15 червня — День народження Івана Миколайчука

Іван Миколайчук особлива постать в українському кінематографі та культурі. За 46 років життя він втілив 34 ролі, написав 9 сценарій, уклав музику до 4 фільмів та був режисером 2-х стрічок. Його творчість завжди зверталася до національної культури, через що в Радянському Союзі був названий «неблагонадійним». 15 червня в Івана Миколайчука день народження, тож згадаймо, чим особливі його творчість та життя. А найвизначніші фільми з Іваном можна переглянути в онлайн-кінотеатрі українського кіно Takflix.

Захоплення людьми та психіатрією

У сільському театрі Іван Миколайчук почав грати у 10 років, і як наймолодшому, йому завжди діставалися ролі старих дідів. Був спостережливий і завжди всім на сміх міг зобразити «як дядько Петро додому напідпитку повертається, або як тітка Варка в лавці крам вибирає». 

Після школи переїхав навчатися до Чернівців: спочатку у музичне училище, а потім в театральну студію. Але подав документи в медичний університет на психіатрію. Річ у тім, що Іван дружив з головним лікарем місцевої психіатричної лікарні і часто грав в п’єсах для пацієнтів. Актор був впевнений, що розуміння душі людини допоможе акторському мистецтву. Проте, дізнавшись, що треба вчити всю медицину, документи з університету забрав.

«Тіні забутих предків» і перша слава

Фільмом, який приніс акторові популярність, є особлива для українського кіно стрічка  «Тіні забутих предків». Іван зіграв головну роль — молодого пристрасного хлопця Івана Палійчука, чия історія трагічного кохання розгортається на екрані. Проте спершу Миколайчука не хотіли брати на цю роль — Параджанов влаштував проби з поваги до вчителя актора, Віктора Івченка. Режисер навіть пішов з проб, аж тут прибігає оператор Юрій Іллєнко зі словами: «Сергію Йосиповичу, це щось неймовірне!»

Згодом Миколайчук потоваришував з Параджановим, у них було багато спільних поглядів на життя. Обидва були впевнені, що місця, де найкраще можна дізнатися про людей — це базар, вокзал і цвинтар. А під час зйомок режисер прислухався до молодшого колеги, адже він як ніхто знався на гуцульській культурі.

Секс-символ українського кіно 1960-х

«Тіні…» принесли акторові славу, а разом з нею і статус секс-символа в кіно. Дружина актора згадує, що йому зізнавалися в коханні: «Я знаю, що ви жонатий, але думаєте, що ваша жінка краща, ніж я?». Навіть під вікнами кричали: «Іван!».Письменниця Леся Воронина писала, що Миколайчук був кумиром, супергероєм та красенем, який підкорював дівочі серця, а всі хлопці намагалися копіювати його манеру, усміхатися, говорити, рухатися, як він.

Обличчя українського поетичного кіно

Миколайчук не просто так вважається символом течії українського поетичного кіно. За 10 років існування напрямку він знявся у семи фільмах з 11 (а у деяких був сценаристом, режисером, музикантом). Хоча всі ролі відрізнялися, йому вдавалося проживати та втілювати будь-якого персонажа та жанр: комічний персонаж козака з «Пропала грамота», антагоніста-поліціянта в «Анничці», сина старійшини Любомира в «Захарі Беркуті». 

Єдине, що акторові так і не вдалося, це зіграти роль сучасника. Разом з Іллєнком вони написали сценарій фільму «На поклони!», проте цензура настільки видозмінила історію, що Іван грати у фільмі відмовився.

Магічний реалізм Івана Миколайчука

«Вавилон ХХ» став для Миколайчука режисерським дебютом. Історія українського села в період бурхливої колективізації показана через життя всіх мешканців, така собі фреска життя 1920-х років. Стрічка з елементами українського поетичного кіно та магічного реалізму сплітає разом історію і фантазію. Сам актор зіграв у фільмі місцевого філософа Фабіана, який заробляє на життя виготовленням трун.

Миколайчук відрізнявся своєю спостережливістю і мовчазливістю, завжди більше слухав, ніж говорив. Багато хто з його друзів вважав його народним філософом, прямо як Фабіана з «Вавилону ХХ». Режисер Борис Івченко також згадує, що «переповнений зал у Будинку кіно на вечорі його пам’яті сприйняв прочитаний монолог Григорія Сковороди як монолог самого Івана».

Якби не репресії та хвороба Миколайчука, то світ би побачив нові фільми режисера, які ще більше б закріпилися в магічному реалізмі. Іван працював над сценарієм комічної фантасмагорії «Небилиця Івана» та сценарії «Тисяча снопів вітру», який був заснований на дитячих спогадах актора.