Якими можуть бути відносини Заходу та Росії в майбутньому?

Війна Росії проти України стала всесвітньо-історичною подією, яка завершила етап після Холодної війни та дала початок новому. 

Британський журналіст, експерт Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас вважає, що поки на Заході немає розуміння, як поводитися з Росією після Путіна. 

Подібну думку поділяє проректор з академічних питань та інтернаціоналізації Українського католицького університету Дмитро Шеренговський, який вважає, що сьогодні Захід діє за принципом «спочатку нехай Україна виграє, а потім будемо розбиратися».

«Свідомі» поговорили з Шеренговським про те, як будуть розвиватися відносини між Заходом та Росією після війни й про те, на чому буде зосереджена зовнішня політика України.

Дмитро Шеренговський вважає, що у середньостроковій перспективі після закінчення війни швидке відновлення тісної взаємодії, яка була між Заходом та Росією, виглядає сумнівно, однак у довгостроковій перспективі — цілком можливе.

«У мене є сумніви, що відносини Заходу і Росії розвиватимуться за іранським чи північнокорейським сценарієм. Рано чи пізно прийдеться взаємодіяти, але питання, на яких умовах. Це залежить від того, як виглядатиме театр бойових дій у майбутньому і на яких позиціях закінчиться війна в Україні», — каже Шеренговський.

Він переконаний, що наразі у західних партнерів немає розуміння, як взаємодіяти з Росією. 

«Якщо подивитися на останню стратегію нацбезпеки США, вони вказують, що Росія — не найбільша загроза, на відміну від Китаю. Для них Росія — це виклик, який потрібно нівелювати. Тому вони вважають, що в середині Росії потрібно відновити хоча б якийсь ліберальний дискурс. Може йтися про зміну режиму, але не розвалу», — каже науковець.  

Однак Шеренговський зауважує, що зміна режиму в Росії не означає, що до влади прийдуть «російські ліберали». 

Дмитро Шеренговський розглядає різні варіанти розвитку подій у Росії. У випадку збереження нинішнього режиму, про зміни в країні не може йти мови. «Ми бачимо по практиці санкційної політики, що в принципі вижити в ній можна. Північна Корея та Іран так живуть», — каже він. 

Інша справа, якщо в Росії все-таки відбудеться зміна влади. «Якщо в Росії буде більш менш притомна влада, яка визнає війну, піде на репарації, захоче повернутися в глобальну економіку, з якою можна буде говорити, тоді можна буде відключаючи певні санкційні режими, включаючи відновлюючі дозволи, вести торгівлю точково, домовлятися про різні заходи», — каже аналітик. 

Однак Шеренговський переконаний, що досвід післявоєнної Німеччини не буде працювати для Росії. «Основний аспект Німеччини полягає у тому, що в той час країна була під окупацією. Не думаю, що після війни якась країна захоче окуповувати Росію», — говорить він. 

У короткостроковій перспективі українська зовнішня політика буде в основному зосереджена на «рамштайнський формат» (дипломатичні зустрічі міністрів оборони для синхронізації та прискорення надання військової зброї Україні — ред.), а також  багатосторонніх відносинах з ЄС. 

«Ми маємо потребу не тільки у зброї, але й в гуманітарній та макрофінансовій допомогах. Ми по суті зараз живемо в умовах, коли без фінансової допомоги рухнемо, адже це й війна економік. Це те,  на чому буде зосереджена робота наших дипломатів», — каже Шеренговський.

За його словами, є три основні вектори української зовнішньої політики — євроатлантичний (вступ України до ЄС та НАТО), стратегія малих альянсів (створення малих регіональних союзів як Люблінський трикутник, квадрига як Україна-Туреччина, альянс Британії-Польщі-України та Асоційоване тріо України, Молдови та Грузії), а також розвиток співпраці з країнами Латинської Америки й Африки. 

«Формула малих альянсів зараз десь трішки відходить на задній план, але думаю, що вона буде достатньо активною. Ця модель подобається багатьом політикам та експертам, зокрема нещодавно у Львові була зустріч президентів Люблінського трикутника. Ідея британсько-польсько-українського союзу також багатьом сподобалась,  однак наразі невідомо, в якому форматі працюватиме. Дещо складніше відбувається робота у форматі квадриги (військово-політична співпраця України та Туреччини — ред.)», — додає він.

Дмитро Шеренговський вважає, що проблема у роботі з Латинською Америкою полягає у малій присутності України там. «Не сказав би, що у цьому регіоні антиукраїнські настрої. Вони не є проросійськими; скоріше Росія використовує антизахідну риторику, яка притаманна регіону», — каже Шеренговський.

Директор програми «Північна Америка» Ради зовнішньої політики «Українська призма» Олександр Краєв говорить, що для України найкращим є шведсько-фінський варіант. «Коли Швеція і Фінляндія розпочали вступ до НАТО, Росія стала накопичувати сили на цих напрямках і всіляко погрожувати їм. Але країни майже одразу надали "проміжні гарантії" США та Велика Британія, після чого Путін заявив, що Росія не має жодних претензій до цих країн», — говорить експерт.

Він пояснює, що ці гарантії еквівалентні статті 5, але застосовуються для країн, яких поки немає в НАТО. «Варіант, коли Україна йде в НАТО, але поки врегульовує структурні та політичні питання, США та Велика Британія надають проміжні гарантії, видається найбільш адекватним. Це дозволить здобути безпеку, а для Заходу не виглядатиме як ескалація», — каже Краєв.

Натомість Дмитро Шеренговський переконаний, що Україна не потребує шведсько-фінського сценарію. На його думку, такий формат був доцільний до повномасштабного вторгнення. Однак переконаний, що після закінчення війни питання вступу України в Альянс розв’яжеться. 

«У НАТО у немає чітко прописаної процедури вступу, на відміну від ЄС. Однак оновлена стратегія НАТО до 2030 показує фактор співпраці з третіми країнами. Сьогодні країни НАТО надають Україні конвенційне озброєння, консультації, розвідувальну та фізичну підтримку», — говорить він.

Аналітик переконаний, що ті процеси, які Україна проходить зараз — постачання зброї, навчання українських військових та зміна систем командування — матимуть позитивний вплив при вступі до Альянсу.

Шеренговський каже, що після війни перед Україною буде багато викликів, які впливатимуть на безпеку та позицію на міжнародній арені. 

Більшість цих викликів залежить від того, яким чином закінчиться війна. Він вважає, що перемога в конвенційній війні не означає, що війна не продовжуватиметься у гібридній формі. 

«Після війни нас чекає велика кількість як внутрішніх, так і зовнішніх викликів. Нам потрібно буде продовжувати просувати свої інтереси та бути сильними», — зауважує він.