Про націоналізм

Маріам Найем — культорогиня та художниця

Для того, щоб розібратись з функціями та відмінностях різних націоналізмів, нам з вами треба зрозуміти сутність поняття імперіалізму.

В книжці Едвард Саїд «Культура та імперіалізм» навів таке визначення:

Наразі тема переосмислення імперіалізму дуже актуальна. Наприклад, представники постколоніальних територій Азії, Африки та Латинської Америки, не раз заявляли про зворотний бік медалі колоніалізму, про культурні, політичні та економічні наслідки впливу імперій. 

Необхідно розмежовувати захисний націоналізм, основою якого є захист національної ідентичності, та аґресивний націоналізм, спрямований на експорт власної національної ідентичності та завоювання земель, на яких живуть Інші. 

Захисний націоналізм характеризує такі об’єднані спільною пам’яттю утворення, які відчувають небезпеку для свого існування — чи то внаслідок своєї нечисленності (як-от литовці, грузини, чеченці), чи то через загрозу з боку їхніх експансіоністських сусідів. Думки тих спільнот, для яких характерний такий вид націоналізму, звернені радше всередину, ніж назовні, внаслідок чого вони виявляються неспроможними розвинути успішні стосунки із зовнішнім світом. 

Націоналізм стабільних і впевнених у собі етносів, які протягом століть спокійно накопичували багатства, відрізняється за своїми цілями та методами від націоналізму тих етносів, які борються за своє право на життя на певній географічній території, суверенітет якої ставиться під сумнів.

Експансивний націоналізм спрямований назовні і тому менше усвідомлює власний шовінізм і свої колоніальні устремління. Десь у такому привілейованому просторі, сформованому завдяки усвідомленню своєї нинішньої величі та успішному нав’язуванню Іншим власної думки про себе, лежить прагнення захопити землю Інших, встановити там власні інституції й вести власну діяльність. У різні періоди сучасної історії нації зазнавали суворої критики з боку колонізаторів, що гальмувало їхній розвиток і забирало багато енергії, яку вони могли б спрямувати на розбудову суспільства та індивідуальний розвиток. 

На те, що Росія здебільшого не сприймалася як колоніальна держава, впливали багато чинників. Перший із них — це розташування російських колоній. У постколоніальній теорії та критиці зазвичай вважається, що колонії розташовані далеко від метрополії і що їх завоювання вимагає заморських походів. У випадку ж Росії колонії межували з етнічно російськими землями.

Територія цієї держави збільшувалася шляхом війн, анексій і дипломатичних маневрів, які не дуже відрізнялися від заморських авантюр західноєвропейських держав. 

Ймовірно, у сліпоті західних вчених щодо російського колоніалізму певною мірою був чинник зверхності, і не лише в літературі, а й у політиці. Росію, з її погано розвиненою економікою товарів споживання і неясним статусом великої держави на задвірках Європи, можна було вважати не здатною на добре організовані і пам’ятні зусилля, необхідні для участі у змаганні військових сил і культур за контроль над менш войовничими народами світу. Не розглядаючи Росію, як одного з найсерйозніших гравців у колоніальній грі, антиімперські письменники Заходу демонстрували свій скептицизм стосовно того, що ця слов’янська країна змогла би брати участь у колоніальних перегонах.

Книга «ТРУБАДУРИ ІМПЕРІЇ: Російська література і колоніалізм» — зараз має бути мастхев книгою для всіх українців. Це ґрунтовний аналіз російського імперського культурознавчого дискурсу, обставин його функціонування в різні історичні епохи і до сьогодні. Авторка торкається широкого кола проблем, пов’язаних з теорією постколоніальних студій, формуванням національної та державницької самосвідомості, відмінностями у ході цих процесів між західноєвропейськими імперіями та Росією.

Авторка книги — Ева М. Томпсон — професорка та дослідниця славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей.