Авдіївка: місто напередодні «закриття»

Авдіївка — невелике містечко на Донеччині, яких там багато. Історики Станіслав Кульчицький та Лариса Якубова пояснюють: у ХІХ сторіччі такі населені пункти зростали навколо промислових підприємств. Вони заселялися здебільшого селянами, які залежали від держави, а не від пана. На думку істориків, такими поселеннями були Лисичанськ, Новоекономічне та Авдіївка. 

Протягом більшої частини історії про місто згадували здебільшого через кому. Ось  італійська «Gazzetta di Venezia» писала про революційні події 120-річної давнини: «Революційний рух поширюється залізницею та проявив себе у Бахмуті. Працівники залізничних станції повстали. [...] Підрозділи армії отримали наказ захопити залізничні станції Гришине, Авдіївка, Ясинувата».  

З початком російсько-української війни у 2014 році ця тенденція змінилася. Місто, яке розташоване за 15 кілометрів від Донецька, було епіцентром бойових діях та не зникало зі шпальт медіа. Бої поблизу Авдіївки не завершилися навіть після призупинення активної фази війни. 

У січні 2017 році бойовики незаконного збройного формування «днр» штурмували позиції Збройних Сил України поблизу міста та відкрили масований артилерійський вогонь, унаслідок чого Авдіївка залишалася без електро-, водо- та теплопостачання посеред зими.

Від початку повномасштабного вторгнення за місто також точилися бої. Довгий час фронт тут майже не рухався. Проте у березні 2023 року росіянам вдалося подолати українську оборону поблизу траси H-20 та почати оточувати місто. 

Тоді Авдіївка знову повернулася до суспільної уваги, яка доти була здебільшого звернена на Бахмут. Уже 27 березня бої йшли відразу з трьох сторін міста. Того ж дня військово-цивільна адміністрація заборонила цивільним в’їжджати у місто. Зокрема, це стосується волонтерів та журналістів, які відвідували місто в березні. 

«Свідомі» поспілкувалися з двома з них та дізналися, якою вони побачили Авдіївку.

Раніше Петро Батанов працював режисером та продюсером у кінематографічних та рекламних проєктах. Після початку повномасштабного вторгнення вирішив, що слід розповідати про війну через фотографію. Отримав акредитацію Збройних Сил та почав знімати військових та звільнені і прифронтові населені пункти. Побував у Святогірську, Слов’янську та Богородичному. 

З грудня 2022 року співпрацює з волонтерською організацією «Волонтерський дім», з якою побував у Бахмуті. У лютому місто закрили, тому «Волонтерським дім» вирушив допомагати жителям Авдіївки. 

«Тоді ситуація в місті вже була гостра», — каже Батанов. Проте для нього це не перша поїздка в Авдіївку.

Батанов зростав у Донецьку. «Тоді це було велике місто», — каже він, на відміну від Авдіївки, яку часто відвідував. Про місто збереглися теплі спогади, бо там жили важливі для нього люди. Зараз в Авдіївці знайомих не лишилося, а з родичами у тимчасово окупованому Донецьку контакту не підтримує. 

Проте цього разу Батанов відвідував вже зовсім інше місто. «Я ходив по тих самих вулицях і не міг їх впізнати», — каже він. 

Річ не лише в тих руйнуваннях, які місто зазнало за час повномасштабного вторгнення. Воно змінилося за попередні вісім років російсько-української війни. 

«Відчутно, що місто притягувало креативних людей, що цьому сприяла місцева влада», — пояснює Батанов і додає, що не очікував побачити в Авдіївці так багато муралів та сонячні панелі, від яких можна заряджати мобільні пристрої.

А от людей в Авдіївці побачити складніше, хоч вони там досі є. Батанов пригадує своє знайомство з дядьком Федором, за яким закріпилося звання «Танкіст» — чоловік мешкає у підвалі, який закривається кришкою, як люк танку. Звідти він майже не виходить: піднімається лише, аби сходити в туалет чи знайти їжу. 

Федір підпирає кришку свого прихистку корпусом здетонованої касетної бомби, оскільки йому не вистачає сили самостійно закривати і відкривати люк. 

Крім того, Батанов зустрів двох жінок, які годували голубів. Це досить неочікуване зайняття як на прифронтове місто. Річ у тому, що голуби врятували багатьох жителів Авдіївки — коли у місто не привозили харчі, люди їли голубів. 

«Мені сказали, що ними можна харчуватись, проте треба довше варити», — пригадує Батанов. 

Однак він визнає, що такі історії — лише верхівка айсберга. «Люди не хочуть розповідати, що пережили, бо немає часу розповісти все. Тому часто говорити немає сенсу, люди закриваються і відмовляються від розмови», — пояснює він. 

Через це важко переконати людей у тому, що з міста треба їхати. Тож жителі Авдіївки ховають не лише свої історії, а й дітей. Постанова Кабінету Міністрів України про примусову евакуацію дітей з прифронтових зон набула чинності 10 березня. Проте коли Батанов був у Авдіївці, він вже не бачив дітей — не через те, що їх там немає; деякі батьки ховають їх від волонтерів.

Незабаром після того, як Батанов поїхав з прифронтового міста, в Авдіївку прибув інший фотограф.

Орі Авірам приїхав в місто з волонтерською командою. Авірам — ізраїльтянин та фотограф, який раніше працював у Східній Азії та Східній Африці. Військова атмосфера та звуки вибухів — не нові для нього. 

«Я служив у ізраїльському війську. Мене тренували для такого середовища», — пояснює він. 

Але його попередній досвід важко порівняти з тим, що він побачив у Бахмуті. Ситуація, яку Авірам застав у Авдіївці, не була легшою. Він записав окреме відео, аби пояснити своїм співгромадянам, що Бахмут — не єдине місто в Україні, за яке ідуть важкі бої. 

«На перший погляд, жителів у Авдіївці взагалі немає, вулиці пусті», — відзначає Авірам. Проте дещо згодом після прибуття команди волонтерів у місто, до них почали підходити люди, аби взяти гуманітарну допомогу. 

На відміну від Батанова, фотограф з Ізраїлю не міг поспілкуватися з місцевими — не володіє мовою. Проте деякі речі можна зрозуміти і без знання мови чи детального володіння контекстом. Наприклад, образ дитячого майданчика посеред зруйнованого міста, у якому чути артилерійську канонаду. 

24 березня він поїхав з міста, сподіваючись відвідати його ще раз у складі евакуаційної команди. За три дні місто закрили для цивільних. 

Дійсно, таких міст, як Авдіївка, на мапі Донецької області багато. Проте саме це містечко, яке дев’ятий рік на лінії фронту, демонструє, що боротьба за кожний метр української землі — це не просто красива метафора. Це процес, що складається зі знищених росіянами домівок та життів.

Чи вціліє щось від Авдіївки? Чи зможуть Батанов та Авірам знову приїхати у місто? Аби відповіді на ці запитання були ствердними, недостатньо героїзму військових на лінії фронту.