В яких умовах навчаються українці за кордоном під час великої війни

«Литовський уряд вирішив скасувати безкоштовне навчання для українських студентів на прохання Києва», — така новина з’явилася у литовському ЗМІ «Lrt» 15 липня 2024 року. Рішення нібито підкріплене бажанням України припинити «відтік мізків» за кордон. Цю інформацію, яка згодом виявилася фейком, підхопила більшість українських медіа.

Поки не зрозуміло, хто саме намагається дискредитувати підтримку країн-партнерів, та чітко бачимо актуалізацію наративу про відтік розумної молоді за кордон. Якщо раніше в цьому звинувачували Україну, тепер можливі маніпуляції щодо бажання інших держав переманити українських студентів до себе.

Як йдуть справи у студентів з українським громадянством за кордоном та чи ховається за допомогою країн-партнерок бажання залишити перспективну українську молодь собі — в матеріалі Свідомих.

Прослухати матеріал

Через день після того, як в українському інфопросторі поширилася інформація про скасування безкоштовного навчання для українців у Литві, з коментарем вийшов Оксен Лісовий — Міністр освіти і науки України. Він наголосив на продовженні підтримки Литвою українських студентів та подякував країні-партнерці за це «непохитне рішення». 

Такі тези були підкріплені онлайн-зустріччю з Міністеркою освіти, науки та спорту Литви Радвіле Моркунайте-Мікуленене, заступником міністра Юстасом Нугарасом та держсекретарем Міністерства Юліусом Лукошіусом. Результатом розмови, за словами Лісового, стало підтвердження намірів Литви й надалі забезпечувати підтримкою українських здобувачів освіти. 

Спростувало інформацію, яку транслювало литовське медіа, і Міністерство закордонних справ України у відповіді на звернення народного депутата Олексія Гончаренка 24 липня. У Міністерстві заперечили, що українська сторона просила скасувати безкоштовне навчання для своїх студентів за кордоном.

В офіційній відповіді Міністерство повідомило, що українське посольство в Литві звернулося до Міністерства освіти, науки та спорту Литви із запитом, хто передав ЗМІ цю інформацію. Запитання залишилося без чіткої відповіді.

Міністерство освіти, науки та спорту Литви виділило 11 мільйонів євро на підтримку українських студентів.

«Ми віддані підтримці України. Українські учні і студенти, які вже перебувають у Литві, матимуть незмінні умови підтримки», — стверджує Міністерка освіти, науки та спорту Литви Радвіле Моркунайте-Мікуленене.

Серед українських студентів та студенток, які скористалися підтримкою Литви, — Одарка. Дівчина виїхала до країни за місяць після початку повномасштабного вторгнення. Вона шукала, де продовжити навчання, яке в Україні могло бути під загрозою зриву. Саме литовський університет пропонував чіткий алгоритм дій та був готовий доєднати українку до групи й забезпечити житлом. 

Варто зазначити, що Литва не лише стало підтримує українських студентів, але й фокусується на програмі лояльності. Ця програма спрямована на тих українців, які вже перебувають у країні. Вони або продовжують навчання в університетах, до яких вступили у 2022-2023 роках, або ж випускаються з литовських шкіл та готуються до вступу. 

Умови здобуття українцями вищої освіти в Литві зараз такі:

Станом на 24 липня 2024 року у вищих навчальних закладах Литви здобувають освіту близько 1 100 українців. Для порівняння, ця цифра складає 1.07% від 102 400 студентів, які навчалися у вищих навчальних закладах Литви у 2022-2023 навчальному році.

Студенти з України віддають перевагу таким спеціальностям, як міжнародний бізнес, інформаційні системи та кібербезпека, глобальний маркетинг, програмні системи, бухгалтерський облік та фінанси. Теоретично, українці матимуть шанс на працевлаштування, адже країна стикнулася з проблемою старіння нації. Здобуття вищої освіти саме в литовських університетах може змінити ситуацію з трудовою міграцією, яка є зараз.

«Іноземці зазвичай заповнюють прогалини в професіях з відсутніми кваліфікаціями, допомагають розв’язувати проблеми дисбалансу на ринку праці», — пояснює Юргіта Зембліте, керівниця відділу моніторингу та аналізу служби зайнятості в Литві.

Але для того, щоб працювати в Литві, іноземець має отримати спеціальний дозвіл. Зараз ця процедура дещо спрощена для українців через російсько-українську війну, і Литва стала лідеркою в Європі з працевлаштування українських біженців. 

Попри це, литовський уряд налаштований захистити своїх громадян від безробіття, яке може виникнути через навалу емігрантів. Так Сейм затвердив щорічну квоту працівників з третіх країн — серед яких і Україна.

