Як працює класична російська пропаганда?

Засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем», авторка книжок «Нація овочів», «Боротьба за правду» і курсу «Інформаційна гігієна під час війни» на Prometheus курсу та ведуча радіоблогу «Вірю не вірю» на радіо «Культура» Оксана Мороз розповідає про те, як працює класична російська пропаганда, на прикладі кейсів. 

Більше про це на прикладі різних прикладів можете дізнатися з курсу «Інформаційна гігієна під час війни» на Prometheus. Курс створений за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine та ВГО Українська бібліотечна асоціація.

Заповіді класичної російської пропаганди, фактично, дублюють методички КДБ. Це наочно проілюстрували New York Times у документальному фільмі «Meet the KGB Spies Who Invented Fake News»: на свідченнях колишніх агентів та дослідників журналісти показали, що Росія застосовує ті ж прийоми, що й за часів Холодної війни. Їх можна звести до семи заповідей.

Росіяни знаходять точку болю. Шукають економічні, соціальні, демографічні, лінгвістичні, етнічні — будь-які джерела соціальних розбіжностей. І роздувають їх, щоб люди втратили довіру один до одного. 

Вона має бути настільки приголомшливою, щоб ніхто й повірити не міг, що таке взагалі можливо. Її транслюють звідусіль. Про неї говорять експерти, політики, астрологи, журналісти, військові та інші. Кожен для своєї аудиторії та зі своїми аргументами. Врешті-решт люди починають вірити. Як тут не згадати цитату, яку приписують Гебельсу:

У сучасній психології ефект отримав назву «ілюзія істини». 

А щоб у брехню повірили швидше, її потрібно обгорнути навколо правдивої серцевини. Найбільш успішні інформаційні кампанії містять у собі елементи правди, і завдяки цьому дезінформація сприймається як реальна.

Так, щоб джерелом повідомлення здавався хтось інший. Це легко, адже 42% українців не перевіряють інформацію. 

Так Росія називає тих, хто бездумно сприймає кремлівські меседжі й просуває їх. 

Що відбувається, коли правдошукачі намагаються спростувати фальшивку? Потрібно все заперечувати. Навіть якщо очевидно — заперечувати. 

Росія прагне вести тривалу гру і вкладає величезні ресурси у речі, які можуть не давати плодів роками. Зрештою нагромадження цих операцій протягом тривалого часу дасть потрібний результат.

Але цей підхід ефективний, коли є сумніви, хто є злом. Зараз їх немає, тому в хід йдуть приховані інструменти. Про них поговоримо далі. 

У Путіна рак. Чудова новина, чи не так? От тільки він вже мав кілька разів померти. Перша інформація про те, що диктатор смертельно хворий, з’явилася ще в 2003. Після під кожне загострення відносин з РФ з'являлася нова хвороба. 

Є два піки медійної діагностики онкології в диктатора — 2014 та 2022 роки. В обох випадках звучала теорія, що тиран почав війну з Україною, щоб «встигнути увійти в історію». 

У жовтні 2014 New York Post опублікував матеріал, що у Путіна рак підшлункової залози. Видання повідомляло, що його нібито лікує лікар, з яким Путін познайомився, коли служив у Дрездені. У матеріалі підкреслювали, що Путіну залишилося жити три роки. 

Навесні 2022 року відразу кілька джерел опублікували інформацію про черговий рак. Активно про це говорив анонімний ресурс Генерал СВР: повідомляв, що в Путіна скоро буде операція, а її причина — невстановлена форма раку. У квітні видання «New Lines» отримали аудіозапис близького до Кремля олігарха, у якому той стверджує, що Путін хворий на рак крові.

По-перше, Путін може бути хворий, і цю інформацію приховують. Здоровий тиран — це один зі стовпів, на яких тримається російська диктатура. До того ж образ Путіна будується саме на маскулінності. Як перебити інформацію про хвороби? Регулярно дискредитувати. Так з'являються системні вкиди, які нічим не закінчуються. І в кожний наступний вірять менше. 

