«Я не можу потрапити на заходи для вчителів мого профілю», — як працюється в Україні людям з інвалідністю

Станом на січень 2022 року в Україні проживало понад 2,7 млн людей з інвалідністю — свідчать дані Державної служби статистики. З них понад 2,5 млн — особи працездатного віку. За два роки повномасштабної війни кількість українців з інвалідністю зросла на 300 тисяч, тобто на 10%. Внаслідок воєнних дій їх чисельність збільшується щодня.

За даними Міністерства соціальної політики, станом на серпень 2024 року в Україні працевлаштовано близько 480 тис. людей з інвалідністю. Така ситуація на ринку виникла попри те, що близько 1,5 млн людей мають третю групу інвалідності. Тобто не потребують особливих пристосувань до робочих місць.

Питання інтеграції вразливих груп населення не виникло у зв’язку з повномасштабною війною, але загострилося, як її наслідок. На це є, як мінімум, дві причини. Перша — зростання кількості людей з набутою інвалідністю, зокрема людей працездатного віку та дітей, які розвиватимуть економіку держави в майбутньому. Друга причина — збільшення уваги до цієї категорії — дефіцит робочої сили. 

За ініціативи Міністерства соціальної політики, консалтингова компанія Civitta провела дослідження. За його висновками, після перемоги Україні не вистачатиме до 4,5 млн працівників для відбудови держави. У зв’язку з цим, виникла ідея активніше залучати вразливі групи населення до економічного життя країни. Дослідження демонструє, що Україні вдасться залучити до ринку праці 1,5 млн людей з інвалідністю до 2032 року. Це за умови ефективної соціальної політики та розвитку відповідних соціальних послуг.

Які зміни щодо працевлаштування людей з інвалідністю вже відбулися, із якими труднощами вони досі стикаються і чому законопроєкт, який мав допомогти людям з інвалідністю швидше знайти робоче місце, викликав дискусії та критику — читайте в матеріалі Свідомих.

Послухати матеріал:

14 травня 2024 року відбувся круглий стіл «”Проєкт «Візія-2033”»: Економіка військового часу — де брати робочу силу?», організований всеукраїнською асоціацією компаній з міжнародного працевлаштування. На ньому представники міністерства соціальної політики, профспілок та громадського сектору говорили про потенціал працевлаштування більшої кількості жінок, людей старшого віку та людей з інвалідністю.

Від початку року роботодавці з усіх регіонів України отримали 77 мільйонів гривень — компенсацію за облаштування робочих місць для 1 200 фахівців з інвалідністю. Робочі місця облаштували для бухгалтерів, вчителів, інженерів з охорони праці, діловодів, адміністраторів, менеджерів у торгівлі, водіїв та слюсарів.

Фінансова підтримка роботодавців, мала б заохотити працевлаштувати кандидатів з першою та другою групами інвалідності. Заяву на компенсацію можна подати через сервіс Дія, врахувавши декілька нюансів. 

По-перше, компенсація виплачується в розмірі фактичних витрат за облаштування робочого місця працевлаштованої особи з інвалідністю, але не може перевищувати визначеного граничного розміру. На облаштування місця для працівника/-ці з  інвалідністю першої групи роботодавець має витратити до 15 мінімальних зарплат. А для осіб з інвалідністю другої групи — не більше, ніж 10 мінімальних зарплат.

По-друге, заяву можна подати лише протягом 90 днів з дня працевлаштування особи з інвалідністю. Тобто повернути кошти за облаштування місця для «старого» працівника не вийде.

Третій нюанс — облаштування зони, яка не є безпосередньо робочим місцем, але з якою має взаємодіяти працівник. Має бути переобладнане все — від пандусів до санвузлів. В переліку обладнання, витрати на які можуть бути компенсовані, є багато позицій, зокрема туалетні опори для рук та спини, які монтуються на унітазі. Є ризик, що на все необхідне не вистачить виділеної суми компенсації, тож роботодавець муситиме взяти частину витрат на себе.

Попри все, компенсації могли б покращити ставлення роботодавців до квот. Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлює обов’язкову квоту працевлаштованих людей з інвалідністю на підприємстві — мінімум 4% від штату. Якщо колектив налічує до 25 працівників, то серед них має бути принаймні одна людина з інвалідністю. На колективи до восьми осіб ця норма не поширюється. За невиконання квоти роботодавця штрафують за кожного непрацевлаштованого працівника.

