйонну авдиторію в США, що Росії слід захопити Україну. У травні 2023 року він оголосив, що випускатиме своє шоу у Twitter. Сталося це за місяць та було приурочене знищенню дамби. 

Разом з тим йде третій етап: створення паралельних версій. Тут, як не дивно, на руку Кремля грає демократизація, проте не політична, а, скоріше, соціально-економічна. Здешевлення супутникових технологій, розповсюдження навичок з обробки відкритих даних, а також можливість самостійно публікувати результати власного аналізу — все це вводить в інформаційний простір додаткових суб’єктів, робить його складнішим. Особливість цієї ситуації полягає і в тому, що збір відкритих даних відбувається швидше, тож і результат аналізу публікується майже миттєво. У нашому випадку чимало розслідувачів стверджують, що дамба впала не внаслідок цілеспрямованого підриву, а через самовільне руйнування та попередні пошкодження. До просування цієї теорії активно долучилася і російська опозиція. 

І тут Україна знову вимушена реагувати з невигідної другої позиції. Через це реакція мусить бути обґрунтованою. Для створення цього аналітичного продукту потрібен час. Представник ГУР Андрій Юсов анонсував таку роботу. А 8 червня дослідники Норвезької сейсмічної антенної решітки прийшли до висновку, що у ніч на 6 червня на дамбі відбувся вибух. 

Чи навчив нас чомусь MH17? Навряд, якщо на розслідування та вердикт суду цього разу знову піде вісім років, які Росія використає для розмиття відповідальності. Такий результат буде поразкою для України, образою для сімей загиблих внаслідок знищення дамби та невтішним вердиктом для іноземних медіа.