Заборона УПЦ (МП) в Україні. Чому та що далі?
Ustym Podola
24 серпня Президент України Володимир Зеленський підписав законопроєкт про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, що пов’язані з Росією. Тепер в УПЦ (МП) є 9 місяців, щоб розірвати звʼязки з Російською православною церквою.
Натомість митрополит УПЦ МП Климент у коментарі для «hromadske» заявляв, що УПЦ (МП) і надалі служитиме, як «істинна церква», що визнана вірянами, а спроба її заборони приведе лише до міжнародної дискредитації України.
Свідомі розповідають, що ж відбудеться з УПЦ (МП) внаслідок цього закону, чому він необхідний, і з якими «підводними каменями» на шляху його реалізації зіткнеться Україна.
Історія УПЦ (МП) в Україні
«Після Першої світової війни та проголошення УНР і ЗУНР, російська церква в Україні опинилася у дуже хиткому становищі. Розуміючи це, єпископи російської церкви в Україні проголосили, так би мовити, технічну автокефалію. Тобто УПЦ (МП) мала стати незалежною від російського центру, але це було лише на папері. Як тільки зʼявилася можливість відновити цей звʼязок — вони це зробили», — говорить співробітник Інституту історії церкви Українського Католицького Університету Анатолій Бабинський в етері телеканалу «Прямий».
«Це дуже добре продуманий механізм. УПЦ (МП) виникає в 1990 році. Було б нелогічно, якби РПЦ діяла в Україні на фоні незалежності, “весни церков” і виходу з підпілля українських церковних громад. Усе російське не мало б шансу прижитись. Відповідно, російська церква (ред. — РПЦ) діє в межах своєї юрисдикції. Географічно вона в Росії, а в Україні, тим часом створюється Українська православна церква, але Московського патріархату. А Київський чи Московський патріархат — мало хто з простих людей вдавався у ці питання. Росіяни зробили дуже якісний політичний хід, зробивши в Україні українську церкву, але яка має звʼязок із цією “великою матірною церквою”. Цей хід баламутив 30 років мізки українців і доносив сенси, які були вигідні Москві», — ділиться директор Інституту релігії та суспільства Українського Католицького Університету Роман Назаренко в інтервʼю «Свідомим».
Згадуючи про подальший розвиток УПЦ (МП), Назаренко говорить наступне: «З часів Януковича почався так званий “релігійний фаворитизм”. Раніше президенти не надавали значення релігії. З приходом Януковича фаворизація УПЦ (МП) почалась. Вона не стала державною церквою, але, скажімо так, почала асоціюватись із владою та поважністю. Це було модно, прикладом є той самий Порошенко (ред. — Петро Порошенко раніше був паламарем і меценатом УПЦ (МП))».
Законопроєкт №8371
20 серпня 2024 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, які мають центри впливу в Росії. 22 серпня цей документ підписав голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, а 24 серпня — Зеленський. З цього моменту в релігійних організацій є девʼять місяців на розірвання звʼязків зі своїми російськими центрами.
Механізм роботи цього законопроєкту такий: спершу відповідальний орган проводитиме релігієзнавчу експертизу організацій, щодо підлеглості центрам упливу у РФ. Якщо порушення присутні, релігійній організації видають припис, аби та їх усунула. Якщо організація порушить термін, відбувається подання до суду про «закриття» такої організації. Проте під релігійною організацією, до прикладу, мається на увазі не вся УПЦ (МП), а окремі юридичні особи, які її представляють. Тобто кожна окрема парафія, єпархія і так далі за церковно-адміністративною ієрархією.
Ірина Геращенко — співголова фракції «Європейська Солідарність» у ВРУ — говорила про цей законопроєкт, що «церква, яка має митрополію у Москві, насправді не церква, а ФСБшна філія. І вона може закриватися за рішеннями суду».
Чи є УПЦ (МП) незалежним від РПЦ органом насправді?
«Українська православна церква й надалі буде жити як істинна церква, визнана переважною більшістю практикуючих українських вірян і помісних церков світу. Це об’єктивна річ. Будь-які спроби заборонити об’єктивну річ призведуть лише до дискредитації, в тому числі й міжнародної, тих, хто це захоче якось реалізувати», — зазначає в коментарі «hromadske» голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Климент. Також він заявляв, що УПЦ (МП) не має жодних юридичних звʼязків із РПЦ, а подібні дії української влади назвав схожими до дій комуністичного режиму.
Проте висновок релігієзнавчої експертизи Державної служби України з етнополітики та свободи совісті свідчить про протилежне:
Відносини УПЦ із РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами. Отже, УПЦ (МП) є структурним підрозділом РПЦ, що не має власної канонічної суб’єктності. Жодних документів чи дій, які б свідчили про трансформацію УПЦ у самостійну щодо РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.
