Україна стукає у двері НАТО, але ключ в руках політиків. Чи залишились шанси на вступ?

Першим пунктом “плану перемоги” Президента України Володимира Зеленського є вступ нашої держави до НАТО. В Західних столицях відреагували на подібну заяву з певною насторогою та прохолодою.

Стосунки Україна-НАТО еволюціонували впродовж років. Зараз співпраця та взаєморозуміння Києва та НАТО знаходяться на історично максимальному рівні. Втім, досі існує низка питань та недомовленостей, які перетворюються у глибинні непорозуміння між Україною та Альянсом

Свідомі розповідають про те, як еволюціонували відносини Україна-НАТО, які фактори та країни блокували вступ України до Альянсу, та чим Україна може бути корисна блоку в разі свого вступу. 

Україна впродовж десятиліть стукала у двері штаб-квартири НАТО з надією на приєднання. Перші офіційні контакти між блоком та нашою державою почались у 1992 році — через рік після проголошення незалежності. Найвизначнішою подією в історії відносин двох субʼєктів стало подання заявки на отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) у 2008 році. Цей план є дорожньою картою дій, необхідних будь-якій країні для вступу в Альянс. 

«У нас був момент у 2005 році після Помаранчевої революції, коли ми могли швидко вступити. В нас були усі необхідні документи та заявка до НАТО. Потрібно було лише здійснити реформи, не настільки складні на той момент. Зайнятись взаємосумісністю [військ] і політичне рішення про вступ могло бути прийняте», — стверджує Ганна Шелест, наукова співробітниця Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України та Оборонного коледжу НАТО в Римі. 

На жаль, в ті роки не було консолідованої позиції українського керівництва стосовно членства в НАТО. Леонід Кучма впродовж більшості свого терміну проголошував політику «багатовекторності», а українське військо невпинно зменшувалось як в кількісному складі, так і в матеріальному забезпеченні. В часи президентства Ющенка подібні дії виправдовувались саме вступом до НАТО та відсутністю необхідності в значних Збройних силах. ЗСУ мали перекваліфікуватись на обмежену участь в міжнародних миротворчих місіях ООН та НАТО, стверджує РБК-Україна. У 2010 році, з приходом до влади Віктора Януковича, відбувся повний відкат у питаннях вступу України, а ЗСУ були повністю дезорганізовані. Уряд тодішнього президента зафіксував позаблоковий статус України.

«Що цікаво, статус вони (уряд Януковича — прим. ред. ) зафіксували. Але після цього ще два роки у військовій доктрині ЗСУ було прописано, що ми йдемо до НАТО. Незбалансованість була всередині державної політики впродовж багатьох років», — ділиться Ганна Шелест

Суспільство також чинило опір руху до трансатлантичного альянсу до початку російсько-української війни. Медіа «Слово і Діло» наводить у своїй інфографіці дані про те, що всього 13% українців виступали «за» вступ до блоку у 2013 році. Згідно з даними Українського інституту майбутнього, вперше більшість населення висловила підтримку вступу до НАТО у січні 2022 року, лише напередодні повномасштабного вторгнення РФ. 

У 2014 році Україна отримала другий шанс вступити до блоку. Тоді на Російську Федерацію мало звертали уваги в перемовинах про вступ, попри фактори Криму та ОРДЛО. Образ Росії ще залишався здебільшого «позитивним» в очах західних політиків. Загрози вступу України та початку війни Росія-НАТО здавались мінімальними. Активну політику проти вступу України до НАТО Росія запустила пізніше. 

Сьогодні Україна, подібно Швеції та Фінляндії, минула необхідність отримання ПДЧ для вступу в Альянс. Таке рішення прийняли у липні 2023 року на саміті НАТО у Вільнюсі через понад рік після початку повномасштабного вторгнення Росії. З того моменту Україна значно розширила свою присутність у блоці, втім двері для повноцінного вступу досі зачинені. 

Вступ України до НАТО — цілком політичне питання. На відміну від вступу ЄС із чітко прописаними процедурами, рішення про приєднання до НАТО приймається головами держав-членів після процедури перемовин. Основними аргументами, які використовували противники вступу України до Альянсу були корумпованість нашої держави, необхідність реформи СБУ та підведення Збройних Сил України до стандартів НАТО. 

