Місто терору. Що відбувається в окупованому Бердянську і його головній катівні — колонії № 77

Усі герої тексту говорять про тиск з боку російських окупаційних військ на місцеве населення. Українського зв’язку, телебачення і радіо в місті немає. Російські пропагандисти користуються цим, нав’язуючи своє бачення війни. Бердянськ перетворився на місто тотального терору, шпигунів і колаборантів.

Більшість імен у тексті змінені для безпеки. 

У Бердянськ російська армія зайшла 27 лютого 2022 року. Того ж дня зайняла адмінбудівлі і дві військові частини українських прикордонників, які напередодні покинули місто. За словами Василя, з Бердянська виїхали і співробітники прокуратури, СБУ, поліції — місто залишилось без захисту. Боронити його вирішили містяни самотужки — виходили на протести. Перший мітинг відбувся 28 лютого: співали гімн України, вигукували антипутінські гасла і вимагали, аби російська армія забралася геть. Як згадує Василь, мітингарів було близько сотні. Росіяни не розуміли, як реагувати, тому забрали свою техніку з центру міста.

«Людям дуже сподобалося, що росіяни йдуть у них на повідку, — розповідає чоловік. — Тому почали мітингувати щодня о 12 годині». 

Організовано на мітинги проти РФ почали виходити з 5 березня. Зазвичай починали від міськвиконкому, звідти йшли центральною вулицею до Приморської площі. Назад — тим же шляхом. Василь каже, що мітинги були чи не єдиною можливістю почути інформацію про війну, оскільки з початком окупації в Бердянську вимкнули телебачення й радіо.

Мітинги відбувалися щодня, так само щодня збільшувалася кількість протестувальників. Утім було очевидно, що миритися з протестами росіяни не будуть. Перший дзвіночок «пролунав» 15 березня, коли поблизу мітингу вишикувалися автозаки. Тоді протестувальники пронесли 53-метровий прапор України. Нікого не затримали. Наступного ж дня з кавʼярні викрали колишнього атовця.

Попри це 17 березня протест відбувся знову. Водночас війська РФ розпочали полювання на всіх, хто мав проукраїнську позицію. Затримували по одному, іноді — цілими групами. За свідченнями очевидців, в місті чимало зрадників. Інформацію про тих, хто служив у Збройних Силах України, мав стосунок до правоохоронних органів, влади, чи хто хоч раз висловлювався в підтримку України, місцеві здають росіянам. Ті обіцяють винагороду.

За словами атовця з Бердянська, за інформацію про його місцеперебування росіяни обіцяють 10 тис. російських рублів. Про це він розповів «Новинам Приазовʼя (проєкт «Радіо Свободи»). Він змінив шість адрес. Тих, кого ловлять, катують: «У мене є знайомий, в якого друг воював у 2014. Його спіймали і тиждень били, били струмом, а потім відпустили. Друг бачив його — той блідий, сивий, немов сірник».

Полюють росіяни не лише на військових. Під підозру потрапляють всі. У соцмережах є навіть спеціальні чат-боти, через які бердянців заохочують не боятися здавати «шпигунів», «диверсантів» і тих, хто веде підривну діяльність проти росіян.

Тих, кого викрадають, везуть або в поліцейський відділок, або в Бердянську виправну колонію. У поліції з в’язнями працюють у спеціальних кімнатах для допитів, у центрі яких у підлогу вмонтовані стільці.

На допит потрапив Михайло. «Вони наказали мені зняти штани, — розповідає чоловік. — Коли запитав, навіщо, тієї ж миті отримав удар по голові. Один із тих, хто мене допитував, оскаженів. Почав бити мене ногами. Бив, бив, бив, а потім знову наказав зняти брюки. Я зняв. Перемотали ноги скотчем».

