Демократія хайпу: яка роль соцмереж у радикалізації демократичного процесу та впливах en masse?

Соціальні мережі стали невіддільною частиною життя, в тому числі політичного. Люди використовують ресурс для вираження думок, кооперації й організації, а також для протестів. Політики та державні діячі використовують соцмережі для просування своєї діяльності і комунікації з виборцями.

Однак соціальні мережі — це не тільки джерело, але й ресурс для розповсюдження інформації. Інструменти, які надають розробники та власники користувачам, можуть бути корисними, а можуть впливати на суспільні групи.

Як використовують соцмережі для впливу на демократичні процеси читайте у матеріалі.

Прослухати матеріал

2011 рік, Арабська весна (масові протести проти диктатури — ред.) у розпалі. Антиурядові протести проводять у Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії та інших країнах Близького Сходу. Протестувальники виступали за демократичні зміни та рівність. 

Масовість протестів, їхня розповсюдженість, а також коментарі й думки протестувальників поширювались в соцмережах — на той момент у Twitter і Facebook. Останній був основним інструментом для зборів, координації та комунікації. 

Соцмережі стали настільки важливим інструментом для протестувальників, що в Єгипті в січні 2011 року, у розпал протестів, влада відключила інтернет — місце, де єгиптяни координували свої дії та план маршів.

Арабська весна створила прецедент і показала, наскільки впливовим інструментом стали соціальні мережі для громадянського суспільства. Люди мали змогу напряму впливати на політику. Окрім того, соцмережі стали засобом для горизонтальної кооперації в суспільствах. 

Ріст популярності соцмереж також призвів до приходу політики в онлайн-середовище. Дональд Трамп для президентської кампанії у 2015-2016 роках використовував Twitter, щоб комунікувати напряму зі своїми прихильниками. Це допомогло йому обійти посередників у вигляді медіа і доносити позицію у своїй манері — з експресивною та навіть образливою лексикою. 

Ба більше, твіти Трампа на початку січня 2020 року, перед інавгурацією 46-го президента Джо Байдена, призвели до штурму Капітолія (насильницькі протести 2021 року, які організували прихильники Трампа, аби змінити результати виборів 2020, на яких переміг Байден — ред.). У Twitter повідомляли, що помітили зріст повідомлень з «насильницькою риторикою» одразу після твітів Трампа про «містифікацію» виборів і закликами «боротися до кінця». 

Соцмережі стали й засобом для стратегічних комунікацій, коли за допомогою таргетування (різновид реклами у соцмережах — ред.) і персоналізації керованої реклами замовники можуть спрямовувати необхідні їм наративи до потрібної аудиторії. Дані користувачів, їхні «цифрові сліди» (персональна інформація, реакція на дописи, особисті записи) використовують для аналізу та впливу на емоції чи поведінку. 

У 2017 році The Guardian опублікував інформацію про те, що британська консалтингова компанія «Cambridge Analytica» збирала дані користувачів Facebook та використовувала їх для таргетингу у політичних кампаніях і впливу на їхні рішення. Компанія також запустила анкетування у соцмережі, щоб користувачі добровільно надавали інформацію про себе для «академічних цілей». 

Послугами компанії скористалися кандидати у президенти США Тед Круз і Дональд Трамп та британські політичні діячі, які агітували за «Brexit» (вихід Великої Британії з ЄС — ред.). 

Соціальні мережі самостійно збирають дані про своїх користувачів: особисті дані, розташування, повідомлення та дописи, реакції на повідомлення та навіть інформацію про пристрої користування (смартфони, ноутбуки), контактну базу користувача. 

Facebook повідомляє у своїх правилах користування, що «використовує інформацію, щоб допомогти рекламодавцям оцінити ефективність оголошень і послуг, а також зрозуміти типи людей, які користуються їхніми послугами». Так соцмережа допомагає таргетувати рекламні оголошення на користувача. У тому числі політичні оголошення.

Аналітикиня цифрових платформ громадської організації «ОПОРА» Ольга Снопок вважає, що соцмережі зацікавлені утримувати увагу своїх користувачів якнайдовше, а тому намагаються індивідуалізувати контент окремо під людину — усе заради прибутку.

Особливо це робить TikTok — платформа для поширення відеоконтенту, яка належить китайській компанії «ByteDance». TikTok відстежує взаємодії зі стрічкою та окремими відео від користувача, а також локацію, особисті дані та повідомлення. Також у 2021 році спеціалісти з кібербезпеки виявили, що TikTok може збирати голосову та візуальну інформацію для «рекламних рекомендацій та відеоефектів». 

