День Соборності: за сотні кілометрів один від одного, але разом

104 роки тому, коли на території України точилася війна, утворилися Українська народна республіка та Західноукраїнська народна республіка. 3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР, а вже 22 січня 1919 року у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. 

Сьогодні на території України знову йде війна, через що українці знову розділилися: хтось змушений був залишитися на тимчасово окупованих територіях, хтось перебуває на підконтрольній Україні території, а хтось виїхав за кордон. Проте всі вони залишаються українцями та разом працюють для мирного майбутнього. 

У суспільстві є упередження щодо національної свідомості людей на сході. Проте мій досвід показує інше. У школі у Сєвєродонецьку у мене був викладач історії, який зараз у ЗСУ. Щоразу на День соборності він готував із нами заходи в честь цього дня: ми співали пісні, робили концерти, запрошували українських воїнів. Сьогодні я вдячна вчителю, що він нам розповідав справжню історію. 

Навіть йдучи вулицями Берліну, я помічаю українців та відчуваю себе вдома. Нещодавно у Страсбурзі був концерт, на якому співали «Ти ж мене підманула», і тисячі українців підспівували. 

Я хочу якомога швидше повернутися додому. Я не можу уявити, щоб мої майбутні діти розмовляли німецькою як рідною, так само як і не можу уявити своє життя у Німеччині. Звісно, найболючіше для мене те, що моє місто окуповане, і ніхто не може дати гарантії, коли ми туди повернемося. Проте моє майбутнє точно в Україні. 

Колись у 2014 році ми вже виїжджали з Донецька. Минулого року покидали будинок у Харкові. 

Мені здавалося, що всі стали рідними з початку війни і були як одна родина. Люди допомагали водою та їжею, купляли щось один одному. Окрім цього, мешканці району допомагали старшим людям та людям з інвалідністю. Було таке, що дехто безплатно зі своїх ферм привозив продукти. 

Ми створили онлайн-групи, в яких ділилися інформацією та підтримували один одного. У цей час соборність відчувалася найбільше. 

Мені здається, що сьогодні ми більше відчули цю єдиність. Я з дітьми зараз в Чехії, тут постійно відбуваються події, присвячені українській культурі та Україні. Це об’єднує. Ми завжди були дружнім народом, а зараз станемо ще більш солідарними. 

Я хочу повернутися додому, в Україну. Ми рахуємо дні до зустрічі з чоловіком та сином, які залишилися в Україні, аби разом святкувати перемогу. 

Нам часто доводилося спати у коридорі, а вставали ми від вибухів, які, здавалося, були поруч з домом. Якось снаряд влучив у сусідній будинок, там зайнялася пожежа. Я, батько і наші сусіди почали гасити пожежу: всі носили воду та рятували людей. Ми були разом. 

Пам’ятаю, як носили молочні продукти жінці, яка лише нещодавно народила дитину. Або як батькам доводилося йти до сусідів, щоб приготувати їжу, бо в них ще був газ. Таких ситуацій багато. 

Я вважаю, що українці — це соборний та сильний народ. Вони хочуть допомагати один одному. У Маріуполі було багато людей, які допомагали іншим, ризикуючи власним життям. 

День Соборності — важливий день, оскільки мої родичі по маминій лінії з Луганської області, з нині окупованого міста, по батьковій лінії з Івано-Франківської області. Тому важливо звільнити всі наші території, повернути людям рідні домівки.

Могили моїх предків перебувають під окупацією, і я не можу їх провідати. А так бути не повинно.