«Україна не готова визнати геноцид уйгурів попри те, що намагається добитись визнання Голодомору геноцидом», — Артур Харитонов

Артур Харитонов — активіст, президент громадської організації «Ліберально-демократична ліга України», яка займається захистом та задоволенням невідчужуваних прав і свобод людини, їхніх соціальних, економічних, творчих, культурних та інших інтересів, а також головний координатор ініціативи «Free Hong Kong Center». 

«Свідомі» поговорили з Харитоновим про теперішню ситуацію між Китаєм та Тайванем, про те, що відбувається в Гонконзі після масових протестів 2019 року, а також про геноцид уйгурів та позицію України на міжнародній арені щодо цього питання.

Останній рік ситуація залишається незмінною. Китай вдається до окремих військових провокацій — порушує водний і повітряний простори Тайваню, але це ні до чого не призводить. Найбільше загострення було під час візиту Ненсі Пелосі до Тайпею (столиці); Китай тоді проводив навчання та випустив балістичну ракету, яка влучила в територіальні води Японії. Можна говорити, що між Китаєм та Тайванем триває «холодна війна». Однак поки що Тайвань не згортає товарообіг з Китаєм. 

Не варто зіставляти, адже ситуації зовсім різні. Ми не знаємо, коли відбудеться війна [між Китаєм і Тайванем — прим. ред.]. Багато аналітиків схиляються, що ця відбудеться умовно у 2026 — 2027 роках. 

Нещодавно, американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень опублікував звіт, де аналітики спрогнозували, як відбуватиметься протистояння. Вони вважають, що в кінцевому результаті китайський флот буде знищено, а Тайвань переможе попри значні руйнування і втрати. 

Критично ставлюсь до таких прогнозів, адже всі прогнози щодо України не справдились, крім моментів про значні руйнування, але це очевидні речі. Однак до цих дат — 2026 і 2027 роки — варто придивитися. 

Сподіваюсь, що до цього часу війна в Україні закінчиться. У випадку, якщо напад відбудеться до завершення російсько-української війни, не можна говорити, що Тайвань відверне увагу від України. Тут зовсім різна кон'юнктура — США не мають зобов'язань перед Україною. Україна межує з НАТО, яке не готове виступати на боці України, але надає необхідне озброєння.

У Азіатсько-Тихоокеанському регіоні немає «свого НАТО». З ключових гравців — Японія, Південна Корея і Тайвань. США мають зобов'язання перед Японією вступити у війну у разі нападу на неї та частково мають зобов'язання перед Південною Кореєю. 

Військові фахівців схиляються до думки, що повноцінний напад на Тайвань неможливий без того, аби не зачепити територію Японії. Якщо, умовно, китайська ракета впаде на один з японських островів — США зобов'язані втрутитись. 

У випадку, якщо Китай і Тайвань воюють тет-а-тет, для США буде складно надавати Тайваню підтримку так, як надається Україні, оскільки немає сухопутного кордону і тилу. Саме тому Штати так занепокоєні. 

Також розглядається варіант, коли до війни залучається Південна Корея з огляду на американські військові бази там, а також Північна Корея, яка може атакувати Японію. Тоді війна перестає бути конфліктом двох країн.

Китай дійсно вивчає російський негативний досвід, вносить корективи у свою армію і доктрини. Однак вони активно вступають на російському боці, і 2022 рік видався вдалим для багаторівневого китайсько-російського партнерства. 

Китай сьогодні є основним способом російської економіки та фінансової машини, що продовжує існування Росії. Якби не підтримка Китаю, наслідки санкцій були б більш відчутними. Також вони проводять спільні військові навчання. 

Ще у 2021 році я говорив про небезпеку Army Games, які проводила Росія, і де брав участь Китай [проводились з 22 серпня 2021 року по 9 вересня 2021 року, за участі близько 40 країн]. Як встановили журналісти «Слідство.інфо», тренування з використання «шахедів» проходили саме під прикриттям цих ігор. 

Також у 2021 році між Росією та Китаєм пройшли навчання у Східному Туркестані [регіон у КНР], де росіяни вперше перейшли на китайську техніку. 

Те, що відбулося після завершення протестів і початку пандемії, називаю «гібридною окупацією» Гонконгу. Китай порушив усі міжнародні угоди, конституцію Гонконгу та власні зобов'язання, ввівши так званий «закон про національну безпеку». Цей закон знищив свободу і демократію. 

Впродовж кількох місяців Китай розпочав репресії проти демократичних представників — одні перебувають у в'язниці, інші — в екзилі в Канаді, США, Великій Британії та Австралії. Гонконгці, які приїжджали до України після початку повномасштабного російського вторгнення, розповідали, що зараз вивчають досвід УНР в екзилі.