Основна аудиторія TikTok — користувачі у віці 18-24 років, їх понад 36%. Це один з факторів, чому Єврокомісія, уряди Канади та США переймаються, що соцмережу можуть використовувати для впливу на демократичні процеси.

Збір інформації про користувачів став інструментом для організацій чи індивідуальних діячів, аби радикалізувати політичні й соціальні процеси. 

Після аналізу профілю на людину таргетується відповідний контент. Чим частіше користувач взаємодіє з контентом, тим більше його бачить — так потрапляє в «ехокамеру» — середовище, де стикається лише з інформацією чи думками, які відображають і підкріплюють власні.

Ольга Снопок говорить, що закрите середовище може швидко спровокувати радикалізацію політичних настроїв користувача.

«Певному користувачу, до прикладу, не подобається ідея закриття кордонів для чоловіків під час воєнного стану. Оскільки цікаво про це чути та дізнаватись, людина ставить вподобайку дописам з критикою закриття кордонів. Користувач споживатиме такий контент все більше і більше, буде підписуватись на різні видання або лідерів думок, які заперечують доцільність закриття кордонів. Зрештою потрапляє в закриту спільноту, і йому здається, що всі навколо думають, що закриття кордонів — це погана ідея. У цій закритій спільноті людям легше радикалізуватися, дійти до створення конспірологічних теорій та домовитись про проведення акції. За таким принципом працює TikTok», — пояснює Снопок.

Дослідники з Університету Рогемптона вважають, що люди проводять все більше часу в соцмережах — до дев’яти годин на добу — тому швидше потрапляють у закриті простори. А відчуття причетності створює «потенційний каталізатор для споживання, прийняття та інтеграції радикальної ідеології».

«Росія для впливу на український інформаційний простір використовує соціальні мережі, які не мають практики модерування контенту (Telegram) або толерують РФ (TikTok). Просувають тему перемовин та намагаються дестабілізувати ситуацію всередині країни», — пояснює Ольга Снопок і додає: 

Форми поширення контенту та швидкість зміни трендів в соцмережах призводять до того, що користувачі зосереджують все менше уваги на певній інформації, перенасичуються нею. Щоб зацікавити, творці контенту, а особливо політичні діячі, все більше використовують популістичну риторику: гасла замість пояснень, персоналізована риторика, заклики замість діалогу. 

Так вони згруповують навколо себе прихильників, користуючись алгоритмами й «ехокамерами». Також створюють образ «сильного лідера», який не боїться «говорити прямолінійно» — майже фашистська тактика. 

Дослідниця політичних комунікацій з Університету Антверпена Лаура Джейкобс пояснює процес зросту подібного контенту так: політики створюють тренд в соцмережах, який швидко підхоплюють автоматизовані алгоритми. Популістичний зміст повідомлення висвітлюють в медіа — що заохочує до подальшого його поширення. 

Це називають стратегією «хайпу» — швидкий зріст в соцмережах, потім поширення у медіа за допомогою популістичних висловів. Її використання впливає не тільки на політичні кампанії, а й на політичну діяльність в цілому. Дослідники компанії «eMarketer» дійшли висновку, що звичайні вертикальні відео та популістська негативно забарвлена риторика ефективніші для таргетування.

TikTok, де основним контентом є вертикальні короткі відео, вже виходить у лідери серед інструментів для політичних кампаній. Політики йдуть туди за молодою аудиторією, яка схильна реагувати на швидкі тренди та персоналізовану риторику. Так молодь і радикалізується. 

Група дослідників комунікацій з університету Гента і Лувенського католицького університету вважають:

Причиною називають «низьку соціальну інтеграцію серед молоді та намагання знайти однодумців у соціальних мережах». Такі думки не мають нічого спільного з динамікою в їхніх сім’ях. Переважна більшість сімей не дотримувалися певних релігійних переконань чи практик, і лише 16% від опитаних належали до робітничого класу.

Комунікаційники з університету Гента вважають, що побороти проблему радикалізації молоді можливо тільки системним підходом профілактики від радикалізації. Потрібно розпізнати групу людей, особливо підлітків, які можуть радикалізуватися в майбутньому та працювати з причиною потенційної радикалізації. 

Радикалізація починається від відчуття соціальної несправедливості та низької інтеграції в соціумі. Розв'язати цю проблему можливо за допомогою соціальної політики на місцях, індивідуально розробленої під потреби кожної групи. Екстремізм часто пов’язаний з особистим досвідом і місцевими обставинами, тому його краще і швидше розпізнають на місцевому рівні.