Відновлення історичної справедливості. Як працює комісія з реабілітації репресованих СРСР?

Відновлення історичної справедливості. Як працює комісія з реабілітації репресованих СРСР?

У січні 2024 року Національна комісія з реабілітації реабілітувала українського режисера та сценариста Сергія Параджанова. У його справі та інших архівних документах виявили політичний мотив радянської влади переслідування та засудження культурного діяча.

Радянський Союз розпався у 1991, сьогодні 2024 — між цими датами 33 роки, за які Україна мала розв’язати наслідки радянщини. Проте цього не сталося. Під час СРСР більшовики знищували та карали мільйони українців — Україна ж досі відновлює історичну справедливість щодо незаконно засуджених.

Діють спеціальні комісії з реабілітації репресованих. Реабілітації підлягають ті, кого вбила радянська влада за сфабрикованими справами, депортувала, ув’язнила на території України чи в засланні. Мета — відновити історичну справедливість та засудити злочини радянської влади. 

Хотів, щоб реабілітація Параджанова стала для нас нагадуванням про те, що є тисячі людей, які на це очікують. Вони досі не реабілітовані, і про них не можна забувати,

  — сказав голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович.   

Про те, як тривала реабілітація ще за часів СРСР, коли в Україні були створені спеціальні комісії та як кожен із нас може бути дотичний до реабілітації незаконно репресованих людей — у матеріалі. 

Послухати матеріал:

Історичний шлях реабілітації

Реабілітація — процес відновлення справедливості та історичної правди щодо людей, яких репресував комуністичний режим упродовж 1917-1991 років. 

За часів перебудови періоду Михайла Горбачова у 1989 році процес перезапустили — Президія Верховної Ради СРСР ухвалила спеціальну постанову про додаткові заходи щодо реабілітації всіх жертв політичних репресій радянською владою.

Після ухвалення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» у 1991 році хаотичний до цього процес прискорився і став системним. 

Уперше реабілітація відбулася в 1950-х роках, коли до влади прийшов Микита Хрущов і почав роботу над розвінчуванням культу Йосипа Сталіна, говорить Свідомим історик та голова регіональної комісії з реабілітації на Рівненщині Андрій Жив'юк. Проте тоді реабілітували лише військових і політичних радянських діячів. 

Проводити реабілітацію почали правоохоронні органи: спочатку — спецслужба Комітету державної безпеки СРСР (КДБ), згодом — Служба безпеки та прокуратура. Тоді почали реабілітовувати більшість із тих, хто зазнали репресій. 

У травні 2018 року набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Тоді ж утворили Національну комісію з реабілітації в Києві та регіональні комісії в обласних центрах. Відповідно до закону, правоохоронні органи більше не мають повноваження займатися справами самостійно, а входять у наглядову раду до комісій. 

За новим законом, реабілітація поширюється на всіх, хто постраждав від дій комуністичного режиму в 1917-1991 роках. Також запровадили категорію постраждалих від репресій — родичі людини, яку репресували. 

Етапи та процес реабілітації

Рішення про реабілітацію репресованих здійснюється у два етапи: подання заявки до регіональних комісій, які надсилають свої висновки Національній комісії з обґрунтованими пропозиціями щодо можливості визнання або відмови у визнанні людини реабілітованою чи потерпілою від репресій. 

Члени комісії взаємодіють із групами науково-документальної серії «Реабілітовані історією», каже Свідомим голова Національної комісії з реабілітації жертв політичних репресій комуністичного режиму Роман Подкур. 

Робітники комісії працюють в архівних підрозділах обласних центрів МВС та СБУ, шукають нереабілітованих громадян і подають їх на розгляд.

Завдання регіональної комісії — розглядати обставини, пов'язані зі вчиненням репресій, досліджувати матеріали справи, заслуховувати пояснення заявників щодо обставин репресій проти конкретної людини. 

Туди входять представники громадських організацій, Державного архіву, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, обласної ради, Служби безпеки та прокуратури. Здебільшого комісія працює з Галузевим державним архівом Служби безпеки та Галузевим державним архівом Національної поліції. 

За весь час існування комісія вже реабілітувала 1255 людей. Відмовили в реабілітації через відсутність законних підстав 41 особі. За 2023 рік в умовах повномасштабного вторгнення реабілітували 263 людини. 

Репресованим можуть затвердити фінансову допомогу в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (6 700 гривень станом на листопад 2023 року) за кожен місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат.

Також репресовані мають можливість повернути втрачені будівлі, майно (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося). При відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість.

За словами очільників регіональних комісій у Рівному та Сумах і голови Національної комісії, проблем із виплатами немає, механізм працює без перешкод. 

Міністерство фінансів у коментарі Свідомим повідомило, що під час повномасштабного вторгнення уряд та місцеві органи влади забезпечують виплати в повному обсязі.

