Artists Against War: візуальна мова війни. Інтерв’ю з Ольгою Смірновою
«Свідомі» у співпраці з онлайн-галереєю «Artists Against War», чиї постери були створені на підтримку України після російського повномасштабного вторгнення, розповідають про митців, які допомагають Україні через творчість. Читайте інтерв’ю з ілюстраторкою Ольгою Смірновою.
— Чим ви займались до 24 лютого?
— Я спеціалізувалась на ілюструванні дитячих книг. Перед повномасштабним вторгненням співпрацювала з різними видавництвами, але потім роботу довелось призупинити. З видавництвом «Школа» ми вже поновили співпрацю, я закінчую ілюструвати для них книгу. Також робила колажі: спочатку для себе, а згодом переносила їх у ілюстраторську діяльність.
— Чи думали ви, що може початись повномасштабне вторгнення?
— Я була з тих людей, які ігнорували новини про можливий початок повномасштабного наступу. Хотіла жити у своєму рожевому світі та не розуміла, що відбувається насправді. До останнього не вірила, що буде повномасштабна війна, і не готувала «тривожну» валізку. Більше того, я займаюсь джазовими танцями, і ми активно готувались до шоу, яке мало відбутись 25 лютого.
— Як для вас почалось 24 лютого?
— Я була вдома, у Києві, десь о 5 ранку прокинулась та почула вибухи. Розбудила хлопця, зателефонувала батькам, друзям. Не було ніякого плану: ми весь день збирали речі, купляли їжу. Наступного дня таки виїхали за місто у дім батьків мого хлопця.
До повномасштабної війни я не дуже добре знала нашу історію і те, що відбувається у стосунках між росіянами та українцями. Коли вже почала досліджувати і дізнаватись, наскільки це глибоко і серйозно, то зрозуміла, що хочу лишатись в Україні. Стала відчувати сильний зв'язок з рідною землею, нарешті почала по-справжньому ідентифікувати себе українкою. На жаль, я це усвідомила тільки зараз. У вересні все ж таки виїхала до Іспанії на навчання, повʼязане з танцями.
— Чим для вас була творчість на початку повномасштабної війни?
— У той же вечір, коли ми приїхали до батьків у село, я зробила перший колаж. Процес створення для мене був вивільненням емоцій: відриваєш шматки паперу, приклеюєш — і стає легше. Потреба у творчості є завжди, через колаж у мене найкраще виходило її реалізувати.
Через кілька днів почала шукати, як можна допомогти. Було багато чатів у телеграмі: треба було робити дизайни, ілюстрації, постери для різних ініціатив. Потім знайшла Against War Gallery і малювала для них.
У березні знайома попросила проводити її дітям майстер-класи з колажу в зумі. Вони виїхали на захід, дітей треба було чимось зайняти. Мене це захопило, через деякий час вирішила проводити безкоштовні колажні етери в інстаграмі для всіх охочих. Ми створювали, наприклад, звірів у стилі Марії Примаченко. Учасники писали, що це допомагає відволіктись від новин — заняття колажем має терапевтичний ефект. Потім, завдяки організації «Volunteer Home», це переросло в живі «колажні зустрічі» для дорослих і майстер-класи для дітей-переселенців у Києві та на деокупованих територіях Київської області.
— Ви спеціалізуєтесь на дитячих ілюстраціях. Коли малювали про війну, закладали якийсь посил саме для дітей?
— Мені важко відійти від дитячої ілюстрації, мозок здебільшого працює в тому напрямку. Навіть якщо мої роботи не дитячі, вони для дітей також.
Я співпрацюю з журналом «Пізнайко». Десь у березні вони вирішили продовжувати видавати журнал в онлайн-версії. Тоді я намалювала для них розворот про те, що робити дітям у бомбосховищі. У той період це була одна з моїх найцінніших робіт.
— Як на творчість впливає девʼятий місяць повномасштабної війни?
— Останні кілька місяців я фокусуюсь більше на собі. Думаю, що у багатьох зараз прийшло усвідомлення, що час реалізовувати плани і мрії, які відкладали «на потім». Коли живеш в Україні, розумієш, що кожного дня може статись будь-що, тому хочеться жити на повну і реалізовувати задумане. Однією з моїх ідей, які відкладала, було намалювати власну книгу. Зараз я працюю над нею — для дітей про війну. Коли роблю щось для себе, зараз частіше не рефлексую на тему війни, а творчість повʼязую з українською культурою. Мені хочеться більше дізнаватися, досліджувати народну творчість, читати про художників-авангардистів — відчуваю з цим сильний звʼязок, який раніше не відчувала або ігнорувала.
— Як ви визначаєте роль мистецтва у війні?
— Війна ведеться на культурному фронті, бо культура — це те, що люди споживають щодня через фільми, музику та художні твори. Те, що на нас напали фізично — наслідок того, що ми програвали на культурному фронті. Тому зараз треба створювати і транслювати посили, які розповідають правду, і будуть голоснішими за російську пропаганду. І культура та мистецтво — маленькі кроки до нашого мирного майбутнього.
