«Так прийшов до нас в театр русскій мір». Як відновлюється Чернігівський драмтеатр імені Шевченка через рік після ракетного удару

19 серпня 2023 рік. Між 11 та 12 годинами дня Росія завдає ракетного удару по центру Чернігова — міста на півночі України, на межі з Росією і Білоруссю. 

Росіяни цілились у Чернігівський драматичний театр, але не мали наміру знищити саму будівлю. Ракета розірвалась у повітрі над дахом, осколки розлетілись по площі біля театру, вибухова хвиля пошкодила дах та вікна у сусідніх будинках. Сам театр мав би обвалитись від розриву та падіння даху всередину. Російські військові робили все, щоб завдати якнайбільшої шкоди як і тим, хто був всередині театру, так і тим, хто був на вулицях навколо.

Театр встояв. Люди всередині вижили. Та на площі загинули семеро людей, серед них одна дитина. 207 людей отримали поранення.

19 серпня 2024 рік. У роковини трагедії у драмтеатрі Свідомі розповідають про відновлення театру та закладів поблизу нього, роботу театру під час війни, та як цей ракетний удар вплинув на місто.

Прослухати матеріал:

Центр Чернігова, Красна площа. Чернігівський музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка розташований саме тут. 

Рік після російського ракетного удару — а нагадування про нього все ще навколо. В деяких будинках по сусідству досі забиті вікна фанерами, і ремонтують дахи. Ремонт триває і в самому театрі. Фарбують вивіски для афіш, укріплюють споруду. Зовні видно дах театру — він тонкий, як для такої будівлі.

Усе тому, що це тимчасове рішення. Дах вклали спеціальним покриттям, бронеплівкою. Частину будівлі театру продовжують консервувати. Та театр працює.

Сергій Михайлович Мойсієнко, директор Чернігівського музично-драматичного театру, розповідає, як театр за місяць після російського ракетного удару відновив покази у пошкодженій будівлі.

«Удар був 19 серпня. Це якраз був такий активний репетиційний процес, як кожен рік. Було дуже приємно, несподівано, що на другий день після ракетного удару до нас прийшло дуже багато містян, волонтерів, наша трупа в майже повному складі, щоб прибрати. Організували, прибирали скло, бетон, штукатурку. На третій день провели першу творчу репетицію, це було важливо — зібрати творчий склад і сказати їм, що працюємо».

Керівництво театру і трупа не хотіли покидати приміщення та міняти його на будь-яке інше. Тому ухвалили рішення облаштувати для вистав невелику залу, де була біла сцена. Кімната вміщала трохи більше сотні глядачів. Для проведення вистав у будівлі театру укріпили стіни й дах, частково залатали тріщини.

У той час, коли тривав сезон і відбувались вистави, будівлю театру продовжували ремонтувати та готувати до реставрації. Сергій Мойсієнко говорить, що за донорські кошти вдалось відновити вікна та двері, створити безпечний прохід для глядачів від входу до глядацької зали, і тепер театр має можливість знову ставити п’єси на головній сцені. 

«На сьогодні роботи будівельні припинені. У нас ще є одна локація аварійна, на яку, на жаль, ми поки ми знайшли ще донорів. Головне питання — це проєктні роботи. Треба робити проєкт реставрації для пам'ятки архітектури місцевого значення. Тільки тоді можлива реставрація. Це дорога процедура. Мабуть, сьогодні реставрація не на часі. Я слідкую за позицією міжнародних донорів, і навіть для них важливіша війна. Тому перше — це аварійні та консерваційні роботи. Коли ми вже закінчимо цю ганебну історію з погляду росіян в Україні, тоді вже ми почнемо реставрацію», — розповідає Сергій Михайлович про пріоритети у відновленні театру.

На головній сцені триває репетиція. Декілька софітів скеровані на акторів, все інше приміщення у темряві. Театр готується до прем’єри п’єси «Молочайник» — про події, що відбувалися на території тимчасово окупованої навесні 2022 року Херсонщини в родині пересічних українців. 

Репертуар театру виражає ті зміни, які відбуваються з українцями у культурі, в усвідомленні самих себе. Тепер тут ставлять драму Володимира Винниченка «Гріх», сучасну трагікомедію «Алло» у камерних декораціях. У червні 2023 року в театрі поставили п’єсу шведського драматурга Ларса Нурена «Війна». Трупа і художній керівник не бояться болючих тем у театрі.

Сергій Мойсієнко розповідає, як у театрі змінили підходи до вибору п’єс з початком повномасштабного вторгнення Росії до України та як реагує чернігівська публіка на постановки.

«Війну поставив молодий режисер Олексій Трішкін. Зразу скажу, що це некасова вистава, але ми прийняли пропозицію цього режисера зробити це. Це така внутрішня сповідь його, данина і дотик до цієї війни. Ми зробили таку роботу, як “ВПО” — внутрішньо переміщені особи, це в якийсь спосіб ми говоримо про сьогоднішній день. Зараз у нас 20-го числа буде прем'єра “Молочайник”, це про тих людей, про тих жінок, які побували в окупації в Херсоні», — розповідає директор про п’єси на тему війни.

