Спільна відповідальність проти гендерно зумовленого насильства: як суспільство може допомогти

26 вересня у барі в Запоріжжі 28-річний чоловік побив жінку. Нападник відпочивав разом з компанією. Постраждала була працівницею закладу, але саме в той вечір прийшла в бар з друзями. Дівчина викликала поліцію, щоб вгамувати п'яну компанію чоловіків. У відповідь на це один із них накинувся на неї та почав жорстоко бити. «... У них закінчилась пляшка, і їм вже був необхідний конфлікт або драма з кимось», — писала постраждала на своїй сторінці в Instagram. Дівчина отримала перелом носа, струс мозку та численні садна.

Коли поліція прибула до закладу, постраждала написала заяву про злочин. Поліціянти не зареєстрували кримінального провадження, хоча повинні були це зробити впродовж доби від отримання заяви. Тільки після публічного розголосу третього жовтня працівники поліції відкрили кримінальне провадження за статтею 125 Кримінального кодексу за фактом нанесення легких тілесних ушкоджень. Восьмого жовтня нападнику повідомили про підозру, йому загрожує до двох років позбавлення волі.

Ця історія — одна з тисяч про гендерно зумовлене насильство. Поліція не одразу відкрила кримінальне провадження. Постраждала мала двічі проходити медичну експертизу. Тільки публічний розголос та адвокат вплинули на роботу поліціянтів і відкриття кримінального провадження. Але також ніхто з відвідувачів не втрутився у ситуацію і не намагався перешкодити кривднику. Тож постає питання: що саме могли б зробити свідки, щоб допомогти дівчині?

З 25 листопада триває міжнародна акція «16 днів проти насилля». Свідомі разом з Благодійним фондом «Право на захист» розповідають про причини гендерно зумовленого насильства та як постраждалі й свідки можуть протидіяти йому. 

Прослухати матеріал:

Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) — це насильство, спрямоване проти людини через її гендерну належність. Гендерно зумовленого насильства зазнають як жінки, так і чоловіки. Але більшість постраждалих — жінки та дівчата, оскільки це явище глибоко вкорінене в гендерній нерівності жінок та чоловіків.

Гендерно зумовлене насильство має різні форми:

Домашнє насильство, як дія фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняється в сім’ї чи в межах місця проживання або між колишнім подружжям чи цивільними партнерами, теж може мати ознаки гендерно зумовленого насильства. 

Найчастіше страждають від гендерно зумовленого насильства жінки, неповнолітні дівчата, люди з інвалідністю, люди похилого віку, люди, які живуть з ВІЛ/СНІД, жінки, які постраждали від експлуатації, ЛГБТ+ спільноти. 

Національна поліція у 2023 році зареєструвала 291 тисячу  фактів домашнього насильства. Це на 20% більше ніж у 2022 році — близько 232 тисяч. Кількість кримінальних правопорушень збільшилась на 80% (з 1 498 до 2 701). Окрім того, виявлено на 36% більше адміністративних правопорушень. 

Громадська організація «Ла Страда-Україна», яка забезпечує роботу гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, у 2023 році зареєструвала понад 39 тисяч звернень. З них — понад 50% звернень щодо психологічного насильства. Найбільше звернень зафіксували в Києві, далі — у Харківській та Київській областях.

Влітку 2022 року Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію — міжнародну угоду Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству й боротьбу з цими явищами. Конвенція пропагує та захищає право людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок.

Країни-ратифіканти повинні криміналізувати фізичне насильство, психологічне та сексуальне насильство за гендерними ознаками, а також — переслідування, примусовий шлюб, аборт та примусову стерилізацію за гендерними ознаками, жіноче обрізання.

За законодавством Україна протидіє домашньому насильству, зокрема психологічному та економічному. Також за Конституцією Україна гарантує рівність прав жінок і чоловіків. 

Та кількість зафіксованих випадків гендерно зумовленого насильства в Україні збільшується. Кризові ситуації у суспільстві сприяють цьому. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало таким чинником. 