По-друге, це магічний спосіб розв'язати всі проблеми. Якщо Путін помре, то і війна закінчиться. Розслабляємося і п'ємо лавандовий лате замість того, щоб допомагати армії. Третє — хайп: хвороби Путіна завжди привертають увагу.

Головна задача терориста — медійний ефект. Неважливо, скільки людей загине, головне — залякати мільйони. 

Проаналізуємо на прикладі подій липня. 

1-го липня США дали перші HIMARS. Саме з цього дня йде відлік липневих терористичних актів та інформаційних атак.

1 липня. Сергіївка. Російські ракети влучили в будинок та базу відпочинку. 22 загиблих. Теракт відбувся на фоні нагнітання щодо нападу з Білорусі. Активно ширились чутки про наступ чи ракетний удар о 4-й ранку. Усе з джерел: знайомий в СБУ сказав.

10 липня. Часів Яр. Російські ракети влучили в багатоквартирний будинок. Протягом кількох днів щодня дізнавалися про все більшу кількість жертв — 15-40-48 загиблих.

14 липня. Російські ракети вдарили по центру Вінниці. Смерть дівчинки Лізи підняла емоційний накал українців до максимуму. На фоні цього ширилася інформація, що 15 липня Путін має виступити з нібито історичною промовою. У ній він буцімто мав оголосити про відродження СРСР і підписати «угоду» з Лукашенком і Януковичем. 

15 липня. Російські ракети влучили у промисловий об'єкт в Дніпрі. 

Тоді ж до реальних терактів додавався й емоційний тиск з боку російських так званих експертів. Юлія Латиніна опублікувала твіти, в яких стверджувала, що Путін буде бомбити Банкову. 

З 15 до 17 липня була більша кількість повітряних тривог, ніж зазвичай. Під час однієї з них, 16 липня, почали масово ширитися повідомлення, що летить 48 ракет. Додавався навіть перелік міст з точним часом потенційних прильотів. 

17 липня Медведєв написав пост з погрозами «судного дня». Українці ж почали отримували смс про те, що нібито «з 19 до 21 липня плануються масовані ракетні обстріли», а «зі сторони Білорусі диверсійні групи просунуться до 15-20 км в Україну». 

23 липня відбувся обстріл Одеського порту. 

28 липня у Telegram-каналах поширювалося відео тортур росіян над українським солдатом. 

29 липня російський касетний снаряд влучив у зупинку в Миколаєві. Пʼятеро людей загинуло. Через кілька годин з'явилась новина про вибух барака в Оленівській колонії — росіяни вбили 53 полонених азовців, 75 — отримали поранення. 

На фоні цього Росія почала ще одну інформаційно-психологічну операцію — дискредитація влади. Її звинувачували у здачі азовців. Наступного дня росіяни опублікували нібито списки загиблих та поранених в Оленівці. Інших джерел не було, і сім'ям ніхто не міг ні підтвердити, ні спростувати інформацію.

Місяць терору закінчився влучанням російської ракети у будинок відомого українського аграрія Олексія Вадатурського. 

Це хронологія російського терору одного місяця війни. І це лише перелік резонансних подій, від яких росіяни відштовхнулися для інформаційно-психологічних операцій. 

Так сталося і 10 жовтня. Пам’ятаєте повідомлення про «отвєточку за мост»? Зараз у багатьох є думка, що ці джерела щось знали. Саме на це і розраховує ворог, щоб розганяти паніку і змусити нас зупинитися. Це технологія. 

Ворог постійно розсилає повідомлення-попередження. У якийсь момент це може збігтися з реальністю. Людина пов’язує «попередження» і прильоти та довіряє джерелу. Джерело регулярно публікуватиме такі «інсайти», а люди — поширюватимуть. Результат — паніка.