«90% усіх проблем зі вступом України до НАТО, до саміту у Вільнюсі, були пов’язані із корупцією, СБУ та судами. Якщо військо йшло до взаємосумісності, то з політично-корупційною частиною були проблеми. Достатньо згадати, як довго ми приймали закон про СБУ. Ми самі давали аргументи противникам вступу, чому Україну не варто брати. Чому це так важливо для країн-членів? До прикладу, коли у вас висока системна корупція, то будь-який терорист на кордоні може дати хабаря і потрапити всередину простору країн-членів. Це все дуже прагматичні речі. Звісно, у всіх країн є подібні проблеми, і ніхто не вимагав від нас ідеального вирішення. Партнери лише хотіли бачити, що ми реагуємо на такі випадки і система може з ними боротись», —  додає Ганна Шелест. 

Противниками цього рішення першочергово є політики країн-союзниць, тоді як військові держав-членів одностайно підтримували та підтримують вступ України. Під час обговорення запрошення України до членства в Альянсі, на засіданні ради Україна-НАТО 17 жовтня, жоден із міністрів оборони країн-учасниць не висловився проти. Про це розповідає Міністр оборони України Рустам Умєров. 

Рішення про вступ країни до НАТО, на жаль, ухвалюють саме політики, а не військові генерали країн. До прикладу, Угорщина продовжує використовувати питання вступу України в Альянс на власну користь. Це повʼязано із законом про освіту, скасування якого домагалися в Будапешті заради «захисту угорської меншини». Угорщина блокувала зустрічі Україна-НАТО на найвищому рівні до повномасштабного вторгнення і досі залишається одним з противників подібного рішення. 

Втім, не Угорщина є вирішальною країною в питанні вступу України до НАТО. США, Франція та Німеччина на сьогодні є головними блокаторами політичного рішення про вступ України. У той час, як США поступово змінюють власну політику щодо вступу України, вони досі не готові сказати чітке «так». Французьке видання «Le Monde» повідомляє, що американський президент скористався коротким візитом до Німеччини у п'ятницю, 18 жовтня, щоб поговорити з Олафом Шольцем, Еммануелем Макроном та Кейром Стармером щодо ситуації в Україні. Це відбулось через два дні після оприлюднення «плану перемоги» Зеленського. 

«Країна, яка воює, не може стати членом НАТО. Усі це знають, з цим немає жодних розбіжностей. І в НАТО запрошення зазвичай досить швидко пов'язують із членством», — пояснює свою позицію щодо даного питання канцлер Німеччини Олаф Шольц. 

Про це він заявив менше ніж за тиждень після зустрічі представників основних сил НАТО в Берліні. Вже 28 жовтня посол Великої Британії в Україні Мартін Гарріс не міг надати чіткої відповіді на питання журналістів «РБК-Україна» про вступ нашої держави до НАТО до завершення війни. Можна припустити, що представники держав так і не дійшли до позитивного, чи бодай однозначного висновку щодо вступу нашої країни в Альянс на зустрічі в Берліні. 

«Найбільше сумнівались у доцільності вступу України в НАТО США, Німеччина та Франція. Але не лише вони. Це було викликано насамперед “загрозою” Росії. До 2022 року — “не провокуймо”, після 22-го — “це може викликати ескалацію”. Навіть коли до 2022 року пропонувався сценарій вступу Західної Німеччини (вступ попри розділення Німеччини та офіційну позицію Західної частини про існування єдиної держави в майбутньому — прим. ред.), вони категорично не готові були про це говорити. Під час підготовки дослідження основних страхів політикуму НАТО щодо перспективи надання членства Україні, в одній країні, яку я не називаю, нам сказали: “Ми боїмося, що якщо ви станете членом НАТО, ви почнете підбивати блок на війну з Росією через ненависть до росіян”. Ірраціонально? Так. Але коли про це говорить радник президента…» — ділиться Ганна Шелест.

Як заявляють Шольц та Гарріс, а також голови інших держав-членів та новий Генсек НАТО Марк Рютте, Україна стане членом НАТО. Це питання часу. Втім, лишається інше запитання: в яких територіях та за яким механізмом? 

