Їх вбила Росія: українські спортсмени, які загинули внаслідок війни

Author:
Агенція медійного росту «АБО»
Їх вбила Росія: українські спортсмени, які загинули внаслідок війни

Агенція медійного розвитку «АБО» з початком повномасштабного вторгнення створила «Меморіал: вбиті росією». Меморіал пам'яті зберігає імена цивільних та військових, які загинули внаслідок війни Росії проти України. 

«Свідомі» у співпраці з «Меморіал: вбиті росією» розповідають про спортсменів, яких вбила Росія.

У селі Боромля на Сумщині російські військові вбили 30-річного Сергія Проневича. Він був легкоатлетом, українським рекордсменом. Сергія катували, а потім розстріляли. Його тіло знайшли після звільнення Боромлі.

Знайомі Сергія розповідають, що після початку повномасштабного вторгнення він вночі бігав навколишніми територіями, аби розвідувати місця дислокації російської техніки та виготовляв «коктейлі Молотова».

11 березня Сергій вийшов на завдання — мав забрати зі схованки за селом кілька автоматів для тероборони. Натрапив на російський блокпост. Він та його напарник зупинилися й чекали моменту, коли можна буде непомітно проскочити. 

«Раптом, коли поїхали російські машини, Сергій вискочив і перебіг на іншу сторону сам, — пригадує напарник. — Метрів за 20 вибігли російські військові й відкрили вогонь у його напрямку. Я чув крики». 

27 березня Сергія знайшли за кілька кілометрів від Боромлі. На правій скроні чоловіка залишився слід від удару. На руках були сліди від мотузки або наручників. Родичі припускають, що його тримали у полоні. Під час розтину в тілі знайшли кулю.

Сергій поставив рекорд у 2019 році — у військовій амуніції пробіг понад 42 кілометри за 4 години 36 хвилин. З восьмого класу займався легкою атлетикою. 

«Із дитинства був самовпевненим. Характер був непростий, але завжди впевнено йшов до своїх цілей», — розповіла мама загиблого, Антоніна.

25-річного футболіста Олександра Сухенка знайшли у братській могилі у Мотижині на Київщині — разом із батьком та мамою, яка була старостою села. Достеменно невідомо, коли загинув Олександр. Відомо, що 23 березня усю сім’ю викрали росіяни.

24 травня в Офісі Генпрокурора України повідомили, що вбивство сім’ї старости села Мотижин розкрито. Слідчі встановили п’ять військовослужбовців Збройних сил Росії та трьох найманців ПВК «Вагнер», причетних до цього.  

Олександр Сухенко професійно займався футболом. Розпочинав кар’єру з місцевого ФК «Колос», був чемпіоном і володарем Кубка Макарівського району. 

Протягом 2018-2019 років захищав кольори «Чайки» з Петропавлівської Борщагівки. Згодом виступав у складі аматорського футбольного клубу «Кудрівка», з яким здобув «золото» чемпіонату Києво-Святошинського району та чемпіонату Київської області. Грав і за «Сокіл» з Михайлівки-Рубежівки, з яким став володарем Кубка Київщини.

З початком російського повномасштабного вторгнення Олександр Сухенко волонтерив — займався розподілом і доставкою ліків в Мотижині. 

31-річний Олександр Герасименко загинув 5 березня 2022 року в селі Берестянка на Київщині. Він їхав на велосипеді від батьків до селища Бородянка, де мешкав. За менш ніж 500 метрів від батьківського дому, на блокпості, його розстріляли російські військові. Тіло Олександра з вогнепальним пораненням грудної клітини та голови знайшли 6 травня. 

Олександр Герасименко любив футбол, казав, що це — його життя. Не займався у спортивній школі, був футболістом-самоучкою, лівоногим. Із командами «Нове Залісся», «Колос» (Нове Залісся), «Рубін» (Пісківка) та «Бородянка» об'їхав всю Україну. Здобував кубки та грамоти. Грав на позиції центрального півзахисника.

«Сашко багато читав, любив історію. Цікавився літописом рідного краю, колекціонував монети та писав поезію. У десятому класі йому поставили діагноз — хвороба Шляттера, патологія опорно-рухового апарату. Через недугу та травму був змушений залишити футбол», — пригадала мама Олександра, Людмила.  

Здобув вищу освіту в Національному університеті біоресурсів і природокористування. Працював на Бородянському екскаваторному заводі. Утім душа лежала лише до футболу.

«Сашко був чесний, справедливий. Ми його привчали, що краще гірка правда, ніж солодка брехня. Був товариським, готовим прийти на допомогу. Якось він у мороз прийшов додому не в черевиках, а кедах, які носив із собою. З'ясувалося, дорогою зустрів колишнього однокласника, який був із багатодітної сім'ї, безробітний. Син віддав йому свої черевики», — розповіла мама.

21-річна Анастасія Гончарова загинула 28 лютого 2022 року внаслідок ракетного обстрілу російськими військами Харкова. 

Анастасія народилась та жила на Харківщині. Була спортсменкою, багаторазовою чемпіонкою України з велоспорту. Мала звання майстрині спорту. У 2020 році закінчила Харківський фаховий коледж спортивного профілю. Працювала тренеркою в Дергачівській ДЮСШ, викладала фізичну культуру в Салтинському ліцеї. Діти її обожнювали, колеги — поважали.

«Вона була світлою і доброю людиною та мала великі плани на майбутнє у спорті», — розповів дядько Анастасії, Василь Жилін.

«Настюха, моя юна колега. Скільки планів, сподівань і надії. Закохана і щаслива. Проклята війна відібрала все. Вічна пам'ять їй, невгамовній, світлій і завжди юній в наших серцях», — написала колега Анастасії, Зінаїда.

42-річного Ігоря Дідківського росіяни розстріляли в Бучі на Київщині. Чоловік приєднався до громадського формування, яке чинило опір. Останнім із завдань, яке поставив перед собою, було — підірвати російський танк.

Ігор Дідківський був спортсменом та брав участь у змаганнях зі змішаних бойових мистецтв.

З першого дня повномасштабної війни став на захист країни — 24 лютого прийшов до штабу громадського формування «Бучанська варта» й запропонував свою допомогу.

На початку березня, коли на вулиці Яблунській у Бучі вже перебували російські військові, Ігор Дідківський мав виконати завдання зі знищення російської техніки. Чоловік планував самотужки підірвати танк. Зробити це було його особистим рішенням, про яке він повідомив голові «Бучанської варти» Богдану Яворському. Той просив його бути обережним. Після цього чоловік більше на зв’язок не виходив. 

Після деокупації Бучі тіло чоловіка знайшли у братській могилі біля церкви. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть, Ігор загинув 5 березня 2022 року через вогнепальне поранення тіла.