Якщо компенсації й здатні згладити гострі кути між державою, роботодавцями та кандидатами з інвалідністю, то облаштованого робочого місця все одно не достатньо. Необхідно розглядати питання комплексно — забезпечити доступні транспорт, тротуари та архітектурну доступність всіх установ. Серед іншого, архітектурною безбар’єрністю займається команда ініціативи першої леді України Олени Зеленської «Без бар’єрів». Національна стратегія, яка полягає у створенні безбар’єрного простору в Україні до 2030 року.

У сім’ї 24-річного Данила Зелінського всі так чи інакше дотичні і до вчительства, і до юриспруденції. Сам Данило з дитинства цікавився темою захисту прав людини, тож він вирішив здобувати спеціальність юриста.

У Данила ДЦП, чоловік пересувається на кріслі колісному. На його думку, йому б не вдалося стати активним юристом-практиком, адже ця професія вимагає постійного руху та мобільності. Здобувши ступінь магістра, чоловік шукав варіанти для самореалізації у професійному плані і вирішив стати вчителем. 

Зараз Данило працює вчителем правознавства та громадянської освіти у Салезіянському приватному ліцеї «Всесвіт» в Житомирі. У цьому закладі освіти навчався він сам, тож питання архітектурної доступності тут було врегульоване ще з часів його навчання. 

Педагогічний колектив та учні сприйняли Данила без упереджень. Але професія вчителя не обмежується роботою в ліцеї. Педагоги мають відвідувати курси з підвищення кваліфікації, конференції, тренінги. З цим у педагога виникають труднощі.

«Складно бути вчителем, який пересувається на кріслі колісному. Все тому, що, окрім доступного ліцею, є недоступність освітньої інфраструктури загалом в місті. Я, наприклад, не можу потрапити на якісь загальноміські заходи, які організовуються для вчителів мого профілю. Мені доступні лише ті, що онлайн», — розповідає Данило. 

Чоловік вже порушував це питання в особистих розмовах з посадовцями. За словами Данила, необхідно наголошувати на створенні безбар’єрних умов, а не чекати, що інші про це потурбуються. Окрім питання фізичних перешкод, Данила хвилюють і моральні. На його думку, деякі роботодавці можуть не замислюватись про потенціал людей з інвалідністю, а також не здогадуватись про їхні потреби. Цю непоінформованість могла б компенсувати просвітницька робота з роботодавцями.

У своєму навчальному закладі Данило намагається підлаштувати деякі робочі процеси під свої функціональні можливості. До того ж за нагальної потреби, йому допомагають учні. За спостереженнями Данила, система освіти кардинально змінилася, поки він здобував вищу освіту. До прикладу, однією з тем курсу громадянської освіти, є виховання толерантного ставлення до людей з інвалідністю і коректного спілкування з ними. 

«Можливо це не скромно сказано, але вважаю, що моя історія є прикладом того, що таке толерантне суспільство і суспільство здорової людини, де права всіх верств населення дотримані й захищені», — ділиться Данило. 

У майбутньому, після закінчення війни, Данило бачить себе в політиці. Адже доступність потребує комплексної роботи в багатьох сферах. Такий шлях молодий чоловік розглядає як інструмент для впровадження механізмів та ідей для спрощення життя людей, які потребують створення безбар’єрних умов життя. Чоловік каже, що йдеться не тільки про людей з інвалідністю, але й людей похилого віку, батьків з дитячими візочками тощо.

У листопаді 2022 року народні депутати України — члени Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів — створили законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю».

Тоді громадські об’єднання та правозахисні спілки заявили про невідповідність законопроєкту міжнародним стандартам. У відповідь керівництво Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів розпочало обговорення пропозицій громадських об’єднань осіб з інвалідністю в межах робочих груп.

Оприлюднена порівняльна таблиця доопрацьованого законопроєкту знову викликала нові дискусії та обурення громадськості, адже з 922 було прийнято 11 комітетських правок. «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» оприлюднила звернення до народних депутатів України з проханням про недопущення прийняття законопроєкту у другому читанні та в цілому.