В тексті Вашингтонського договору (статутний документ НАТО — прим. ред.) ніде не сказано, що під час приєднання до блоку в країни повинні бути відсутні територіальні суперечки. Відома пʼята стаття договору (яка передбачає напад на одну з країн Альянсу нападом на весь блок — прим. ред.) також не поширюється на всі території держав-членів. Наприклад, вона не розповсюджувалась на колонії Британії чи заморські території Франції. Коли ж приймали Західну Німеччину до блоку, то була чітка лінія розмежування, що уможливило вступ ФРН. Стаття пʼята на розділений Берлін тоді також не розповсюджувалась. Там діяв інший механізм захисту союзників. 

«Для нас подібний німецький варіант був можливий до лютого 2022 року. В України була чітка лінія зіткнення. Пʼята стаття не розповсюджувалась би на непідконтрольні території. Ми зі свого боку тоді пропонували подібний варіант, але від нього відмовились партнери. Рік тому нам почали говорити американці та німці про подібний сценарій. Тоді вже ми сказали “ні”, адже не було зрозуміло, за якою територіальною лінією розповсюджувалась би пʼята  стаття. Якби нас прийняли загалом без тієї статті, то подібне не мало б сенсу», — пояснює Ганна Шелест.

Досі не існує чіткого сценарію, як Україна могла б стати частиною Альянсу. Це питання висить в повітрі з позначкою «після війни».  

За словами Ганни Шелест, перш за все, це досвід введення повномасштабної війни. Не лише бойовий, але й логістичний, контртерористичний та контррозвідувальний. Це також відбиття кібератак Росії, в чому в України є незрівнянний досвід та спроможності. Україна нарощує свої військово-промислові потужності та є одним з найбільших виробників військових дронів різного типу. До початку повномасштабного вторгнення Україна була частиною SALIS — партнерства, за яким девʼять країн НАТО використовували українські АН-124-100 у своїх місіях. Також ми є морською державою з великими портами для захисту безпеки судноплавства у Чорному морі. Україна була єдиною учасницею-партнером усіх миротворчих операцій під егідою НАТО. Прикладів необхідності України в НАТО є безліч.  

Підтвердженням цього стало відкриття цього року у Вашингтоні JATEC — аналітично-навчального центру НАТО та України для обміну досвідом. Американці та інші військові країн-членів Альянсу вивчатимуть досвід ЗСУ в реальних бойових діях.  

«Під час війни в Україні можна побачити справжню технологічну революцію. Я думаю, що ми багато чому вчимося в українців. Вони чудові лідери, у тому числі з огляду на заяву президента Зеленського про успішне випробування першої української балістичної ракети», — каже Метью Воллін, головний операційний директор ASP, експерт зі стратегії національної і ядерної безпеки та відносин США-Росія.

Водночас не потрібно бути ілюзорними в тому, що Україна, до прикладу, може замінити війська США в Європі, як про це говориться в «плані перемоги» Зеленського. Сполучені Штати використовують бази в Європі, зокрема в Німеччині, як перевальні пункти або пункти обслуговування ядерних ракет. Як стверджує Ганна Шелест, основа їхня ціль — бути пунктами для військ США під час виконання завдань на Близькому Сході чи в Північній Африці. Частину військ США чи інших держав на материковій Європі ми могли б замінити. Втім, вона була б незначною в загальній картині. Здатність України захистити себе саму — найкраще посилення безпеки НАТО. 

Північноатлантичний Альянс критично необхідний нашій державі для виживання, хоча Україна і так отримує безпрецедентний в історії рівень підтримки від НАТО.  Вступ до блоку — це питання часу. Втім, це не означає, що українські дипломати та політики не повинні працювати над ним. Необхідно переконувати наших партнерів у необхідності повноцінного членства України в блоці та проводити реформи всередині країни. Ми повинні готуватись зараз, щоб після закінчення активних бойових дій бути готовими до членства в НАТО. Лише наші дії, як держави, можуть наблизити перспективу колективного захисту та взаємопідтримки обʼєднаної Євроатлантики на території України.