Українська школа: культура згоди чи культура згвалтування?

Сексуальна освіта в українській школі часто нагадує лотерею, де старшокласники можуть отримати купу упереджень та мітів, базові знання з репродуктивного здоров’я або й те й інше. 

Комусь могло пощастити дізнатися про менструацію від запрошених представників брендів засобів жіночої гігієни, волонтерських організацій чи гінекологів, а іншим могли дати весь розділ про репродуктивні органи та статеве життя «на домашнє опрацювання». Ба більше, на шанси в цій лотереї також впливає спадок з радянського союзу, з усіма традиціями замовчування інтимних тем та «сексу у нас немає і ми категорично проти цього», які транслюються через вчительство на молоді покоління. 

Результат лотереї більше залежить від ініціативності та прогресивності викладацького складу, аніж від офіційно затверджених матеріалів.

Опитування в соцмережах «Гендер в деталях» показало, що сексуальна освіта — в кращому випадку — була чиєюсь особистою ініціативою чи ж взагалі, рекламною акцією бренду товарів для менструації. Здебільшого «цю тему» залишали на самостійне опрацювання.

Тож наразі реальна сексуальна освіта перебуває у зародку, а ті матеріали, які доступні учнівству, можуть транслювати застарілі погляди на гендерні ролі та статеву поведінку. Так, три підручники з «Основ здоров’я» за 8 клас містять згадки про так звану «віктимну» або провокативну поведінку — переконання, що певні дії людини можуть спровокувати насильство щодо неї. 

Якщо підручники з таким посилом видали два роки тому, тоді постає питання до всієї системи: яку культуру виховує українська сексуальна освіта серед молоді — культуру згоди чи культуру зґвалтування?

Культура зґвалтування (англ. rape culture) — це соціокультурний контекст, де насильство, особливо стосовно жінок, дітей чи інших вразливих груп вважається прийнятною чи нормальною поведінкою. Вона містить виправдання, тривіалізацію або висміювання осуду насильства, а також відсутність покарання для злочинців, що сприяє безкарності та поширенню насильства у суспільстві. 

Культура згоди (англ. consent culture) — визнає автономію власного тіла, бажань та потреб та виступає за побудову будь-яких відносин на основі взаємної згоди. Культура, вільна від романтизації зґвалтування, не має токсичних крайнощів щодо статі, заохочує рівність, а не поділ жінок і чоловіків на покірних і агресивних / домінантних відповідно, і виступає за сексуальні стосунки не як контроль і владу, а як міжособистісний зв’язок, де обидві сторони говорять про своє задоволення та потреби. 

У 2010 році Європейське регіональне бюро ВООЗ випустило посібник з впровадження стандартів сексуальної освіти в Європі. Посібник визнає відмінності навчальних планів різних країн, тому допускає викладання сексуальної освіти як окремого курсу, так і інтегрованого комплексу знань в інші предмети, як біологія, громадянська освіта, здоров’я, філософія, спорт. 

Головною метою є охоплення тем:

Також ВООЗ зазначає, що сексуальна освіта має на меті наступні результати та принципи:

Чи дотримується українська освіта європейських стандартів? Чи, навпаки, транслює культуру зґвалтування? 

Для відповіді на це питання я дослідила вміст підручників з «Основ здоров’я» та «Біології» з 7 по 9 клас, які були видані з 2007 до 2021 року, та виокремила їхні головні теми та проблеми. 

Першою і єдиною темою, пов’язаною з сексуальною освітою, буде небезпека ВІЛ-інфекції, ризики зараження, державні заходи щодо протидії інфекції, дискримінація та стигми, пов’язані з ВІЛ-інфікованими людьми. Незалежно від авторства підручника, отримуємо однакову інформацію про державні врегулювання, дискримінацію щодо ВІЛ-інфікованих людей та вагомість толерантного ставлення.

Розбіжності починаються вже на причинах поширення інфекції та шляхах запобігання. Якщо навчаєтесь за підручником Воронцової та Пономаренко 2007, 2015 чи 2020 років, вам завуальовано пояснять, що хвороба поширюється не тільки серед секс-працівників/-ниць та тих, хто вживає ін’єкційні наркотики, а і серед людей, які мали переливання крові. 

Підручники з «Основи здоров’я» (Бойченко, Василашко, Гурська, Коваль)/(Василенко, Гущина, Коломоєць) 2015 року посилаються на передачу «деякими рідинами організму», а серед шляхів запобігання інфікування не називається нічого пов’язаного з незахищеним статевим актом. 

Версія 2015 року від Поліщук — єдиний ресурс, який називає причину словами «статевий контакт». Проте щодо профілактики автори рекомендують «утримання від статевих стосунків до шлюбу». 

Насправді дослідження Джона С. Сантеллі в 2017 році виявило, що політика та програми утримання лише до шлюбу (AOUM), які впровадили в США ще в 1996, не мають наукових доказів, що підтверджують ефективність у відтермінуванні початку статевого життя або зменшенні різноманітних факторів сексуального ризику, включно із ВІЛ та іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом. 

Більшість тем сексуальної освіти припадає саме на цей період. Серед них є соціальні аспекти статевого дозрівання, спілкування хлопців та дівчат, ранні статеві стосунки, підліткова вагітність, небезпека ВІЛ та віктимна поведінка. 

Усі підручники для 8 класу називають незахищений статевий акт як одну з причин ВІЛ, а бар’єрну контрацепцію (презервативи) як шлях запобігання інфекції. Наратив про «утримання до шлюбу» зберігається в одному ресурсі. Також в декількох підручниках демонструють практики відмови від пропозицій в умовах тиску і маніпуляцій та побудови своїх кордонів, зокрема в ситуаціях, коли людина не хоче статевих стосунків. 