Водночас реабілітовані особи мають право на зниження оплати житлової площі та комунальних послуг на 50 % у межах норм, передбачених чинним законодавством,

— повідомили в Міністерстві. 

Виклики в роботі

Попри повномасштабне вторгнення, комісії працюють, зокрема в прифронтових регіонах. Однак серед викликів не лише війна. 

Голова Національної комісії Роман Подкур говорить, що основна проблема — законодавча. При ухваленні правок до Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» діти, які народилися в таборах чи на спецпоселенні, мають статус «потерпілих», а не реабілітованих, тому не можуть розраховувати на пільги. 

Однак після народження вони вже були ув’язнені, і їхній статус нічим не відрізнявся від їхніх батьків (репресовані комуністичним режимом — ред). Це велика несправедливість. Міністерство фінансів начебто не бажало розширювати коло пільговиків (у коментарі Свідомим Міністерство не пояснило відсутність грошової підтримки для дітей, які були народжені в таборах чи спецпоселеннях — ред.),

— каже Подкур. 

Інший виклик — пошук документів для підтвердження статусу. Деякі державні архіви не мають можливості виготовляти копії документів, особливо архівно-кримінальних справ, які можуть налічувати понад тисячу сторінок. 

«Це не лише затягує процес, а й ускладнює ухвалення рішення, оскільки члени комісії повинні докладно розібратися у життєвому шляху кожної людини. Зокрема, не знаємо, де архіви СБУ в Донецькій та Луганській областях», — пояснює Роман Подкур. 

Їх реабілітували

Серед реабілітованих більшість — українці, хоча є багато поляків, білорусів, євреїв, росіян та ромів, каже Свідомим історик Андрій Жив’юк. 

Проводити реабілітацію однозначно треба. Історична справедливість та правда вимагають, щоб ми поставили в цьому процесі крапку і кожну безневинно репресовану людину реабілітували. Хай людей, які вчинили злочини, не покараємо, але засудимо хоча б систему,

— каже Свідомим очільник Сумської регіональної комісії В’ячеслав Оліцький. 

Мисткиня та керамістка Віра Чернієнко з Рівного вперше дізналася про долю свого дідуся через допис історика Жив’юка. Вона та її сім’я майже нічого не знали про те, що сталося з їхнім родичем. 

Його арештували та конфіскували все майно в 1939 році. До 1941 він перебував під слідством, а під час Другої світової війни представники радянської влади розстріляли його, коли розпочався наступ німців. 

Згодом його дочка зверталася до тодішнього Комітету державної безпеки СРСР (КДБ), де повідомили, що чоловік нібито загинув у рівненській в’язниці під час нальоту нацистської авіації. З цими фактами рідня жила до моменту реабілітації дідуся. 

Очільник Сумської регіональної комісії Оліцький згадує історію, коли людину могли репресувати за те, що в часи Голодомору та не здавала хліб, якого в неї насправді не було. Тоді їй приписували антирадянську політику. 

Кожна справа — це людське життя і доля. Для нащадків людини, яка постраждала від репресії, важливо встановити історичну справедливість,

— наголошує Оліцький. 

Як почати процес реабілітації?

Журналістка, документалістка та авторка каналу «Обличчя незалежності» Дарка Гірна говорить, що якщо є дідусь чи бабуся, які були політв‘язнями СРСР, тобто відбували терміни ув‘язнення або заслання за політичними статтями, важливо їх реабілітувати. 

По-перше, реабілітація відновлює чесне ім‘я людини. По-друге, Україна відзначає таких людей пенсією за особливі заслуги перед країною. Для нарахування такої пенсії (окремо від основної — ред.) є своя процедура. Тому важливо не зволікати,

— каже Дарка Гірна.

Щоб комісія почала розглядати справу, необхідно подати заявку за зразком до регіонального відділу. 

«Ініціювати реабілітацію може будь-хто, навіть людина, яка не має стосунку до долі когось із репресованих. Можна звернутися до комісії за місцем проживання і подати заявку. Людей, які пережили репресії, — одиниці. Тому здебільшого звертаються родичі. Іноді ініціюємо ми самі», — говорить історик Жив’юк. 

Після подачі заявки представники комісії шукають особову справу в архівах, виявляють дотичну інформацію, проводять аналіз та вирішують, чи рекомендують вони реабілітувати людину. 

Важливість і тяглість реабілітації

Спрогнозувати, скільки ще може тривати реабілітація, неможливо, вважає Роман Подкур. До того ж чимало архівно-кримінальних справ залишилося на території Росії. Багато є і в Казахстані та Киргизстані, де колись функціонували табори та спецпоселення. Комісія ж наразі зосереджується на опрацюванні документів в Україні. 

Продовження процесу реабілітації важливе навіть в умовах повномасштабної війни. Окрім історичної справедливості й відновлення чесного імені, важливо розкрити масштаби злочину комуністичного режиму, роз’яснювати практику позасудового судочинства,

— каже Роман Подкур.