Для чого забороняти російську культуру в Україні?

19 червня Верховна Рада підтримала заборону публічного виконання російських пісень та їхнього використання на радіо і телебаченні. Заборонили також імпорт видавничої продукції з Росії та Білорусі, видання і продаж книг авторства громадян РФ.

«Свідомі» пояснюють, чому така заборона не порушує право на свободу слова та націлена на захист української культурної сфери від пропагандистських настроїв у творах культури країни-агресор

Закон передбачає заборону публічного відтворення музики виконавців, які є або після 1991 року були громадянами держави-агресора, окрім колишніх громадян РФ та Білорусі, які наразі є громадянами України.

Зокрема, законопроєкт пропонує збільшити: 

Винятками є виконавці, які засуджують повномасштабне вторгнення Росії в Україну — перелік таких музикантів веде Рада національної безпеки та оборони України, за попередньо поданою заявою до СБУ про позицію особи.

Музичний продукт РФ може створити ілюзію привабливості російської ідентичності та наявності спільних інтересів з ідеями Росії. Протягом усієї незалежності України Росія постійно намагалася підкорити український ринок та зробити його частиною «російської музики», а не самостійної індустрії. 

Так українців століттями привчали тягнутися за Росією, як за так званою «великою, базовою, впливовою культурою». Тому рішення держави мінімізує ризики російської ворожої пропаганди через музику та дозволить збільшити обсяги національного музичного продукту в культурному просторі. 

Уряд заборонив імпорт видавничої продукції з Росії, Білорусі та тимчасово окупованих територій України. Ввозити твори російською мовою з інших країн дозволятимуть, але після перевірки на антиукраїнську пропаганду.

З 2023 року книги видаватимуться і розповсюджуватимуться лише державною українською мовою, мовами корінних народів України і офіційними мовами ЄС.

Винятком є книжки, замовлені органами влади в інтересах національної безпеки — їх можуть видавати будь-якими мовами, без включення в мережу книгорозповсюдження. 

Рішення обумовлене потребою захистити культурно-інформаційний простір від російської пропаганди та негативного впливу Росії загалом. Попри те, що у російській літературі про українців зазвичай пишуть як про «малоросів», а про мову — як про «нарєчіє», існують безліч інших наративів, які можуть зашкодити українському суспільстві. 

Український книжковий ринок постійно наповнювався творами російських видавців, які неодноразово писали про події в Україні після 2014 року через призму російського імперіалізму і поширювали викривлене уявлення про все українське. 

До прикладу, в анотаціях деяких російських книг можна побачити такі фрази:

 «Наївна мрія про європейський рай перегородила реальність. Як можна думати, що насильство і революція створять нову Україну?» У цих словах автор засуджує усі багаторічні прагнення українців бути частиною демократичного європейського суспільства, в тому числі без дотичності до Росії. («Трагедія України: концтабір замість раю?»)

«... у 2014 році наша країна [Росія – прим. ред.] знову стала наддержавою завдяки мужності та стійкості кримчан та політичній волі президента Росії». Автор описує окупацію Криму, возвеличуючи російську владу. («Росія. Крим. Історія»)

«Це 2020 рік. Україна під нацистською владою. Російська мова суворо заборонена, населення примушується поклонятися Бандері та Шухевичу, а будь-яке інакомислення жорстоко придушується». Автор поширює пропаганду, яка викликає ненависть до будь-чого українського, хоча за усі часи незалежності російську мову ніколи не забороняли та не примушували нікого до «поклонінь». («Лінія розлому»)

Під вилучення потрапила і російська класика, зокрема Пушкін та Достоєвський. Директорка Українського інституту книги Олександра Коваль в інтерв'ю «Інтерфакс-Україна» розповіла, що ці представники російської літератури заклали підвалини «руского міра». Споживаючи головні ідеї цих авторів, люди підсвідомо вважають, що місією російського народу є не жити власне життя та життя своєї країни, а постійно когось «рятувати» всупереч його волі. 

Українська письменниця Оксана Забужко пояснювала, що російська література ще протягом ХХ століття формувала думку, що злочинця треба жаліти, а не засуджувати, треба йому поспівчувати, бо «нема на світі винних» (Толстой). 

Усі наведені аргументи доводять, що заборона не є так званою «цензурою», а є лише способом збереження українського народу від ілюзій РФ, які вона намагається поширювати усіма можливими шляхами. Це намагання України протистояти інформаційній війні, яку веде Росія проти українського народу.