Окрім воєнної теми, у театрі також ставлять п’єси на «вічні», як говорить сам Сергій Мойсієнко, теми. «Про кохання, про добро, про землю свою, про державу свою, про людські відносини».

«Мені говорять “от давайте комедії”. Комедія може бути. Та ми маємо говорити про щось. У тому ж “Молочайнику” багато місцевого специфічного гумору, суржику. Ми маємо ставитись до репертуару дуже відповідально, не шкрябати людям душу і серце», — розповідає директор про методи відбору п’єс для постановок.

Сергій Мойсієнко говорить, що відрив від російської драматургії вплинув позитивно на українські театри. Сучасних драм стає більше, і театри мають велику можливість обирати й давати перспективу молодим режисерам і сценаристам — як сталось з п’єсою «Війна». 

Попри реальну війну та трагедію, яка відбулась з театром, трупа і працівники бачать його майбутнє. Сергій Мойсієнко у своєму залитому сонцем кабінеті показує список своїх «бажанок». Це, звісно реставрація. Сергій Михайлович хоче, щоб театр після реставрації вийшов кращим, сучаснішим, з останніми технологіями.

Вибухова хвиля від ракети розійшлась по всій Красній площі та будинками навколо неї. Постраждав і кримськотатарський ресторан «Софра» через дорогу від театру. Керівниця ресторану Анна Загреба розповідає, що будівля отримала сильні пошкодження.

«У нас вилетіли повністю вікна, двері. Стіна, яка виходить на драмтеатр, вона повністю всередину влетіла. Всередині також все повилітало, єдине, що третій зал в нас не пошкоджений був. Техніка, яка стояла ближче, вже до виходу — каса, комп'ютери — була повністю розгромлена. І навіть зі стелі попадали шматки такі, добрі шматки, штукатурки», — розповідає вона про пошкодження ресторану.

Анна говорить, що гості ресторану тоді не постраждали, як і працівники. Та це тільки удача, адже ніхто не встиг пройти в укриття. Тому що удар відбувся досить швидко після тривоги — через декілька хвилин. 

Після удару працівники прибрали уламки вікон, штукатурки, щоб відновити роботу ресторану якнайшвидше. Через три дні, у серпні вже, відкрили літню терасу для гостей. Та спочатку відвідувачів було мало.

«У перший місяць ми заробили 1/10 від нашого середнього виторгу до того. Було важко. Гості не хотіли сідати надворі. На бруківці досі було видно кров, драмтеатр стояв зі зруйнованим дахом», — згадує Анна.

Ресторан знову відкривали не тільки для того, щоб заробляти на відновлення будівлі та платити зарплатню працівникам. А ще й через внутрішнє бажання команди якнайшвидше відновити роботу, попри удар, показати, що життя продовжується, і руйнування й трагедії та війна не можуть його зупинити. 

Ремонт приміщення зайняв місяць, і вже у вересні «Софра» відновила роботу повністю. Зараз у «Софрі» гостей достатньо, це популярне місце. Банкетний зал заброньований на вечір, а вдень потік людей не зменшується. Життя в Чернігові триває, попри війну.

Історія кримськотатарського ресторану в північній частині України — це ще історія знайомства різних регіонів України між собою. І власник мережі «Софра» Асан Буджуров ставив собі за мету показати саме культуру і смак Криму через традиційні страви та подачу, говорить керівниця Анна.

«Асан — наш бренд-шеф. Він кримський татарин, виїхав з Криму ще у 2012 році. Ми намагаємось передати частинку Криму в нашому закладі. Ми хочемо нагадати нашим гостям про ті смаки, які вони куштували на південному узбережжі Криму. Особливо нам приємно, коли до нас приходять вихідці з Криму і кажуть: “Ми так давно не куштували, це так смачно”. Це найприємніше — повернути цим людям частинку дому. Ми б дуже хотіли, щоб Крим знову був з нами».

Одразу після ракетного удару Служба безпеки України відкрила провадження за статтею про порушення законів та звичаїв ведення війни. Додатково СБУ веде розслідування по факту службової недбалості, адже виставку дронів у театрі дозволила провести Чернігівська ОВА. 

Чернігів потерпає від російських обстрілів не так багато, як наближені до фронту Нікополь, Харків чи сусідні Суми. Прикордоння області російська армія обстрілює регулярно. Та удари по цивільній інфраструктурі вказують на намагання завдати якнайбільше шкоди жителям міста і спричинити паніку. Тому постає питання — чи можна вважати російські масовані обстріли міст та сіл України, подібні до ракетного удару по Чернігівському драмтеатру, актами тероризму. 