Валерія Бондар, психологиня громадської організації «ЛаСтрада — Україна» говорить, що економічну та соціальну ситуацію теж можна вважати каталізаторами гендерно зумовленого насильства. 

Люди, які постраждали від гендерно зумовленого насильства, часто не звертаються по допомогу та не заявляють до правоохоронних органів. Одним із факторів таких рішень є глибоко вкорінені гендерні стереотипи в українському суспільстві. 

У 2024 році Київський міжнародний інститут соціології провів опитування на тему «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в українському суспільстві». Результати показали, що розділення за гендерними ролями ще існує серед українців.

Так, 89% жінок і 83% чоловіків вважають, що й чоловіки, й жінки повинні будувати кар’єру. При цьому 71% жінок і лише 53% чоловіків вважають, що обидва мають забезпечувати родину, а 29% жінок і 43% чоловіків вважають, що це має бути обов’язком чоловіка. Щодо захисту країни, 53% жінок і 38% чоловіків переконані, що цей обов’язок спільний, тоді як 62% чоловіків і 47% жінок вважають, що це відповідальність виключно чоловіків.

Питання розподілу побутових обов’язків показують, що 71% жінок і 77% чоловіків вважають прибирання дому спільною відповідальністю. Понад дві третини респондентів говорили, що приготування їжі також має бути спільним завданням, а понад 90% повідомляли, що догляд за дітьми — це обов’язок обох батьків. 

Щодо дискримінації, 20% українців знають людей, які стикалися з дискримінацією в суспільстві, а 16% — на роботі. Молодші респонденти частіше згадують про випадки дискримінації в соцмережах і публічних місцях. 75% опитаних заявили про готовність повідомити про випадки насильства за ознакою статі на робочому місці.

Опитувані краще ідентифікують фізичне та сексуальне насильство як частини домашнього насильства (75% і 87% відповідно) ніж психологічне та економічне. 53% жінок і 44% чоловіків знають когось, хто постраждав від домашнього насильства, а молодші респонденти частіше мають знайомих, які пережили такі випадки.

Хоч ситуація у сприйнятті гендерних ролей серед українців покращується, та не в усіх сферах життя. Чоловіків досі вважають захисниками країни та «годувальниками» сім’ї. Попередньо сформовані очікування та гендерні стереотипи негативно впливають як на чоловіків, так і на жінок та можуть стати каталізатором гендерно зумовленого насильства. 

Ці установки складно викорінити законопроєктом або ратифікацією Конвенції щодо запобігання гендерно зумовленому насильству. Просвітницька діяльність, доступна допомога для постраждалих, підготовка правоохоронців до дій проти випадків гендерно зумовленого насильства мають допомогти суспільству усвідомити такий тип насильства та викликати бажання його позбутись.

Та це довга робота. Зараз постраждалі від гендерно зумовленого насильства з обережністю ставляться до повідомлень про такі випадки щодо себе. Вони бояться осуду, посилення агресії з боку кривдника, ретравматизації, якщо заявляють про насильство, вчинене проти них, та проходять процедури й експертизи, які б підтвердили цей вчинок.

Юлія Скорих, координаторка Програми гендерної рівності та безпеки у БФ «Право на захист», говорить, що люди не звертаються по допомогу через декілька чинників: власні побоювання щодо наслідків такого звернення, суспільні стереотипи, відсутність чіткого розуміння, куди саме звертатись і по яку допомогу. Для того, аби долати ці перешкоди, фахівці різних структур та організацій працюють над сервісами з протидії та запобігання насильству.

Гендерно зумовлене насильство дискримінує жінок та дівчат і порушує такі права людини:

Постраждалі часто не знають, як їм діяти, коли проти них вчиняють насильство. Тому поширення інформації щодо гарячих ліній, роботи правоохоронних органів та додаткових сервісів — це одна з головних місій громадських організацій та медіа.

Є декілька способів, як постраждалі від гендерно зумовленого насильства можуть звернутись по допомогу та заявити про свою ситуацію, говорить Юлія Скорих. Першочергово це поліція — за номером 102 у разі екстреної потреби, коли насильство відбувається «тут і тепер». Або до найближчого відділення чи управління за потреби зафіксувати подію, що вже відбулась. 

