Їх вбила Росія: воїни-письменники

Агенція медійного росту «АБО» з початком повномасштабного вторгнення створила «Меморіал: вбиті росією». Меморіал пам’яті зберігає імена цивільних та військових, які загинули внаслідок вторгнення РФ в Україну. «Ми створили цей меморіал, щоб ви могли дізнатися про кожного, хто був вбитий російською армією», — зазначають медійники.

«Свідомі» у співпраці з «Меморіал: вбиті росією» розповідають про воїнів-письменників.

Український поет та старший сержант ЗСУ Артем Довгополий загинув 4 серпня 2022 року в бою біля Бахмута на Донеччині. Йому було 28 років.

Був творчою людиною. Під час навчання почав писати вірші. Був членом Конотопської літературної студії «Джерела», лавреатом конкурсів. Мав хист до ремонту музичних інструментів, грав на гітарі. Публікувався в колективних збірках «Конотоп молодий» (2009), «Джерел натхненна сила» (2013). Після навчання пішов служити в Державну прикордонну службу України. 

13 лютого 2022 року в Довгополого закінчився контракт. Однак 1 березня він повернувся до армії, щоб захищати Україну від росіян. Робив це у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського. 

«Чесний, сміливий, надійний, щирий, мужній, відважний, вірний товариш, люблячий син, талановитий поет — таким він залишиться в серцях бойових побратимів, в серцях рідних та близьких», — написали на сторінці Конотопського міського краєзнавчого музею імені Лазаревського.

Олександр Бережний — громадський активіст. Був членом козацького товариства, депутатом Жовтоводської міської ради VII скликання, головою літературної студії «Горицвіт». Працював стрільцем воєнізованої охорони «Придніпровської залізниці» та писав вірші. За життя видав чотири збірки. П'яту не встиг — почалася повномасштабна війна. 

24 лютого  прийшов у військкомат добровольцем. Загинув 4 травня біля Старого Салтова на Харківщині. 

Побратими передали його дружині блокнот зі збіркою нових віршів «Харків. Вірші під обстрілами. Він і вона».

«Завжди хотів бути козаком, булаву собі робив з палок. І з дружиною вони одне одного боготворили, кохали одне одного дуже. І так дивно: Олександра нема — це боляче, а хочеться посміхатися, коли згадую його», — розповідає Ніна Жукоцька.

29-річний військовослужбовець Михайло Жало загинув 7 липня біля села Дементіївка Харківської області. Захисник отримав осколкове поранення голови. Його відкопали через два дні після загибелі разом з кулеметом, на гашетці якого були заціпенілі руки.

З дитинства обожнював тварин та весь час приносив вуличних кошенят і щенят додому. Тому з вибором професії питання вирішилося швидко — вступив до Немішаєвського коледжу на спеціальність «Ветеринар». Також брав участь у Революції Гідності та писав патріотичні вірші.

Після здобуття вищої освіти Михайло поїхав працювати на ферму в Данію. Згодом переїхав до Фінляндії, де продовжував займатись улюбленою справою. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік повернувся в Україну. Спочатку приєднався до громадської організації «Зоопатруль», яка рятувала тварин із замкнених квартир у Києві. Потім записався до територіальної оборони. 

«Він народився з геном Патріота. Був творчою особистістю, писав вірші. Жив, працював майже п’ять років у Фінляндії. Мав забезпечене життя. Але Україну любив найбільше. Тому 25 лютого 2022 року був вже в Україні і став на її захист», — розповіла мама Любов.

Український поет, автор пісень, волонтер і військовослужбовець Гліб Бабіч загинув 28 липня 2022 року. Мав позивний «Лєнтяй», служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді.

До війни займався бізнесом. Писав музику, тексти пісень. У Миколаєві організував студію звукозапису, в якій працював з 12 років. Там записувалися не лише українські, а й закордонні музиканти. У 2014-2019 роках Гліб Бабич брав участь в АТО та ООС, пройшов шість бойових ротацій. Очолював волонтерську ініціативу «Res_Publica. Брати по зброї». 

Бабіч написав понад 500 віршів. У 2021 році видав книжку поезій «Вірші та пісні». «Лєнтяй» переймався тим, що люди не читають віршів.

«Зі мною він ніколи не говорив про війну. Сам був такий воєнний, сильний, здоровенний, а при цьому постійно мімішні штуки знаходив, аби потішити», — каже його донька Дар’я.  

Боєць батальйону «Братство» Євген Ролдугін із позивним «Тунгус» загинув, рятуючи побратима, у вересні 2022 року під час боїв за Харківську область. Йому було 27 років. 

Був кандидатом у майстри спорту з панкратіону. Мав пурпуровий пояс із бразильського джиу-джитсу. Був активним учасником Революції Гідності, після якої у складі добровольчого батальйону «Свята Марія» вирушив на війну — під Маріуполь. У 2015 «Тунгус» приєднався до батальйону ОУН та поїхав у Піски під Донецьком, де тоді точилися сильні бої. У перервах між ротаціями хлопець встигав їздити додому та складати іспити в університеті, адже пообіцяв мамі, що закінчить його.

Є автором книги «Час відважних». Перші примірники вийшли у 2022 році. У ній автор пише про покоління добровольців 2014 року. Він відверто розповідає свою історію й про те, чому став учасником російсько-української війни. Коли почалася повномасштабна війна, «Тунгус» у складі батальйону «Братство» брав участь в обороні Київської області. 

Текст підготовлений платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для «Свідомі». Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.