Звʼязаного чоловіка кинули на підлогу, почали бити гумовим кийком. «Вони кричали, що не було й немає України, що нас знищать. Раптом відчув, як на мочки моїх вух чіпляють якісь кліпси. Крізь них пропускали електричний струм з ультразвуком», — згадує Михайло.

Зрештою чоловік опинився в камері, але без допомоги пересуватися не міг. Боліло все тіло, особливо ребра й нирки. Наступного дня тортури продовжилися: під дулом автомата Михайла змусили записати на камеру антиукраїнське зізнання, після чого відпустили.

Більшість із тих, кого викрадають, утримують у місцевій колонії. Серед в’язнів — здебільшого мешканці окупованих територій Запорізької області, зокрема Бердянська, Мелітополя і Приморська. За інформацію МІПЛ, наразі в колонії перебуває більше тисячі людей. Серед них — колишні військові, цивільні, вчителі та бізнесмени.

За словами місцевої жінки, яка пройшла катівню, ув’язнених намагаються зламати, аби ті перейшли на бік ворога. Для цього використовують будь-які методи психологічного і фізичного тиску. Окрім електричного струму, наставляють автомат або б’ють по кінчиках пальців.

Одним із тих, хто пройшов Бердянську колонію, є Назар Гордєєв, цивільний, який у 2018-2020 роках служив у полку «Азов». 

«Приїхало кілька машин військових зі зброєю. Увірвалися до хати, поламали ворота, вибили двері. Вдома була дружина Настя з дитиною і своїм батьком, — розповідає Ніна, мати Гордєєва. — Привезли Назара. Він не міг стояти. Руки порізані від кайданів. Вони знімали фільм, ніби в дитячих речах лежить пістолет, а серед іграшок у вітальні поклали щось схоже на гранатомет. Вкрали речі, документи, золото, гроші, ноутбуки, фотоапарат, навіть постіль і одяг».

За два тижні потому на телеканалі «Крим 24» вийшов пропагандистський сюжет. У ньому показали пістолет, який нібито окупанти знайшли серед дитячих речей, а Гордєєва записали в наркомани.

Найактивніших тримають близько 2-4 місяців. Місцевий Віктор припускає, що людей тримають, бо готують «референдум», адже активісти можуть зібрати людей за Україну. 

Псевдореферендум на окупованих територіях росіяни хочуть провести 14 вересня. Фейкове голосування планують провести не тільки на так званих виборчих дільницях, але й під час обходу квартир. Для цього росіяни змусили керівників ЖЕКів і ОСББ зібрати персональні дані бердянців, які хочуть отримати гуманітарну допомогу чи 10 тис. рублів. Можливі фальсифікації через те, що є люди, які поїхали з Бердянська.

Зараз вулиці Бердянська російські війська патрулюють групами з 4-5 озброєних військових, одного поліцейського і одного — в цивільному. Росіяни також ходять по квартирах, перевіряють документи, хто там живе, вимагають показати право власності на нерухомість. 

«Люди, які вийшли з Бердянської колонії, дивуються, що московські нацисти привезли з собою не лише парадні костюми, але й засоби для катувань, — каже місцевий журналіст. — Привезли автозаки, у яких є спеціальні електричні прилади, аби проводити тортури. Привезли сталінський арсенал зразка 1937 року, аби знущатися з в’язнів і примушувати їх до різного роду зізнань».

Якщо людина заможна, то росіяни вимагають гроші чи цінні речі. Якщо військові — намагаються завербувати. Якщо людина «з вулиці» — примушують до співпраці. 

«Багато викрадених зникають безслідно, — зазначає правозахисник, голова правління «Альянсу Української Єдності» Олег Цвілий. — Перед тим, як зникнути, людей під тортурами змушують зраджувати Україну і працювати проти держави. Когось схиляють отримувати російські паспорти». 

Правозахисник вважає, що одна з цілей утримання людей — формування обмінного фонду. Проте представники Міжнародного комітету Червоного хреста говорять, що зі справами цивільних працювати важче, але причини не пояснюють.