«Якщо постраждала особа не готова звертатись до правоохоронних органів, він чи вона можуть звернутись на спеціалізовані гарячі лінії, які працюють анонімно та в цілодобовому режимі: 1547, 116123 або 0800 500 335. Тут постраждалі можуть отримати інформаційну, психологічну та юридичну підтримку. Також в Україні працюють мобільні бригади психосоціальної допомоги в разі вчинення домашнього насильства, до яких можна звертатись за локальними номерами телефонів, які розміщені на сайті Національної сервісної служби України. У разі потреби в тимчасовому притулку, постраждала особа може звернутись через лінію 102 або 1547 і бути перенаправленою до найближчих кризових кімнат та шелтерів», — повідомляє Юлія Скорих.

Через те, що гендерно зумовлене насильство часто пов’язане з іншими типами правопорушень, постраждалі можуть не розпізнати його або проігнорувати такі вчинки проти них. Тому свідки такого насильства можуть прийти на допомогу постраждалим. 

Спершу необхідно оцінити ситуацію та зрозуміти, яке саме насильство вчиняють проти постраждалої людини, хто постраждав — доросла людина чи дитина. 

Уважно вислухайте постраждалу/-ого. Якщо ви готові, то повідомте про бажання надати підтримку. Тримайте телефон увімкненим, реагуйте на прохання, підтримуйте контакт.

Якщо ви стали свідком вчинення насильства, спробуйте зафіксувати його. Точні дані про вчинок допоможуть вам надати кращу інформацію для правоохоронних органів.

Ви можете порадити звернутись по психологічну допомогу на гарячу лінію, де постраждала людина зможе отримати підтримку та алгоритм дій.

Якщо постраждала людина перебуває в критичній ситуації, то запам’ятайте список речей, які необхідні при плануванні завершення стосунків із кривдником. Це готівка та кредитні картки, особисті документи (паспорт, посвідчення водія, свідоцтва), особисті речі та цінності, медичні документи та ліки, ключі від будинку та автомобіля, мобільний телефон з іншим номером, телефонна карта, а також зарядний пристрій, документи про членів родини, інші важливі документи (наприклад, що підтверджують факти скоєння насильства). 

Якщо ви є свідком моменту вчинення насильства, то дуже важливо говорити про це, адже тільки шляхом спільних дій ми можемо змінити ситуацію. Пам’ятайте, що протидія насильству — спільна відповідальність. Співробітники поліції постійно чують від свідків «Я бачив/чув/ насильство в сім'ї, але не хотів втручатися». Якщо ви маєте підозри у вчиненні насильства, то також спробуйте звернутись за консультацією до фахівців. 

Стати свідком насильства може бути травматично для людини. Координаторка Програми гендерної рівності та безпеки БФ «Право на захист» Юлія Скорих говорить, що свідки також потребують допомоги. Бути спостерігачем насильства, особливо для дітей та молоді, є складним досвідом. І кожен, хто стикався з ним, має право на психологічну та інформаційну підтримку. Так трапляється, що свідки переживають почуття провини у зв’язку з побаченим або почутим. Але важливо знати, що відповідальність несе кривдник, який вчиняє протиправні дії. 

БФ «Право на захист» надає юридичну, психологічну та соціальну допомогу постраждалим від гендерно зумовленого насильства. Безоплатна лінія юридичної допомоги Фонду:

(099)  (068)  (093) 507 50 90   

Пн-пт 8:00–21:00  

Telegram: @pravonazahyst

Запис на безоплатну психологічну допомогу за номером: (093) 700 22 20 (пн-пт 9:00–18:00).

Аби отримати соціальну допомогу, заповніть форму.

Матеріал підготовлено в межах проєкту «SHIELD: Підтримка, Гуманітарне реагування та Посилення місцевої стійкості в Україні», що реалізується БФ «Право на захист» за фінансової підтримки Гуманітарного фонду для України (Ukraine Humanitarian Fund — UHF).