«Війни вистачить на всіх». Що говорять військовослужбовці про фронтове знецінення в армії?

Образ військовослужбовця для українців — це уособлення героя, який здатний на все. Проте військові також можуть відчувати хвилювання, провину, а іноді власне знецінення під час війни. 

Хтось більше перебуває на лінії фронту, когось частіше впізнають у соціальних мережах, а з кимось радяться як з експертом. 

Про те, як військові знецінюють свою роботу на фронті та порівнюють власні досягнення між собою, читайте у матеріалі.

Серед тих, хто вступив до військової служби, не всі не беруть участі в бойових діях, а працюють в частинах у тилу. «Це може викликати самобичування, особливо, коли твої товариші зіткнулися з сильним опором або навіть потрапили в оточення, а ти не можеш бути поруч», — каже психологиня лінії підтримки «Veteran Hub» Іванна Ковальчук.

За її словами, це викликає тривогу та почуття провини. 

«Перебування у відносній безпеці викликає знецінення. Таку реакцію можна спостерігати у більшості військових, які прагнуть брати участь в бойових діях, але через обставини залишаються у тилу», — зазначає психологиня. 

Пресофіцерка ЗСУ Маргарита Рівчаченко згадує, що знецінення також є між військовими, які перебувають у різних підрозділах. Каже, що не завжди цінують тих,  хто перебуває не в зоні бойових дій. За її словами, таке ставлення формують здебільшого цивільні, які не завжди з повагою ставляться до військових в тилу. 

«Коли підрозділ перебуває не в зоні бойових дій, то це залежить не від людей в ньому, а від керівництва», — говорить пресофіцерка. 

Бойовий медик 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Петро Конопля розповідає, що військові звикають до своєї роботи, тому іноді їх досягнення стають буденністю. На його думку, у цьому немає знецінення власної роботи, оскільки вона стає як обов’язок. 

«Військові звикають до життя на фронті та роблять вже звичайні для них речі. Ти можеш по декілька разів на день ризикувати життям та робити надважливі речі, але для тебе це стає буденністю, тому не завжди усвідомлюєш величність своєї справи», — говорить військовослужбовець. 

Він помічав знецінення серед військових, коли одні більше медійні, а інші ні. «Це провокує думки, що ти нібито робиш менше та не заслуговуєш на таку увагу», — каже Петро Конопля. 

На фронті завжди є напрямок, де відбуваються більш інтенсивні бої, тому його більше висвітлюють. «Але війни вистачить на всіх. Сьогодні ти можеш бути на спокійному напрямку, а завтра тобі доведеться змінювати людей, які зараз в боях. Тому додатково нервувати, що ти не на своєму місці не треба», — каже військовослужбовець бойової групи «Карпатська Січ» 206 батальйону ТрО Іван «Гроза». 

Суспільство не завжди сприймає підрозділи територіальної оборони як один із підвиду війська. Через це іноді виникає знецінення військовослужбовців ТрО. 

Начальник служби зв’язків з громадськістю 106-ї окремої бригади територіальної оборони Капітан Олександр Севастьянов розповів, що на початку мобілізації у 2022 році люди йшли в тероборону, сподіваючись, що залишатимуться у тилу і при цьому будуть отримувати високе грошове забезпечення. 

Наразі Сили територіальної оборони — це окремий рід Збройних Сил України зі своїми завданнями. 

«Кожна бригада ТрО має захищати свій регіон у його межах. Але швидко стало ясно, що так не працює: потрібно зустрічати ворога там, куди він зміг дійти, а не чекати, коли він дійде до межі твоєї області. Тож підрозділи ТрО перебувають, як правило, у районах виконання завдань поряд з іншими складовими Сил оборони, і свої завдання виконують так само як і інші», — пояснює Олександр Севастьянов. 

Для уникнення прояву знецінення військовий радить не ділити військових на кращих та гірших. 

Коли ветеран(к)и обіймають цивільні посади, незалежно від причини їх демобілізації, ледь не щодня у голові виринає питання «чи достатньо я зробив для завершення цієї війни?», і кожного разу відповідь «ні», пояснює психологиня. 

«Водночас, починаєш відчувати, ніби займаєшся чимось несуттєвим. Там, на війні, ти був воїном, який захищав світ, боронив країну. А тут — ти просто працівник, якому доводиться думати, як оплатити квартиру», — пояснює Іванна Ковальчук. 

Офіцер-психолог ЗСУ Артем Осипян майже весь 2022 рік пробув на фронті як доброволець, а на початку 2023 року повернувся у цивільне життя. 

«Я відчував себе не на своєму місці, хоч і шукав не компромісні варіанти, як то робота з ветеранами у “Veteran Hub”. Навіть коли робиш корисні речі, відчуваєш себе не на своєму місці. Відчуваєш, що зараз можеш бути зі своїми побратимами і робити більш корисне там [на фронті]. Здається, що це єдине важливе, що ти можеш робити. Відчуваєш, що справжнє життя там, а тут якась бутафорія», — каже Артем Осипян. 

Осипян помітив на власному досвіді ефект «постфронтового знецінення». За його словами, це виникає, коли не перебуваєш безпосередньо на фронті або поруч з побратимами. Це відчуття може з'являтися у вигляді того, що речі, які здавались важливими у цивільному житті, після перебування на фронті, втрачають змістове забарвлення і сенс.

«Ти не отримуєш задоволення від того, від чого раніше отримував. Ти ніби травмований своїм попереднім досвідом, але насправді це може бути прихованим трансформованим відчуттям провини. Вона блокує задоволення від можливості спокійно піти в кіно або поїхати на відпочинок, або ж загалом продовжити своє життя у цивільній ролі», — говорить офіцер-психолог. 

Військовослужбовець наводить приклад того, що є провина вцілілого, але є і «провина цивільного», — відчуття меншовартості життя поза війною. 

Повноцінно позбутися відчуття власного знецінення Артему Осипяну вдалося лише після того, як він повернувся до війська. 

Аби не змушувати відчувати у військових знецінення їхньої роботи, не варто ділити підрозділи на тилові та ті, що працюють на передовій. «Це і є перший момент знецінення», — говорить психологиня Іванна Ковальчук. 

«У спілкуванні з військовими, аби не змусити їх пережити відчуття провини та знецінення, варто уникати ініціацій розмов про війну, смерть, втрати, горювання, спогади», — каже психолог Ігор Озерський. 

Ковальчук наголошує, що важливо розуміти і поважати роботу всіх ланок Збройних сил, бо це одна система, в якій кожний елемент напряму чи опосередковано впливає на роботу іншого.