Чому ми сміємося, коли треба плакати: феномен українського гумору

Гумор — потужний інструмент захисту для психіки, зокрема у воєнні часи. 

Вміння сміятися над важкими моментами знижує рівень негативних емоцій та створює позитивні відчуття. Ці два ефекти допомагають людині сприймати події менш травматично.

Одним із сучасних проявів гумору є меми, які мають територіальну та ментальну приналежність до певної нації. Саме тому специфіка гумору часто зумовлюється світоглядом кожного народу окремо.

«Гумор є соціальним маркером, який ділить своїх та інших. Найкращим прикладом є сучасні українські військові меми: деякі з них можуть бути зрозумілими лише українцям, а людям з-за кордону можуть здатися недоречними або навіть табуйованими. Це нормально, і це демонструє, що гумор, в першу чергу, залежить від контексту, в якому ми живемо і може бути незрозумілим поза ним», — зазначає культурологиня Маріам Найєм. 

«Свідомі» поспілкувалися з Маріам Найєм про феномен українського гумору, як він формувався протягом століть, як впливав на суспільство та яка його роль і специфіка у 2023 році. 

Уже за часів козацтва можна простежити прояви українського гумору. Зокрема, прикладом є обрання нового прізвища чоловіку, який вступив до лав війська. Здебільшого це робили інші козаки, тому в Січі часто зустрічалися Скачистрибайло, Неїжборщ та Печиборщ, Задерихвіст та Крутихвіст. Малого на зріст козака іронічно могли прозвати Махина, а високого — Малюта. 

Гумор проявив себе також під час національно-визвольного руху 1940-1960-х. Карикатури, політичні жарти, шаржі та вірші видавали у сатиричних журналах, або як це називали в гумористичній пресі. Найвідомішим прикладом став журнал «Український перець» — тут висміювали Сталіна, Гітлера та загалом тодішню владу і життя в СРСР. 

Український гумор здебільшого проявлявся в літературі та усній народній творчості. Саме це можна назвати аналогом сучасним мемам та інтернету: люди розповідали жартівливі історії, пісні, байки і гуморески та передавали їх далі.

«Збережений фольклор дає можливість зрозуміти, що раніше люди вважали смішним. Це також формує розуміння культурного контексту того часу. Крім цього, завдяки усній народній творчості можемо дізнатись важливий соціальний фактор — що обʼєднувало людей. Оскільки щось може бути комічним для нас, як для групи, тільки коли у нас є спільне розуміння смішного. Гумор є також важливим елементом для соціального обʼєднання», — каже Маріам Найєм. 

Твір «Енеїда» Івана Котляревського ліг в основу  української літературної мови. За жанром текст комедійний, бо «Енеїда» — це травестія. Поема Котляревського розповідає про трагічну для українства подію — руйнування української «Трої» — Запорізької Січі. Тобто в основі української літературної мови лежать антиімперіалістичні настрої, які подавали крізь призму гумору.

«Це важливий культурний момент. Саме через подібний жанр "Енеїда" змогла бути надрукована. Тобто основоположний твір для української літератури зʼявився на світ крізь цензуру саме завдяки гумору та затвердив таким чином українську літературну мову», — зазначає Найєм. 

Тарас Шевченко у творі «Сон» вказав, що це «комедія». Проте це демонструється не стільки жанром, скільки способом вираження в ньому. 

«В поемі використаний художній прийом сну-подорожі, де ми мандруємо над Сибіром, Україною і Санкт-Петербургом та стаємо свідками руйнівних політик російського царизму. Хоча за своїм змістом в поемі немає нічого комічного, саме так автор хотів підкреслити сатиричність свого твору», — каже культурологиня. 

Сатирична  народна творчість нашого народу була способом відображення реалій, в яких жив пригнічений та колонізований народ. Теми критики царя підіймалась також в гумористичних оповіданнях:

Сучасні українці, як і українці сотні років тому, використовують гумор як спосіб демонстрації антиімперіалістичного спротиву: від політичної сатири українських письменників до сучасних жартів про «другу» армію світу. 

Головним підґрунтям для жартів здебільшого є реальне життя та проблеми в ньому. Це могла бути критика та абсурдність державних інституцій, жарти над корупцією, наприклад твір «Мартин Боруля» Івана Карпенко-Карого, гуморески про панів та церкву. 

Українці й у 2023 році висміюють корупцію, абсурдність діяльності політиків чи церкву.

Протягом століть українська комічна культура змінювалася, проте можна відмітити спільні риси українського гумору крізь століття. Гумор — соціально залежний феномен, пояснює Найєм, якщо змінюється суспільство — змінюється і гумор. 

«Те, що змушувало іронізувати українців над собою та над своїм життям тоді, є причиною для комічного і зараз. Саме такий варіант гумору є найбільш терапевтичним і в психологічному, і в культурному сенсах», — розповідає культурологиня. 

Прикладом прояву національної стратегії опору через сміх та сльози є вірш Лесі Українки «Як дитиною, бувало…». 

Фразу «Щоб не плакать, я сміялась» часто інтерпретують як витіснення почуття болю та заміну його сміхом, проте Найєм запевняє, що це лише частина ідеї авторки. 

«Сміх є інструментом боротьби, а не способом придушенням болю. Це один зі способів подолання складнощів, але ні в якому разі не ігнорувати почуття», — говорить культурологиня. 

Гумор також є важливим поштовхом до політичних змін в суспільстві. Маріам Найєм пояснює, що це форма бунту проти авторитаризму в ситуації, коли інші форми відсутні. Для українців гумор завжди був головною зброєю проти імперіалізму. 

«По-перше, гумор звільняє від страху перед імперією. Саме сміючись над чимось, ми змінюємо ієрархію взаємовідносин, де ми (зверху) сміємось НАД чимось (знизу). Цей метод допомагає і в психології. Варто лише згадати закляття “Ріддікулус” як основну форму боротьби зі страхом у всесвіті Гаррі Поттера, де саме перетворення чогось страшного на щось смішне є головним спосіб зцілення від страху. По-друге, саме в комічному описі суспільство здатно краще розгледіти загарбницькі політики, які втілює імперія, бо в такому гуморі відсутня цензура, навіть якщо вона введена владою», — розповідає Найєм. 

Під час інформаційної війни гумор певною мірою виконує роль опору. В українському інтернеті можна побачити меми, які обігрують смерть російських загарбників. Для когось, поза контекстом, це може здаватись дивним. 

Щоб пояснити цей процес, культурологиня згадує слова філософа Анрі Бергсона з його есе «Сміх»: «Комічне для повноти своєї дії вимагає певної короткочасної анестезії серця». 

Найєм погоджується, що для того, аби пережити певні події і не ставити питання «За що?», ми не маємо вибору, окрім, як жартувати над смертю. 

«Гумор — це завжди дещо більше, ніж просто посміятись. По тому над чим сміється суспільство та що є об'єктом його сміхової культури, можна зробити висновки про історію цього суспільства», — наголошує Маріам Найєм.