Попри це, на круглому столі, організованому Медіацентром «Україна», голова Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова вказувала на позитивні зміни щодо працевлаштування, які пропонував цей законопроєкт:

«Реалізація положень цього проєкту Закону уможливить працевлаштувати набагато більше осіб з інвалідністю, ніж це відбувається зараз, в тому числі у публічному секторі. Щобільше, відповідне працевлаштування відбуватиметься вже за європейськими зразками».

За словами Ірини Почерняк, керівниці юридичного напряму громадського об’єднання «Ліга Сильних», дискусійний законопроєкт має сильні та слабкі сторони, коли йдеться про працевлаштування людей з інвалідністю.

Основних переваг цього законопроєкту, на думку Ірини, є чотири. 

Перша — стосується виконання встановлених квот на працевлаштування людей з інвалідністю (4%). Роботодавець матиме право зарахувати одного працівника з першою групою інвалідності за два робочих місця нормативу. Це ж стосується робітників з другою групою інвалідності, які мають порушенням зору або психічні порушення. Цю можливість варто розглядати не тільки, як перевагу для роботодавця.  Пропоновані зміни стануть додатковою гарантією для людей з інвалідністю, які потребують більшого сприяння щодо зайнятості. 

Друга, на думку Ірини, позитивна пропозиція законопроєкту змінює  підхід заохочення компаній до наймання працівників з інвалідністю. Зараз роботодавець отримує пільги, тільки якщо бере на роботу людину з інвалідністю, яка має статус безробітної. Тобто кандидат має перед працевлаштуванням стати на облік центру зайнятості, що навіть на законодавчому рівні доступно не всім людям з інвалідністю (за умови, що МСЕК констатував непрацездатність — прим. ред.). А за законопроєктом пільги, які пропонуються для працевлаштування людей з інвалідністю, не залежать від того, в який спосіб роботодавець і працівник знайшли одне одного.

Третьою перспективною зміною, яку пропонує законопроєкт, є поширення обов’язку працевлаштовувати людей з інвалідністю і на комунальні, державні підприємства, а також органи державної влади та місцевого самоврядування. Зараз в законі є ця вимога, але немає санкцій за невиконання.

Це у перспективі може збільшити кількість вакансій, які розглядатимуть для себе люди з інвалідністю. 

Четверта перевага стосується питання квот на працевлаштування людей з інвалідністю. Існує Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, який компенсує вартість облаштування робочих місць людей з інвалідністю. Наповнюють його коштом адміністративних внесків, які сплачують роботодавці, які не виконали нормативу працевлаштування (4%). Ось ця система сплати санкцій, на думку Ірини Почерняк, потребує змін.

«Санкція — це відповідальність, яка можлива тільки за умови наявності вини роботодавця. Щоб уникнути відповідальності роботодавці створюють вакансію та подають про неї відомості в центри зайнятості, як для допомоги у пошуку кандидатури. Після цього роботодавець вважається таким, що зробив все залежне від нього, щоб виконати нормативу з працевлаштування. У тому, що людина не знайшлася, його вини нібито немає», — пояснює юристка.

У такий спосіб роботодавці й не дають можливості працевлаштуватися людям з інвалідністю, і не сплачують санкцію, якою б держава покрила витрати інших роботодавців на облаштування робочих місць. Цей законопроєкт пропонує змінити санкцію на збір. Роботодавець тепер має вибір: або виконувати квоту, або платити збір.

Прописана законопроєктом процедура забезпечення розумного пристосування, за словами юристки, виписана недосконало. З одного боку, законопроєкт передбачає, що всі роботодавці за запитом співробітника з інвалідністю мають забезпечити йому розумне пристосування, наприклад, необхідне для роботи обладнання. Це дозволить уникнути бюрократичних процедур, пов'язаних з облаштовуванням спеціального робочого місця. З іншого боку — це зараз свого роду декларативна норма, що створює ризик її невиконання. Зараз вона потребує подальшого врегулювання на рівні підзаконних актів, тому до кінця механізм отримання розумного пристосування не є зрозумілим.

«Хотілося б, щоб цей законопроєкт вже на даному етапі більш чітко виписав процедуру отримання розумного пристосування, щоб ним дійсно можна було скористатися, і щоб він не був занадто забюрократизований. Щоб роботодавець та людина з інвалідністю могли зрозуміти, чи можуть вони розраховувати на це розумне пристосування, чи ні», — каже Ірина.

Окрім цього, законопроєкту не вистачає заохочувальних механізмів для облаштування своїх робочих місць самозайнятими особами та ФОПам. На цьому наполягали люди з інвалідністю, спілки, організації, проте в оновленому варіанті про це не йдеться. 