До того ж члени Сейму насторожено ставляться до вихідців з країн колишнього Радянського Союзу. Якщо вони не хочуть інтегруватися у суспільство, а намагаються привезти із собою свою культуру, литовці виказують занепокоєння.

«Чи міграція, що йде з країн СНД, не повертає нас на пострадянський простір, де домінує Росія», — зауважує депутат Сейму Раймондас Лопата.

Станом на 1 липня 2024 року українці здебільшого працюють на підприємствах, будівництвах, складах, у сфері послуг з розміщення та харчування. Але ця статистика не стосується молоді, представники якої налаштовані працювати за фахом. Дехто з них — в Україні. Так Одарка планує повернутися до Києва, перед тим отримавши максимум від європейської освіти.

«Моє коло комунікації дозволило б залучити достатню кількість людей до внутрішньої трансформації існуючих сервісів та процесів у країні, до того ж позичений досвід із Заходу дозволить нам якнайшвидше інтегруватися у європейське суспільство. Все ж, хтось має цим займатися», — ділиться Одарка.

Німеччина очікувала більшого напливу українських студентів після повномасштабного вторгнення. Але зі 100 тисяч прогнозованих до німецьких ЗВО вступила третина. Окрім того, лише близько десяти тисяч студентів мали українське громадянство, решта — іноземці, які здобували в Україні освіту.

Станом на 2024 рік у Німеччині навчаються 9 069 українських студентів, включно з тими, що вступили до 24 лютого 2022 року.

Німецькі фахівці визначили дві основні причини такої невеликої, відносно їхніх очікувань, кількості абітурієнтів. Перша — чоловіки старші за 18 років мають обмеження у перетині кордону від початку повномасштабного вторгнення. Друга — деякі українці, фізично перебуваючи в Німеччині, продовжують онлайн-навчання в українських вищих навчальних закладах.

Ще однією вагомою причиною є мовний бар’єр. Німецька мова не є легкою для швидкого вивчення на тому рівні, який вимагає навчання в університеті. Так у федерації Баден-Вюртемберзі п’ята частина громадян України обрала здобувати фах у музичній сфері, яка не вимагає досконалого володіння німецькою. 

Олексій Фисюк також вирішив не вступати до німецького університету. Попри те, що він вивчав німецьку мову поглиблено і з першого класу, юнак розумів, що для вступу та якісного навчання цього не вистачить. Тож Олесь вирішив пройти Ausbildung.

Якщо шукати паралелі між українськими закладами навчання та німецькими, Ausbildung — це приватний політехнічний коледж. Навчання у спеціалізованій «школі» (Schulische Ausbildung) або на підприємстві триватиме до трьох з половиною років. На фірмі студентам, які фактично стають їхніми працівниками, виплачують зарплату.

Навчання проходить за 20-бальною системою. Бали можна отримати за співпрацю з іншими, швидкість виконання завдання тощо. Зароблені бали не потрапляють до атестата, а слугують рекомендаціями для роботодавця.

Для українських вступників у Німеччині діє своєрідна «програма лояльності». Вони можуть отримати посвідку на проживання (Aufenthaltstitel), яка дозволяє мати той же пріоритет, що й німці при вступі. 

«Це не було як коледж, це не було як університет. У мене були привілеї учня школи. І там була величезна школа з багатьма класами, і навіть на цю школу, на чотири тисячі дітей (ну як дітей, там у мене однокласник був 36 років), я єдиний був з України», — ділиться Олесь.

В Олексія практично не було проблем із розумінням мови викладачів та учнів-колег, попри акцент сходу Німеччини. Проте спільної мови знайти з більшістю не вдалося. У регіоні досі відчувається вплив Радянського Союзу, який панував у цій частині федерації. За словами Олексія, багато місцевих знає російську, споживає російський контент та є лояльними до РФ. 

Оскільки в групі, окрім Олексія, всі були місцевими, ставлення до нього, за його словами, було не дуже приязним. Це виражалося у завданнях, якими наділяли його під час практики. Якщо учні-німці робили базові речі місяць-півтора, то Олексію не давали важчого завдання впродовж року. 

«Якщо немає цього базового завдання замість того, щоб дати мені на рівень вище, щоб мене навчити… Завод, умовно кажучи, 100 на 100. І це тільки один поверх, а там було два поверхи разом із підвалом. І це все має бути чисто, і в мене завжди була робота прибиральника», — пригадує Олексій.

