«Щоб уявити мене під час лікування, можна переглянути фільм “Рокі”». Історія Сергія Прищепи, який із сім’єю потрапив під касетний обстріл

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина. Жінка загинула. Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми.

Свідомі розповідають історію Сергія, лікування в «Неопалимих» і життя «після».

24 лютого 2022 року через повномасштабне вторгнення Росії сім’я Прищепи вирішила виїхати з Києва задля безпеки на дачу, в село на північ. Проте зі сторони Білорусі територію почали окуповувати. Коли 14 березня росіяни завдали ударів по території касетними бомбами, сім’я вирішила негайно евакуюватися.

«Ми виїжджали двома автомобілями. З нами евакуювалася моя сестра зі своїм чоловіком і донькою, а також сестра моєї дружини з двома дітьми. Через удар снаряда наша машина вибухнула: відірвало дах і почалася пожежа», — згадує Сергій.

Непристебнутий пасок безпеки не тримав чоловіка — він зміг випасти з відчинених дверей палаючого автомобіля на землю. Від вибуху в нього постраждали очі, кінцівки зазнали опіків, а щелепу роздробило уламком. Також зламало руку.

«Сестра розповідала, що мені обернули голову й думали, що я вже не живий. Чоловік сестри накрив мене вітровкою, щоб загасити полум’я на мені. Весь час я був без свідомості — отямився лише в лікарні. Дружина, як мені розповідали потім, закрила сидінням сина, що був позаду неї. Його з авто дістав чоловік сестри. Дружину, в сторону якої прилетів снаряд, врятувати не змогли», — розповідає Сергій.

Про загибель дружини Сергію не розповідали ще декілька тижнів — щоб не засмучувати. Каже, що всі говорили, що вона лікується за кордоном.

У лікарні чоловіку зробили пересадку шкіри, на що провели приблизно п’ять операцій. Далі зафіксували руку та працювали з очима для покращення зору.

На щелепі зробили чотири операції — уламок зачепив задню частину щелепи.

Приблизно за місяць після лікування в обласній лікарні Сергій повернувся на дачу. Ще місяць потрібний був для відновлення. Чоловік певний час був на інвалідному візку, тому що м'язи атрофувалися після того, як довго не можна було рухатися.

До липня Сергій відвідував окуліста в приватній клініці, де лікар безоплатно почистив очі від дрібних уламків. Для цього зробили одну операцію, що полягає у видаленні гелеподібної рідини в очній порожнині, яку заповнюють силіконовою оливою, сольовим розчином або спеціальним газом для підтримання форми очного яблука і внутрішньоочного тиску. 

Восени того ж року чоловіку назначили першу операцію на щелепі, яку робили в першій міській лікарні в Києві. Всього операцій було чотири, їх робили кожні 2-3 місяці. Також раз на тиждень Сергій розробляв руку в Центрі спортивної медицини міста Києва.

У лютому після другої операції на щелепу менеджерка благодійного проєкту «Діти героїв», у якій бере участь Данило, син Сергія, порекомендувала Сергію піти на програму «Неопалимі» (благодійний проєкт, що надає комплексне й безплатне лікування опіків і рубців тим, хто постраждав внаслідок війни), щоб відновитися після пережитого. Чоловік надіслав анкету та закріпив фото поранень, що було однією з умов участі.

Вагань записатися на програму не було. Сергій каже, що потрібно було ламати свої комплекси. 

«Восени я продовжив використовувати абонемент у спортзал, який купив ще до війни, у січні. Протягом всього часу потрібно було боротися з комплексами, які з’явилися через травми. Після лікування, зокрема естетичного, яке я отримав на програмі, стало психологічно легше», — каже Сергій. 

Інколи люди запитують про поранення. Сергій не відмовляє пояснювати, що з ним сталося. Проте помітив, що і люди ставляться з розумінням. Каже, що спершу було дискомфортно, проте змирився з цим — така ситуація в країні. 

Крім того, шрами приносили фізичний дискомфорт, що не давало можливості для повної рухливості. Через пересадку шкіри рубці затверділи. Зокрема, важко було згинати ногу. Також бракувало сил і мʼязової маси. 

«Спершу я розробляв ходьбу, потім один-два рази на день підіймався і спускався по сходинках. Проте це й далі приносило великий дискомфорт через рубці», — пояснює Сергій.

Спершу лазером проходили по ногах, тому що присідати було майже неможливо: рубці тримали шкіру. Далі шліфували руки, ноги й сам тулуб: живіт і груди. Між процедурами має пройти час — без уколів неможливо робити процедуру лазера, тому що вони мають пом'якшувати рубці перед шліфуванням. Лазер натомість шліфує верхню частину рубця. Крім того, потрібно, щоб шкіра загоїлась після шліфування.

Лікування лазером продовжується вже понад рік. Сама процедура з лазером триває до години, уколів — до пів години. Між процедурами обов’язково потрібно користуватися спеціальними кремами, які також видають безплатно.

З клінікою комунікує через месенджер Viber. Чоловіка попереджають про прийоми, якщо потрібно — є контакт лікаря. Каже, що після кожної процедури виходить із позитивом, навіть якщо під час неї були болісні відчуття. 

«Щоб уявити мене під час лікування, можна переглянути фільм “Рокі”. Під час гри у футбол син ставив мене майже повністю перемотаного на ворота», — згадує Сергій.

Тепер навіть за два роки після лікування біль не повертається. Чоловік добре згинає ногу та може присідати. Проте, каже, треба регулювати фізичні навантаження. 

Сергій каже, що здивований якістю медицини в Україні та вдячний знайомству з людьми, які завжди прагнуть допомогти. 

«З дитинства у медичній картці в мене були списаними лише три сторінки — я ніколи не звертався до лікарів. Чомусь вважав, що в нас нічого не лікують. Зараз я бачу, що лікарі — це молоді та активні люди, які знають свою справу. Вони лікарі з великої літери. Зокрема мій хірург у свою відпустку замість озера чи моря поїхав на фронт», — говорить Сергій.

Раніше чоловік активно займався спортом: їздив на спартакіади з легкої атлетики, займався бігом і стрибками, грав у футбол та мініфутбол. Зараз намагається повернутися до спорту принаймні частково. Сергій знову їздить за кермом, катається з сином на велосипеді. Каже, що син навчав його знову плавати: «Раніше я його, а тепер він мене».

Зараз Данило переходить у п’ятий клас. У серпні поїде на навчання в Англію. З перемотаними руками й ногами чоловік був на його першому дзвонику 2022 року. Тепер ходить на всі батьківські збори, онлайн-зустрічі та заходи.