Окрім цього, УПЦ (МП) ускладнила відносини із тими церквами, які встановили євхаристійне єднання із Православною церквою України. Зокрема, слідом за РПЦ, вона розірвала євхаристійне спілкування із Константинопольською, Олександрійською, Кіпрською та Елладською церквами — жодна інша церква, крім РПЦ, цього не зробила. Також усі архієреї УПЦ продовжують входити до найвищих керівних органів РПЦ — Помісного та Архієрейського соборів — і зобов’язані брати участь у їхній роботі.
«Зараз вони хочуть всидіти на двох стільцях: з одного боку від Росії очиститись, а з іншого не перейти під ПЦУ, залишившись таким собі окремим утворенням», — говорить релігієзнавець Роман Назаренко
УПЦ (МП) як загроза національному суверенітету
Попри формальне засудження російської агресії зі сторони УПЦ (МП), ця церква є реальною загрозою для незалежности України.
«З початку повномасштабного вторгнення РФ за матеріалами СБУ відкрито кримінальні провадження щодо понад 100 священнослужителів УПЦ (МП). Майже 50 із них уже повідомлено про підозру, а 26 отримали судові вироки», — повідомила СБУ в коментарі Суспільному.
Серед найбільш відомих випадків — настоятель Святогірської лаври митрополит Арсеній і настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павло. Арсенія звинувачують у розголошенні вірянам під час служби місця розташування блокпостів, а також підрозділів ЗСУ, СБУ, НПУ й Сил оборони України на території Святогірської громади, що є кримінальним злочином (стаття 114-2 ККУ). Митрополита Павла СБУ звинувачує у виправдовуванні та запереченні збройної агресії Російської Федерації проти України (стаття 161 ККУ), а також порушенні рівноправності громадян залежно від їх расової, національної та регіональної належності (стаття 436-2 ККУ).
Окрім цього, існування релігійної структури, яка належна до РПЦ, є викликом для національного суверенітету, адже «РПЦ є політичним інструментом релігійного впливу в руках держави», — зазначає Роман Назаренко. «Російська церква абсолютно підтримує вектор діяльності, який задав Путін. Це відбувається навіть попри те, що така її діяльність суперечить принципам і моралі, якими повинна користуватись християнська спільнота. На додачу до антиукраїнської риторики, у церквах УПЦ (МП) знайшли багато доказів їх зв’язків із РФ. Це підтверджує, що парафії УПЦ (МП) були лише відділами РПЦ в Україні, які повинні були транслювати російські наративи».
Наративи російської православної церкви УПЦ (МП) відкрито заявляє в наказі XXV Всесвітнього російського народного собору «Сьогодення та майбутнє русского міра», що пройшов в березні 2024 року в Москві. Цей текст було написано з ідей і під головуванням патріарха РПЦ Кіріла. Ця «церква» визнає так звану «СВО» священною війною Росії за «право жити на власних землях». Цим вона дублює наративи Путіна про «Святу триєдину Русь», де кордони «русского міра» виходять за територіальні межі виключно Російської Федерації.
«Після завершення СВО вся територія сучасної України має увійти в зону виняткового впливу Росії. Можливість існування на цій території русофобського, ворожого Росії та її народу політичного режиму, а так само політичного режиму, керованого з ворожого Росії зовнішнього центру, має бути повністю виключена», — йдеться в тексті цього документу
У цьому документі патріарх Кіріл висвітлив також інші, досить мирські питання. Серед них проблеми демографічної, зовнішньої та міграційної політики, економічного розвитку, освіти та урбаністики.
Які проблеми можуть виникнути у процесі заборони УПЦ (МП)?
Перш за все, УПЦ (МП) є великою структурою в Україні з понад 8 000 парафій та понад 9 000 священників і ченців. Таку ж кількість парафій має ПЦУ, але вдвічі менше священнослужителів. Водночас до парафіян УПЦ (МП) себе відносять 4% українців, а до ПЦУ — 41%, за даними всеукраїнського національно репрезентативного опитування, проведеного «Info Sapiens».
Це викликає два питання. По-перше, існує складність переходу усіх парафій УПЦ (МП) до складу ПЦУ разом зі старими священниками УПЦ (МП). Це нагадує реформу поліції чи суддів. По-друге, це може створити велику кількість кримінальних справ, які судова система України розглянути не може.
Поки перше питання залишається відкритим, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв дає відповідь на друге в коментарі «Interfax-Україна»: «Очевидно, що зв'язки зосереджені нагорі. Головний центр зосередження зв'язків і практичної реалізації — це вищі щаблі ієрархії. Ніколи не планувалося подавати через дев'ять місяців вісім тисяч позовів... Розставляння всіх крапок над "і" потрібно починати там, де зосереджена влада в цій церкві, — нагорі, і рухатися вниз».