Юнаку було некомфортно перебувати в такому оточенні, тож він вирішив довчитися й повернутися до України, де потребуватимуть його як інженера-електрика. Щоб все ж забезпечити собі розвиток як фахівця, Олексій звертався до менторів. Але завданням, яке знайшов один із них, стало перенести залізні шафи з одного приміщення в інше. Після ще декількох невдалих спроб хлопець вирішив не марнувати час та повертатися до України. Зараз Олексій вступає на перший курс.

Ситуація з кількістю українських студентів у німецьких вищих навчальних закладах може змінитися, коли діти, які навчаються у німецьких школах, закінчать навчання. Для них освіта у ЗВО Німеччини буде безкоштовною. За даними наукових досліджень Німецького центру вищої освіти, 45% іноземних студентів залишаються в країні після здобуття вищої освіти.

Навчання в державних університетах Словаччини безкоштовне для громадян країни і для іноземців за умови навчання словацькою мовою. Такі умови — справжній шанс для всіх, хто мріяв потрапити до ЄС та затриматись там. Проте є декілька нюансів.

В українців, як і в будь-яких абітурієнтів з-за кордону, державні університети проситимуть сертифікат про рівень мови державного зразка. Його можна отримати лише на курсах, акредитованих Міністерством освіти Словаччини, які є платними. Закінчивши ці курси, молодь має можливість вступити до деяких словацьких державних університетів без вступних іспитів. 

Таким чином майбутні студенти можуть заплатити за свою освіту інтеграцією в іншу культуру на початковому рівні. У Словаччині доступне викладання у ЗВО й англійською мовою, проте таке навчання буде відбуватися на платній основі. З документами, а саме — з українським шкільним атестатом, проблем не має бути, адже з 2014 року між Словаччиною та Україною укладена угода про визнання документів про освіту.  

Можливості для іноземних студентів на цьому не закінчуються. Тут вони можуть отримати дозвіл на проживання разом із правом на офіційне працевлаштування. 

Такі лагідні умови викликані тим, що самі словацькі студенти обирають здобувати вищу освіту за межами країни, де згодом і будують кар’єру. Один із принципів Міграційної політики Словацької Республіки до 2025 року полягає в «забезпеченні умов для успішної інтеграції іноземців у словацьке суспільство».  

Проте поки що ця система залучення іноземців до розвитку словацької економіки має прогалини на етапі переходу випускника університету на ринок праці. Заклади вищої освіти не заточені на підготовку потрібних економіці країни робочих кадрів. Але вступати молоді люди продовжують, дехто розглядає Словаччину як трамплін до інших країн Європи. Станом на 31 жовтня 2023 року вищу освіту тут здобували 10 466 українських студентів. 

Серед них і Аліна Шевчук, українська студентка, яка два роки навчається на перекладачку в словацькому університеті. Навчатися за кордоном було порадою батьків, до якої дівчина прислухалась. Вибір впав на Словаччину через безоплатну форму навчання.

Насправді в Україні налагоджена робота агенцій, які за плату допомагають зі вступом за кордон: перевіряють документи, пояснюють етапи, допомагають отримати місце в гуртожитку тощо. Через таку агенцію вступала Аліна.

Завдяки тому, що дівчина обрала перекладацький фах, її навчання відбувається трьома мовами. Словацькою, як основною на безоплатній формі навчання, а також українською та англійською, відповідно до обраної спеціалізації перекладу. За словами Аліни, українців в університеті, де вона навчається, багато. Місто Пряшів розташоване близько до кордону України, це частково пояснює, як у словацькому закладі освіти більшість студентів (за словами Аліни, 70%) — українці.

Процес адаптації в Аліни тривав п’ять місяців. Найскладнішим для неї стало усвідомлення, що вона не в Україні, було морально тяжко. Допомогти адаптуватися змогли інші українські студенти, з якими завела дружбу дівчина. 

За словами Аліни, вона готова повернутися до України навіть до перемоги в російсько-українській війні, щоб наближати її. Дівчина не хоче бути переселенкою, яка допомагає іншій країні, натомість планує розвивати свою державу.   

«Надихнула б (повернутися додому — ред.) саме віра в те, що я буду частиною людей, які роблять свій внесок в те, що Україна буде сучасною, незалежною країною, на рівні з європейськими. Щоб у майбутньому в Україну їздили навчатися так, як зараз їдуть з України», — говорить Аліна. 

Які б зараз плани не мала українська молодь — повернутися до України чи ні — вони можуть змінитися протягом їхнього навчання за кордоном. Поки що в України є шанси отримати назад «молоді мізки», тож необхідно вже втілювати відповідні кампанії. Адже деякі українські студенти, які виїхали через повномасштабне вторгнення, скоро стануть випускниками. Вони шукатимуть роботу й оберуть ту країну, яка дозволить їм реалізувати свій потенціал.