Їх вбила Росія: військові медики, які загинули внаслідок війни

Authors:
Агенція медійного росту «АБО»
Їх вбила Росія: військові медики, які загинули внаслідок війни

Агенція медійного росту «АБО» з початком повномасштабного вторгнення створила «Меморіал: вбиті росією». Меморіал пам’яті зберігає імена цивільних та військових, які загинули внаслідок вторгнення РФ в Україну. «Ми створили цей меморіал, щоб ви могли дізнатися про кожного, хто був вбитий російською армією», — зазначають медійники.

«Свідомі» у співпраці з «Меморіал героїв» розповідають про військових медиків, які загинули внаслідок війни. 

Лейтенант Олексій Різниченко, позивний Таблетка, загинув 27 вересня 2022 року в бою за Лиман на Донеччині. Під час евакуації поранених БТР українських оборонців підірвався на міні. Офіцер зазнав смертельних поранень. Йому було 28 років.

Олексій народився і жив у Кривому Розі. Закінчив Харківський національний медичний університет. Працював сімейним лікарем і завідувачем амбулаторії. Восени 2022 планував починати перекваліфікацію на лікаря-гінеколога. Цікавився історією, політикою та економікою. Любив подорожувати автостопом. 

З початку повномасштабного вторгнення приєднався до ЗСУ. Був начальником медичного пункту 66-ї окремої механізованої бригади.

«Олексій — найкращий з людей. За свої 28 років побачив, відчув і зробив більше, ніж більшість людей за все життя. Настільки різносторонню людину важко знайти. Він міг займатися чим завгодно, бо до всього мав хист. Обрав медицину, бо понад усе хотів допомагати людям», — розповіла сестра Катерина.

Бойовий медик Сергій Болгарчук, позивний Док, загинув 1 жовтня 2022 року поблизу села Любимівка на Херсонщині. Воїну було 26 років.

Сергій народився в селищі Завалля Кіровоградської області. Закінчив Савранський професійно-технічний ліцей, здобув професію електрогазозварювальника. До війни працював на кар'єрі водієм навантажувача у Кременчуці.

З початком повномасштабної війни пішов добровольцем до 128-ої окремої гірсько-штурмової бригади, опанував фах бойового медика. 

«Сергій був доброю, сміливою, люблячою, життєрадісною людиною. Поспішав жити, мав багато планів на майбутнє. Хотів після війни навчатись на архітектора. По життю був оптимістом, постійно посміхався і жартував. Я ніколи не забуду цієї посмішки. Любив свого маленького сина і старався зробити все, щоб у нього було щасливе дитинство. Коли Сергію дали відпустку, 18 вересня, ми одружились, але у шлюбі пробули зовсім мало. Відсвяткували день народження сина, думали, що ще скільки всього попереду чекає нас у житті...», — розповіла дружина Наталія.

Старший сержант Сергій Кунінець, позивний Док, загинув 4 листопада 2022 року в бою біля села Павлівка на Донеччині. Захиснику було 25 років.

Сергій народився у селищі Краснокутськ Харківської області. Закінчив Богодухівський медичний фаховий коледж, здобув фах медбрата. У 2016-му після випуску 19-річний хлопець добровільно став на захист, вступивши до ЗСУ. Прослужив три роки у 65-му Військово-медичному шпиталі у Часовому Яру Донецької області. 

З 2019 року служив у лавах 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Обіймав посаду головного сержанта роти. 

«Відважний, рішучий, хоробрий, непохитний. Завжди йшов попереду всіх. Ніколи не хизувався своїми досягненнями, не був публічним — тихо та віддано робив свою справу. Отримавши осколкове поранення голови, після лікування повертався до свого підрозділу. Попри юний вік, користувався заслуженим авторитетом та повагою у колективі», — йдеться в петиції, яку створили друзі загиблого.

Сержант Олександр Астраханцев, позивний Доктор Зло або Самурай, загинув 7 квітня 2022 року в бою під Попасною на Луганщині. Воїну було 53 роки.

Олександр народився у місті Бердичів Житомирської області. Закінчив Бердичівський медичний коледж та здобув фах фельдшера. У 2005-2016 роках жив у Миколаєві, де працював помічником начальника охорони. 

Займався улюбленим видом спорту — кіокушинкай карате. Брав участь у змаганнях різних рівнів, був у команді обласної Федерації. Виступав на чемпіонаті в Італії, мав коричневий пояс. Збирав мінікопії автомобілів, колекціонував монети і марки.

Коли почалася російсько-українська війна 2014 року, став до лав ЗСУ. Отримав поранення. Під час лікування познайомився із майбутньою дружиною Наталею. 2019 року переїхав до її рідної Волновахи на Донеччині. Там служив у бригаді швидкої медичної допомоги.

За два дні до повномасштабного вторгнення в Олександра мав закінчитися контракт, але він вирішив залишитися. 24 лютого 2022 року чоловік продовжив нести службу як бойовий медик 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

«Був веселим, любив подорожувати, багато читав, захоплювався фантастикою. Не втрачав стійкості духу. Був для мене цілим світом», — розповіла дружина Наталія.

Бойовий медик Дмитро Биць загинув 7 травня 2022 року під час оборони Луганщини. Біля селища Білогорівка отримав смертельні поранення внаслідок російського авіаудару. У червні захиснику мало виповнитися 21 рік.

Дмитро народився в селі Ситне Рівненської області. Закінчив Чортківський медичний фаховий коледж. У вільний час любив грати у футбол. Після випуску 2020 року пішов на військову службу за контрактом.

Під час повномасштабного російського вторгнення був бойовим медиком у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Брав участь у гуманітарних місіях, допомагав евакуйовувати місцевих мешканців з районів бойових дій.

За 2022 рік солдат Биць став кавалером ордена «За мужність», отримавши останній вже посмертно.

«Діма був найкращим і відданим другом, хорошим сином, опорою братам і сестрам, гідним прикладом для наслідування. Завжди підтримував порадою чи жартом, постійно на позитиві. Не проходить і дня, щоб я не згадав наші шкільні безтурботні часи, коли ми і подумати не могли, що буде війна, а Діма віддасть своє життя за наше мирне майбутнє», — розповів друг та однокласник Андрій Коваль.