Також в місті закрилися всі вільні медіа. Фактично весь демократичний Гонконг знищено. Це чимось нагадує російську окупацію Криму, і надій, що відбуваються зміни, немає. Туди ввели воєнізовану поліцію, а китайські війська, які розміщуються в Шеньчжені, готові вступити в Гонконг. Місто окуповане і паралізоване.

Це серйозне юридичне питання. Говорив про це з місцевими юристами, і ми дійшли висновку, що договір про передання Гонконгу не є завершеним [Велика Британія передала Гонконг Китаю 1 липня 1997 року, підписавши у 1984 Об'єднану китайсько-британську декларацію з питання передачі Гонконгу]. Фактично ті гарантії, які Китай зобов'язався надавати до 2047 року, почав порушувати ще у 2003. 

Велика Британія може одноособово розірвати договір про передачу Гонконгу у зв'язку з невиконанням умов з боку Китаю. Формально це можливо зробити. 

Цікавий момент, що правонаступницею Китайської імперії, яка колись вкладала договір про оренду Гонконгу, є Китайська Республіка, яка формально розташована на Тайвані. Хоча Тайвань не вважає себе Китаєм, він має права КР. І фактично Тайвань може претендувати на Гонконг. Це можна юридично переглядати, але це може призвести до розірвання відносин між Великою Британією і Китаєм. 

Таке загострення не вигідне Сполученому королівству з економічного погляду. У минулому, коли британське МЗС очолював Борис Джонсон, він начебто виступав за Гонконг, але не зробив чогось конкретного у цьому напрямку. 

Це багаторівневі злочини, які відбуваються щодо всіх народів Китаю. Важливо розуміти, що Китаю як такого не існує. Китай — це концепт, як і Росія. 

Умовно, у нас є історичний Китай — острівець в дельті річки Хуанхе, а все інше це не ханьці [хань — основний етнос Китаю]. Китай ханізує і комунізує тибетців, уйгурів, монголів, манжурів тощо. А у Тибеті та Південному Туркестані відбуваються масові злочини проти людяності — знищення мови, культури, релігії, мусульманські і буддистські символи змінюють на Сі Цзіньпіня, Мао Цзедуна, Маркса, Енгельса і Леніна. 

КНР намагається стерти ідентичність народів, наприклад, переслідує вчителів, які викладають тибетську мову, примусово видають заміж за китайських чоловіків уйгурських жінок, щоб створити «чисту націю». У Тибеті та Південному Туркестані є концтабори. 

Україна потім все ж повернулася у ці дебати, але голосів все одно не вистачило, щоб підтримати резолюцію. Це безпрецедентна ситуація. 

Китай заперечує геноцид, існування концтаборів, як свого часу СРСР не визнавав Голодомор. Уся китайська пропагандистська машина зосереджена на створенні картинки про щасливий Сіньцзян [китайська назва Східного Туркестану].

Світ починає розуміти, що там відбувається насправді, адже є певна кількість уйгурів, яким вдалося втекти і які розповідають про злочини Китаю. Найбільш демократичні країни світу починають визнавати дії КНР проти уйгурів геноцидом — якщо не на рівні урядів, то на рівні парламентів. В Україні ніхто не готовий визнати геноцид уйгурів попри те, що ми роками намагаємось добитись визнання Голодомору геноцидом.

Єдина пересторога України заключається в тому, що ми боїмося КНР і Комуністичної партії Китаю. Ми вважаємо, що якщо займемо позицію уйгурів, втратимо якісь бенефіції з боку КНР. Чи є така політика гідною? Вважаю, це потрібно залишити на розгляд суспільства.

Не думаю, що це якось змінить ситуацію. Це паралельні процеси. Спільнота кримських татар, зокрема Меджліс та Кримськотатарський ресурсний центр, співпрацюють із всесвітнім уйгурським конгресом. 

Ситуація вже змінюється. Якщо в Україні хтось починає просувати прокитайську тезу, його швидко засуджують. Працювати з Китаєм стає іміджево і репутаційно невигідно. Це добра ознака. Але нашої критичності до Китаю недостатньо, і тому необхідно мати ширший медійний спектр висвітлення проблем. 

Якби, наприклад, на українському телеканалі показали 45-хвилинний сюжет про геноцид уйгурів, в Україні б змінилось ставлення до Китаю і ніхто б не купляв дешеві вибори з AliExpress, виготовлені уйгурами. 

Українцям відомо на рівні культурної пам'яті, що таке комуністичний геноцид. Головні перепони — це небажання висвітлювати питання і відсутність експертного кола.