Все ж до підручників виникають питання. Крім віктимної поведінки, більшість підручників рясніє гендерними стереотипами попри визнання, що люди є рівні і відповідальність за статеві стосунки та їхні наслідки несуть обидва партнера. 

Наприклад, «Основи здоров’я» за авторством Поліщук 2016 року запевняє, що жінкам притаманна ніжність, лагідність, емоційна чутливість та доброта, тоді як чоловіку — сила, мужність, сміливість. Крім того, підручник радить хлопцям не забувати про відповідальність «мужнього чоловіка» перед родиною і суспільством, а дівчатам — про дівочу честь та гідність. 

Автор наголошує на недопустимості фізичної близькості між коханими до настання соціальної зрілості та економічної готовності створити сім’ю. Проте чи відноситься це лише до статевих стосунків, чи до будь-яких проявів близькості, як поцілунки, обійми, тримання за руки, лиш залишається здогадуватися або ж покладатися на думку вчительки. 

9 клас — останній, де викладають предмет «Основи здоров’я». 

У цей період закріплюють знання про ВІЛ/СНІД, які викладалися в попередніх класах, але без нових підтем. Іншим фокусом є осмислення сім’ї, репродуктивне здоров’я, яке включає небезпеку ранніх статевих стосунків, вплив психоактивних речовин, вагітності та декаталог профілактики вроджених вад. 

Більшість цих тем, особливо тих, що пов’язані з біологічним аспектом, викладається критично та науково точно. Натомість питання щодо соціальних факторів можуть нести неправдиві наративи. Підручники авторства Воронцової та Пономаренко 2009 року та підручник Поліщук 2017 року мають приклади гендерних стереотипів: розділення сімейних ролей на «голову сім’ї та господиню» та підкріплення міфу, що дівчата прагнуть стосунків, а хлопці — бажання самоствердитися.

Позитивну зміну можна побачити в дискусії гендерних ролей, яку пропонує підручник «Основи здоров‘я» (Бойченко та інші) 2017 року: тут автори закликають позбуватися стереотипного мислення щодо поведінки чоловіків та жінок та наголошують на рівності у взаємодопомозі та піклуванні про дитину. 

Сексуальна освіта в школі — це суміш науково точної інформації з гендерними упередженнями, які транслюються самими автор(к)ами підручників.

Наскільки якісною буде освіта залежить від вибору школою певного підручника (новіший варіант не завжди дорівнюватиме прогресивному) та ініціативи вчительства викладати професійно і критично.

Чи виконує Україна стандарти сексуальної освіти від ВООЗ? На папері система освіти частково реалізувала 10 принципів, серед яких знання про людське тіло, профілактика ВІЛ, розуміння відповідального ставлення до себе та партнера/ки, вміння будувати стосунки та базові знань про статеву поведінку. 

Два принципи українські підручники не виконують — пункти, які стосуються сексуального розмаїття, усвідомлення сексуальної ідентичності, розвитку власних гендерних ролей та сексуальної ідентичності. 

Всі проаналізовані підручники з «Основ здоров’я» встановлювали чітке розділення на хлопців / дівчат, чоловіків / жінок, підкріплені нормалізацією та заохоченням наслідувати стереотипи про певну поведінку статі. 

Гендер, хоч і згаданий як поняття в підручниках 8 класу, інтерпретується як статева роль, культурне та соціальне поняття, яке визначає характер та особливості поведінки, характерних для чоловіків та жінок в суспільстві. Тобто йдеться про лише бінарне розділення суспільства, а не спектр різних орієнтацій та ідентичностей. 

Підготовка до сімейного життя теж розглядається лиш в межах гетеросексуальної сім’ї. 

Швеція стала прикладом прогресивної секс-освіти, яка визначена як обов'язкова з 1955 року. Згідно з Законом про освіту, всі шведські школи повинні включати у навчальні плани та програми вивчення сексуальності, згоди та стосунків від дошкільного класу до старшої середньої школи. 

Наприклад, у шведській програмі біології для 4-6 класів міститься «статеве дозрівання людини, розмноження, сексуальність та ідентичність, а також питання про людські стосунки, любов і відповідальність». 

У 7-9 класах зміст включає: відтворення людини, сексуальність та ідентичність, а також питання, що стосуються стосунків, любові, відповідальності, згоди та взаємності. 

Модель поширення сексуальної освіти також включає близько 300 молодіжних клінік, що надають безкоштовну інформацію та послуги, а також забезпечують доступ до презервативів та субсидованих протизаплідних таблеток. 

У Нідерландах статева освіта також є обов'язковою. Програма включає 6-етапний курс, який послідовно містить уроки про закоханість, початок стабільних і здорових стосунків, бажання та обмеження щодо статевої поведінки, безпечний секс, презервативи (з обов’язковою демонстрацією) і протизаплідні таблетки та навички спілкування, важливі для безпечного сексу. 

Кожен етап супроводжується фільмами. Є практика відвідування виставки «Поговорімо про секс» в NEMO Science Museum в Амстердамі для дітей від 12 років. Такий підхід знизив кількість підліткових вагітностей до 14 на 1000 людей (27 в Україні).

Приклади свідчать, що відмова від відкритих розмов щодо сексуальної освіти нарощує ризики нерозсудливої статевої поведінки, яка може призвести до загрози для здоров'я.