Утім, існує вимір міжнародних проблем, які може породити заборона УПЦ (МП). Релігієзнавець Роман Назаренко вважає, що ця справа потребує обережності.
«Нам це треба робити виключно в правовий спосіб. Це є дуже небезпечне питання. Вони (ред. — Росія) показують у вигідному їм світлі обшуки СБУ в церквах. Це створює прямий вплив на думку світової спільноти. Не можна скручувати їх (ред. — духовенство УПЦ (МП)) та вивозити насильно. Я розумію, що хочеться взяти ту церкву й просто закрити. Проте через 20 секунд після такого кроку в різних країнах ЄС на перших шпальтах будуть фото того, як наш “спецназ” скручує московських попів. Релігія має велике значення у Штатах і Європі. Тому це може вплинути на постачання зброї та ставлення до влади, а отже — до всієї держави. Це питання потрібно вирішувати рішуче, але дуже делікатно.
Нам треба уникнути можливого наративу про те, що в Україні переслідують за релігійними принципами. Бо це та думка, яку подають росіяни, говорячи про Україну. Нам треба підкреслити, що в Україні кожен має право вільно сповідувати свою релігію. Крапка. Наступне: незалежно від того, чи це священник УПЦ (МП), чи імам, чи рабин, чи буддистський монах, якщо він веде антидержавницьку політику — він повинен понести покарання по закону. Крапка».
Російська пропаганда уже використовує такі наративи. 27 серпня Президент України Володимир Зеленський наголосив, що негативна реакція Ватикану та Папи Римського Франциска, яка була висловлена 25 серпня на закон про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, пов'язаних із РФ, свідчить про необхідність посилення роботи Києва у світовому інформаційному просторі.
«Важливо не втрачати зв'язок ні з Ватиканом, ні з Італією, ні з інформпростором усієї Європи та США», — Зеленський, коментуючи позицію Ватикану та відповідаючи на запитання, чи розуміють міжнародні партнери, що йдеться не про церкву як таку, а про зону впливу РФ на території України.
Релігієзнавець Назаренко говорить про ще одну проблему, пов’язану із законом про заборону РПЦ:
«Держава не повинна закривати чи забороняти ті, чи інші церкви. Бо тоді завтра прийде інша влада (умовний Арестович) і заборонить УГКЦ. Змінять законодавство, депутати проголосують “за”. І що далі?
У випадку з УПЦ (МП), ми повинні поставити це в канонічний ряд. Української православної церкви Московського патріархату нема в Диптиху (ред. — перелік усіх православних автокефальних церков, визнаних у православному світі). Тож вона повинна визначитись, як вона себе позицію’. Або ви стаєте рівними РПЦ, яка присутня в Диптиху та визнана православним світом, та офіційно декларуєте свою діяльність. Або ви приймаєте пропозицію українського православʼя. Тут вже повинен вийти Епіфаній на діалог. Таким чином ПЦУ може стверджувати: “УПЦ (МП) не існує в Диптиху. В ньому є РПЦ, а після надання Томоса є і ПЦУ. Обирайте: або там — і чуйтеся вільними, або тут — і чуйтеся вільними”.
Цим, до речі, і був важливий Томос. Інакше цих питань сьогодні б не виникало. Не може порушувати питання про православну церкву, яка сама не є канонічно визнаною. Отримання Томоса дозволило говорити з позиції сили щодо російського православʼя в Україні».
Чому закриття УПЦ (МП) є важливим для України?
У грудні 2023 року СБУ затримали хористку та дружину настоятеля місцевого храму УПЦ (МП) на Запоріжжі. Вона коригувала ракетні атаки РФ, які намагались уразити місця базування Сил оборони поблизу обласного центру та чекала повної окупації області військами Росії.
Парафіянами УПЦ (МП) тим часом надалі залишаються понад півтора мільйона українців. Тобто 4% від 37 мільйонів населення України на 2024 рік, за даними ООН. Понад півтора мільйона українців і надалі перебувають під впливом наративів, які походять із Кремля. Це неабияк позначатиметься на безпеці України, якщо даний канал звʼязку Москви не буде перерізано.
«Я уявляю собі Росію як триголового звіра, — каже Роман Назаренко. — Одна голова — це церква, друга — це військо, а третя — пропаганда. З Томосом і цим законом ми врізали по першій. Сили оборони України допилюють другу. А завдяки таким проєктам, як Ваш, ми боремось за просвітництво та проти російської пропаганди, руйнуючи третю».