Юристи організації документування та розслідування воєнних злочинів «Truth Hounds» теж співпрацювали з правоохоронними органами для визначення траєкторії польоту ракети та тих, хто її запустив.

Володимир Гришко, юрист Truth Hounds, говорить, що основним чинником у визначенні характеру такого злочину є наявність міжнародного збройного конфлікту, тобто війна, яку веде Росія проти України.

«Ми могли б говорити про певний терористичний акт навіть в межах якогось збройного конфлікту, якби ці дії напряму не були повʼязані з веденням воєнних дій. Наприклад, якби якась певна організація чи угрупування, в межах України подалі від лінії зіткнення, або навіть недалеко від фронту, захопила в умовному торговому центрі якихось заручників і вимагала б від уряду визнання якоїсь ідеології чи релігії на державному рівні — тоді справді б йшлося про терористичний акт. Та це вже відбувається поза контекстом війни Росії з Україною». 

Тому основна кваліфікація російських злочинів в Україні — це порушення законів та звичаїв війни. Володимир пояснює, що в міжнародному праві та у практиці зазвичай не поєднують тероризм і воєнні злочини

Та Росія несе повну відповідальність за такі удари, говорить Володимир. Цивільне густонаселене місто, вихідний день, центр. Те, що на виставці могли бути військові, або в центрі міста могли бути військові — це не аргумент для росіян.

«Виправдовувати свій напад чисто через те, що там проводилася якась виставка, росіяни не можуть, особливо зважаючи на те, який тип підривача і ракети вони використали. Відповідальність цілком лежить на росіянах. Розмежувати повністю цивільне й військове життя в країні, яка воює мільйонною армією, доволі складно. Не можна узаконювати напад росіян чисто через те, що хтось з військових перебуває в місті», — говорить він.

Журналісти «Суспільне Чернігів» у своєму розслідуванні про ракетний удар встановили, що відповідальними за запуск ракети можуть бути чотири російські бригади: 112, 152, 26 та 448. Представники бригад, з якими журналістам вдалось поспілкуватись, свою причетність до удару по драмтеатру масово заперечували.

Директор Чернігівського театру Сергій Мойсієнко говорить, що для нього справедливим покаранням тих російських військових, які атакували театр, буде повноцінний арешт і суд.

«Це дивно прозвучить з уст керівника мистецької установи, та я підтримую думку про створення українського Моссаду (зовнішня служба розвідки Ізраїлю, відома розшуком та арештами злочинців проти Ізраїлю — ред.), бо росіяни просто мають бути знищені. Це не люди, це тварини. Він думає, що він людина. Він іде до сім’ї, до дітей і жінок, після тих звірств, які він робить в Україні. Він сідає у літак, вилітає на бойове завдання і потім розповідає дітям, куди та ракета летіла і влучила? Вибачте. Я був би щасливий, якби ці люди були засуджені й ізольовані від будь-якого суспільства. Їм немає місця на цій землі».

Трагедія у Чернігові сталась рік тому. Війна Росії проти України триває, РФ продовжує завдавати масовані удари по українській інфраструктурі. 8 липня 2024 року росіяни завдали ракетного удару по лікарні «Охматдит» у Києві. 9 серпня 2024 року обстріляли торговий центр у Костянтинівці. Вдень 25 травня 2024 року російська армія атакувала «Епіцентр» у Харкові, тоді загинули 19 людей.

17 квітня 2024 року росіяни завдали ракетного удару по готелю в Чернігові, загинули 17 людей. 

Кількість таких атак зростає, тому ті, які стались раніше, можуть пропадати з медійного поля. Володимир Гришко, юрист Truth Hounds, говорить, що це хоч і природний процес, адже війна триває, та українські правоохоронні органи документують десятки тисяч воєнних злочинів Росії, більшість з яких не стають медійними.

«Потрібно розуміти, що в суд з усіма сотнями тисяч проваджень ти не підеш ніколи, тому що навіть тисяча проваджень буде тривати десять років. Треба думати про певну пріоритизацію цих справ та і братися за ті найжахливіші кейси і переслідувати тих злочинців, намагатися їх віднайти та розпочати судові процеси проти них. У такому разі оця медійність і фокус буде справді зосереджуватися на найжахливіших речах. Водночас справді не потрібно забувати, документувати та часом і розповідати також про інші випадки. Тому що будь-який воєнний злочин росіян не можна аранжувати, вони є жахливими за своєю природою як такою». 

Свідомі звернулись до Управління Служби безпеки України у Чернігівській області з проханням пояснити, на якій стадії перебуває слідство за фактом ракетного удару по драмтеатру. У відповідь на наш запит УСБУ у Чернігівській області відповіли, що розслідування ведеться за трьома статтями КК України: ст. 438 порушення законів та звичаїв війни, ст. 114-2 несанкціоноване поширення інформації про переміщення та ст. 367 розміщення Збройних Сил України та службова недбалість. Слідство перебуває на етапі досудового розслідування.