Третє положення, яке викликає широкі обговорення, зокрема серед ГО, — це пільги для підприємства, створеного громадськими об'єднаннями людей з інвалідністю. У пропонованому законопроєкті йдеться про пільги для всіх підприємств, якщо вони працевлаштовують 50% і більше осіб з інвалідністю, незалежно від форми власності, що є позитивом.

Втім, громадські організації та підприємства, засновані людьми з інвалідністю, бачать загрозу у скасуванні статті, яка вже регулювала їхній статус і права на пільги. Поки що немає змін до податкового кодексу, який би передбачав, які ж пільги будуть пропонуватися на загальних засадах всім іншим роботодавцям, в тому числі і їм. Тому ця стаття викликає побоювання, що заберуть те, що є, без пропозиції адекватної альтернативи. 

«Такі побоювання наразі безпідставні, адже законопроєкт містить перехідні положення про те, що чинні пільги буде збережено до прийняття відповідних змін до податкового законодавства. Однак важливо було б вже на даному етапі мати деяку певність, що нові податкові пільги не будуть нижчими за вже наявні», — пояснює керівниця юридичного напряму громадського об’єднання «Ліга Сильних». 

Питання працевлаштування людей з інвалідністю неможливо розглядати окремо від інтеграції їх у суспільство, яка досі триває. Громадський сектор, активісти, ініціативи від держави хоч і змінюють ситуацію на краще, фізичні та ментальні перешкоди мають свій вплив. 

Поліпшення інфраструктури — основне, про що зазвичай згадують і представники громадського сектору і державних інститутів. Недоступність до робочих місць, громадських об’єктів та складнощі пересування громадським транспортом обмежують сфери можливого працевлаштування людей з інвалідністю. Окрім цього, нестача адаптованої архітектури забирає у них можливість здобувати бажану освіту, щоб потім конкурувати на ринку праці. 

Ще одним бар’єром для працевлаштування людей з інвалідністю є непорозуміння з роботодавцями на декількох рівнях.

Перше — ментальне, його мають вирішувати просвітницькі програми. Роботодавці мають побачити у людях з інвалідністю корисних для своєї справи працівників. 

Друге — юридичне, адже роботодавці побоюються, що взявши на роботу людину з інвалідністю, вони не зможуть її звільнити. У законодавстві дійсно передбачені пільги для людей з інвалідністю, зокрема довші відпустки чи пріоритетність під час скорочень. Але, якщо людина не виконує свої трудові обов'язками, то її реально звільнити.

Третє — підтримка від держави. Є компенсування, є пільги, але вони поки що не покривають всі можливі варіанти взаємодії кандидата з інвалідністю та роботодавця.

За словами Ірини Почерняк, керівниці юридичного напряму громадського об’єднання «Ліга Сильних», певні труднощі з працевлаштуванням створювали МСЕК. До об’єднання надходило багато скарг щодо коректності оформлення МСЕК, індивідуальних програм реабілітації, де прописуються рекомендації щодо працевлаштування людини з інвалідністю. Наприклад, людині, яка все життя працювала на АТ «Укрзалізниця» під час підтвердження її діагнозу прописують «не рекомендовано працювати в АТ “Укрзалізниця”», ігноруючи спектр посад на підприємстві.  

22 жовтня Президент Володимир Зеленський після засідання РНБО видав указ, згідно з яким до 31 грудня 2024 року в Україні мають бути ліквідовані всі медико-соціальні експертні комісії. 

Ще один фактор, що ускладнює працевлаштування — складність пошуку вакансій. 

«Є на сайті служби зайнятості такий окремий розділ, де можна здійснити пошук роботи, але там незручні фільтри, щоб шукати вакансію, на яку готові прийняти людину з інвалідністю. Хоча це теж неправильний підхід, адже будь-яка вакансія мала б бути доступною людині з інвалідністю. Тому взагалі це просто про складність у самостійному пошуку», — каже Ірина.

За словами Ірини Почерняк, якщо людина з інвалідністю натрапляє на ці труднощі під час пошуку роботи, їй краще звернутися до громадських організацій, які опікуються адвокацією її прав. Також можна додатково висвітлювати проблеми у соціальних мережах, надаючи розголосу ситуаціям, що склалися.